Українські народні пісні

Колісна ліра

Історична довідка

Колісна ліра згідно з міжнародною класифікацією музичних інструментів належить до смичкових. Звук на ній видобувається тертям, але це тертя здійснюється не смичком, а еластичним, натертим каніфоллю, колесом. Утім, словом «ліра» в давнину називали інструменти різної конструкції. Найвідоміші з них такі.

  • Давньогрецька ліра, що стала емблемою музики. Вона мала п’ять—сім струн, грали на ній щипком пальців або плектром. Інструмент цей був поширений в античному світі в країнах Середземномор’я (Греція, Італія, країни Близького Сходу).
  • Однострунна смичкова ліра, яка була відома в Західній Європі в VIII — IX ст., хоча за деякими джерелами її знали й раніше. На цьому, близькому до гудка, інструменті бродячі музиканти грали дугоподібним смичком.
  • Серед різноманітного інструментарію епохи Відродження відома ціла сім’я смичкових лір: ліра і ліроне да браччо (сопрано і альт), ліра да гамба (баритон), ліроне перфетта (бас). Ці ліри мали від п’яти до чотирнадцяти струн на грифі та одну—дві — бурдонні.
  • Ліра, яка згодом стала українським народним інструментом, — це колісна ліра, що є предметом нашої розмови. У Х—ХII ст. вона відома в музичному побуті багатьох європейських країн. Ліра, реля, органіструм — з такою назвою цей інструмент звучав у середні віки в замках феодалів, королівських палацах, у передмістях і на сільських вулицях. На ньому акомпанують пісенну і танцювальну музику, він використовується як сольний, так і ансамблевий інструмент. «Хай гуде в твоїх руках ліра», — так вітали один одного на шляхах середньовічної Європи бродячі музиканти, жонглери, фокусники. У XV ст. інтерес до цього інструмента спадає. В маєтки знатних феодалів приходять більш досконалі інструменти, у тому числі оті багатострунні смичкові ліри, про які вже побіжно йшлося. Колісна ліра поступово стає інструментом жебраків. У XVIII ст. цікавість до лірницького мистецтва в Європі знов зростає, особливо у Франції. Це було зумовлено новою течією в міському побуті й мистецтві, що отримала назву «пастораль» і полягала в стилізації під народний, сільський побут і смаки. Колісну ліру вдосконалюють відомі майстри, серед яких Батон Старший, П’єр і Жан Лув’є, Делон, Ламбер, Нансі, Барк та ін. Композитори Гайдн, Баптиста писали для ліри сонати, концерти, дуети. З концертами на лірі виступають Лароза, Жано, Шадевілья, Готтетера. Дизайн колісної ліри був також пристосований до аристократичних салонів. Але зі згасанням інтересу до стилю пастораль втрачається інтерес і до колісної ліри.

Точних відомостей про те, коли колісна ліра потрапила в Україну, немає. Імовірніше, що це відбулося в XVII ст. В Україні ліра стала супутницею кобзи, бандури. На ній супроводжували сумні пісні, канти, псальми, думи, хоч відомо, що в репертуарі лірників були й веселі пісні і танці. Лірник міг «вшкварить» і в шинку, і на весіллі. Але головне — це те, що ліра, як кобза і бандура, є інструментом билинно-думної традиції. Знавець кобзарсько-лірницького побуту Г. Ткаченко говорив, що кобзарів і лірників екзаменували на однаковому репертуарі. «А як «визвілку брали», так тільки на думи або псальми. Ліричні пісні зовсім не входили. Те саме у лірників. Ні танці не входили в обов’язковий репертуар. Це так вже потім почали їх включати для заробітку» [23, с. 44].

Переважно сумний церковно-моралізаторський репертуар був до деякої міри зумовлений гугнявим тембром ліри. Так, А. Гуменюк зазначав, що «ліра в порівнянні з бандурою не користувалася великою популярністю» [30, с. 115]. Він навів приклади глузливого ставлення до лірників у народних піснях:

Ой коли б я була знала,
Та за лірника пішла,
Лірник грав би та співав би,
А я б ліру несла.

Або:

Ой Боже мій, ой Боже мій,
Переросла міру.
Якби мене той узяв,
Що грає на ліру.

Водночас є приклади того, що в другій половині XIX ст. деякі кобзарі залишали бандури (саме бандури, бо кобз тоді вже майже не було) і переходили грати на колісну ліру, мотивуючи тим, що вона голосніше звучить, на ній легше грать і можна заробити навіть на весіллі... На це вказували П. Куліш, М. Фіндейзен.

Об’єктивно це різні за характером музичні інструменти і, незважаючи на спорідненість сфери побутування, кобза і бандура є більш досконалими інструментами, здатними передавати складні музичні нюанси і глибокі людські почуття.

На межі XIX і XX ст. П. Демуцький здійснив дослідження колісної ліри і опублікував книгу «Ліра та її мотиви», в якій подав детальний опис цього інструмента, стрій, спосіб гри і репертуар лірників, записаний на Київщині.

Серед найвідоміших лірників України Дмитро Погорілий зі Звенигородки Київської губернії, з яким зустрічався П. Куліш і описав цю зустріч, а Л. Жемчужников зробив портретну зарисовку цього лірника. Від лірника Родіона Кучеренка І. О. Бунін записав псальму «Сирітка». Від Никифора із с. Глинці Таращанського повіту П. Демуцький записав псальму «Пречистій діві», від Редька з Янишівки цього самого повіту (тепер с. Іванівка Ставищенського р-ну) — псальми «Василію» і «Страстям Христовим». Багатий кобзарський репертуар мав лірник Іван Скубій з Кобеляцького р-ну на Полтавщині. Від нього записані думи «Про Самійла Кішку», «Про Марусю Богуславку», «Плач невільників», «Про Олексія Поповича», «Про сестру і брата», «Про Самарських братів» [38, с. 26].

