Українські народні пісні

Зубівка

Зубівка Є. Бобровникова. 1980. Київ
Зубівка Є. Бобровникова. 1980. Київ

Цікавим і, на жаль, малодослідженим різновидом відкритої флейти є зубівка. Г. Хоткевич подає у своїй праці інформацію від М. Привалова, який писав, що в Україні зі стволів старих рушниць роблять так звані зубові дудки, висвердлюючи у стволі тільки «дірочки» для пальців, і що гра на цьому інструменті вимагає особливого вміння складати губи і уживати передні зуби [102, с. 194]. Сам Хоткевич ніяк не коментує цю інформацію, зазначивши тільки, що «зубова дудка» Привалова за описом тотожна з флоярою. Спосіб видобування звука на такому інструменті описаний у статті про теленку раніше: тут дійсно потрібне особливе вміння складати певним чином губи, але навряд чи слід щось робити зубами. Чіткого опису зубівки, щоб її можна було відрізнити від флояри чи фрілки, не дає також А. Гуменюк, а його стаття у власній праці під назвою «Зубівка або теленка» є підставою розглядати ці назви як синонімічні [30, с. 38]. До того ж стаття ілюструється інструментом, який на вигляд є флоярою. Цілком помилково А. Гуменюк в ілюстрації вказує на наявність голосника... біля нижнього отвору зубівки. На жаль, цю хибну ілюстрацію було використано до статті про зубівку в публікації останньої праці Г. Хоткевича [104, с. 27]. Таким чином, гуменюкове розуміння цих інструментів приписується Г. Хоткевичу.

Однак багато знавців народного інструментарію Карпатського регіону вказують на помилковість ототожнення зубівки з теленкою. Адже А. Гуменюк сам констатує, що теленка не має пальцьових отворів, а у зубівки їх шість. Отже, і будова, і стрій, і спосіб гри в цих інструментах різні.

Автору вдалося свого часу отримати цікаву інформацію від колишнього соліста інструментальної групи Українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки — Є. Бобровникова. Після війни Г. Верьовка і Є. Бобровников, відбираючи інструменти для інструментальної групи хору під час гастролей по Гуцульщині, звернули увагу на флейту незвичної конструкції. Свисткового пристосування вона не мала. Біля верхнього отвору циліндрична трубка зрізана навскісно і на довшій бічній поверхні з краю було зроблено прямокутний отвір у вигляді зуба із загостреним краєм для розсікання повітря. Але цей інструмент міг отримати назву «зубівка» не лише через цей прямокутний виріз.

Принципово, що, на відміну від традиційної сопілки, зубівка не має ні свисткового денця, ні свисткового каналу для вдування повітря, ні голосника, а є лише його частина — зуб, об який розсікається повітря і утворюється свист. Грають на зубівці майже як на косій дудці, проте тут обидві губи ніби «формують» свисток: нижня губа перекриває частково верхній отвір, утворюючи денце, а верхня перекриває частково прямокутний отвір у формі зуба, вибудувавши голосник. Повітря надходить на вирізаний «зуб» під максимально гострим кутом.

Звук зубівки високий, кришталево прозорий і нагадує звучання поперечної флейти. Аналогічний інструмент автору довелося бачити і чути в Івано-Франківському обласному Будинку народної творчості в 1969 р. Фольклористи теж називали цей інструмент зубівкою.

Зубівка, що зберігається у фондах Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України, виготовлена Є. Бобровниковим з ліщини в 1980 р. Вона має шість пальцьових отворів, діатонічний звукоряд. Діапазон — дві октави: ля 2 — ля 4. Довжина зубівки становить 366 мм, діаметр — 12 мм.

Дивіться також