За радянської влади автентична колісна ліра майже не використовувалася в музичному побуті України. Як поодинокі приклади лірників середини XX ст. можна назвати А. Гребіня із с. Дмитрівка Менського р-ну на Чернігівщині і П. Чемерського з Києва.

Починаючи з 50-х рр. XX ст., майстри здійснюють спроби відродити до життя цей інструмент. Але це робилося для використання колісної ліри не в її природній функції, а для професіональних і самодіяльних ансамблів народних інструментів. У колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України, що стала своєрідною творчою лабораторією майстрів і виконавців на народних інструментах, зберігаються зразки модернізованих лір, в яких втрачена первозданна сутність цього інструмента. Так, у колекції є колісні ліри майстрів С. Снігірьова і В. Крайка з гармошечною механікою і кнопковою дворядною клавіатурою. У лірі І. Скляра, сконструйованій з баянною механікою і клавіатурою, замість одного колеса вмонтовано два, на яких повертається еластичний пас. Це дало змогу майстру використати не три струни, як на традиційній лірі, а дев’ять, і домогтися діапазону у дві з половиною октави хроматичного звукоряду. Окремі музейні зразки засвідчують спроби зробити ліру на основі триструнної домри, з колесом замість медіатора.

Як бачимо, ця модернізація здійснювалася для гармоністів, баяністів, домристів і серйозно позбавляла інструмент його автентичної суті. Наприкінці XX ст. майстри Київсько-Ірпінського кобзарського цеху почали відроджувати колісну ліру за давніми музейними зразками, строєм, хоч і їхні інструменти позначені слідами сучасної стилізації.

Активну діяльність з відродження колісної ліри здійснює фольклорист М. Хай, який, попри свій статус кандидата мистецтвознавства, викладача Національної музичної академії України, може біля церкви чи в підземному переході заспівати в супроводі колісної ліри характерних лірницьких пісень, псальмів тощо. Великою популярністю в містах і селах України користуються виступи кобзаря-лірника Василя Нечепи з Чернігова.

Кияни також мають змогу почути колісну ліру під час концертів Ансамблю давньої музики під керуванням Костянтина Чечені. Тут автентичну манеру гри на лірі намагається зберегти учасник ансамблю художник за професією В. Шевчук (лірницьке псевдо — Ярема).

Опис і характеристика

Схема будови колісної ліри
Схема будови колісної ліри: 1 — троник; 2 — корба; 3 — дзядик; 4 — байор (півгриф); 5 — байорок (бурдонна струна); 6 — колесо; 7 — брумар; 8 — нити (півклавіші); 9 — фартух; 10 — мелодична струна (мелодія); 11 — кілки; 12 — шия; 13 — клавіші; 14 — дека; 15 — клавіатура; 16 — налубок; 17 — кибіт; 18 — підставка (кобилка) до мелодії; 19 — дві підставки: до тенора і байорка; 20 — тенор (бурдонна струна); 21 — валок
Колісна ліра І. Власюка. XIX ст. Волинь
Колісна ліра І. Власюка. XIX ст. Волинь

Корпус ліри гітароподібний, але менший за розміром від гітари. Замість грифа до корпусу ліри кріпиться невелика коробка для кілків, на які натягуються струни. Ця кілкова коробка називається шиєю. До протилежного кінця корпусу кріпиться корба, що, повертаючись, приводить в дію колесо, закріплене в корпусі ліри. Колесо під час обертів треться об струни і спричиняє їх звучання. Саме через це колесо ліру часом називають «інструментом з вічним смичком», оскільки тривалість звука тут може бути необмеженою. Вздовж струн розташовані 11—13 клавіш, які під час гри вкорочують мелодичну струну (співаницю), і таким чином виконується мелодія. По боках від мелодичної струни йдуть дві бурдонні: тенор і байорок.

Стрій ліри, записаний від лірника Скоби [102, с. 46]:

Стрій ліри, записаний від лірника Скоби
Стрій ліри, записаний від лірника Скоби

Стрій ліри, описаний М. Лисенком [57, с. 39]:

Стрій ліри, описаний М. Лисенком
Стрій ліри, описаний М. Лисенком

Настроюється ліра так. Відвівши від колеса бурдонні струни, вистроюють мелодичну струну на ля першої октави. Потім по черзі підводять до колеса по одній бурдонній, настроюючи їх: тенор — в ля малої октави, а байорок — в ре малої октави.

На другому етапі вистроюється звукоряд клавіш. Для цього на кінці кожної клавіші є так звані нити, або півклавіші. Це вони безпосередньо притискають струну Тому майстри так їх установили, що вони на одній ніжці (кілочку) можуть повертатися і мати кілька місць дотику до струни, вкоротивши або продовживши її на невелику відстань, що дає можливість у межах півтону здійснювати настройку кожної клавіші.

У колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України є кілька колісних лір XVIII—XIX ст. Серед них — одна, що має не одну, а дві мелодичні струни. До 1970 р. на ній грав лірник І. Власюк із Волині. За цією моделлю майстри Київсько-Ірпінського кобзарського цеху роблять ліри з назвою «Власючка». Такі ліри зустрічалися в Західній Європі. У Франції обидві мелодичні струни строїли в унісон, у Голландії — в октаву.

Наведемо параметри цієї колісної ліри (у міліметрах):

Довжина корпусу:

505

Загальна довжина:

640

Ширина нижнього овалу:

300

Дивіться також