Українські народні пісні

Литаври (тулумбас)

Литаври
Литаври

Історична довідка

Деякі дослідники вважають, що слово «литаври» походить від арабського «альтабль» — барабан. Але не такі вже вони співзвучні, альтабль і литаври. Найімовірніше, що назва цього інструмента має грецьке походження (πολυτανρεα — «політавреа», тобто багато барабанів). Підстави для такої назви у греків були, бо гучний, розлогий голос цього інструмента можна порівняти з ударами великої кількості барабанів. Литаври ведуть свій родовід від стародавнього Далекого Сходу, де є національними інструментами японців, китайців, корейців та ін. В Європі вони відомі з XV ст. як військовий музичний інструмент.

Конкретним свідченням цього є подія 1457 р., коли угорський король Ладислав V Постумус направив до Франції послів просити руки принцеси Мадлени, дочки короля Шарля VII, і для демонстрації могутності спорядив посланців литавристами з литаврами. Свідок Цього отець Бенедикт, описуючи дану подію, зазначав, що ніколи раніше тут не бачили барабанів, схожих на великі котли, які б везли на конях.

У Німеччині литаври з’явилися близько 1500 р. і швидко розповсюдилися серед знаті. Називаючи литаври «гуркочучими діжками», С. Фірдунг писав, що вони турбують літніх і немічних людей, заважають службі Божій в монастирях і храмах, і, здається, їх винайшов сам диявол.

У XVI—XVII ст. литаври стають приналежністю знатної європейської аристократії, у військах вони супутники труб, а литавристи, як і трубачі, належать до «благородної гільдії». У 1683 р. шотландський офіцер сер Дж. Тернер стверджував, що «німці, данці й шведи не дозволяють мати литаври в особистому користуванні жодному, нижчому достоїнством від барона, за виключенням випадків, коли вони були відвойовані в битві з ворогом» [80, с. 181].

Литаври широко використовувалися в побуті запорозьких козаків. По-перше, литаври — це військовий інструмент. Він як ніякий інший наводив жах на ворога своїми громовими ударами, був засобом зв’язку між військовими козацькими загонами. Ударами в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. По-друге, литаври виконували безпосередню функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького, акомпануючи козацьку похідну музику. По-третє, для козацтва литаври були священною річчю. Вони, як уже зазначалося, входили до клейнодів Запорозької Січі. Висловлюючись сучасною термінологією, можна сказати, що литаври належали до речей національної символіки. Речей таких було небагато: хоругви (корогви), бунчук, гетьманська булава, печатка і музичний інструмент — литаври, що мали соковиту козацьку назву турецького походження — тулумбас. Козаки часто ще називали цей інструмент словом «котли».

Ударами в литаври збирали козаків на раду. Ця традиція була такою. Кошовий наказував литавристові бити в «котли», збиралося козацтво. Осавул ішов у церкву, брав хоругви і ставив їх перед козацтвом на видному місці. Коли всі збиралися, литаврист повинен був тричі дрібно пробить (тремоло). Після цього перед козацьким зібранням виходили кошовий з палицею, що символізувала його владу, суддя з печаткою, писар з каламарем, осавул з малою палицею. Вони кланялися в усі боки козацтву, і починалася рада.

У запорожців були литаври різних розмірів. У найбільші з них били одночасно кілька довбишів. Зокрема, Г. Хоткевич наводить відомості про те, що у козаків були литаври, котрі возили на чотирьох конях і в які били одночасно по вісім чоловік [102, с. 282]. Такий інструмент зберігали в козацькій церкві, щоб якийсь із козаків, вхопивши надмірно оковитої, не зчинив хибної тривоги. Звали такі литаври ще й набатом.

Литаври були неодмінним учасником церемоній передачі гетьманської влади. За спогадами літописця, церемонія входження у владу Б. Хмельницького проходила так [86, с. 87]. Після того, як на Січі було обрано гетьманом Б. Хмельницького, одразу від кошового послали до скарбниці військового писаря з кількома курінними отаманами та іншим «значним товариством», де вони взяли і принесли в раду військові клейноди і урочисто вручили їх Б. Хмельницькому. А клейнодами тими були: вишита золотом хоругва (корогва), бунчук з позолоченою «чолкою» і древком, срібна з позолотою, майстерно оздоблена камінням булава, срібна військова печать і нові великі мідні котли... (курсив наш. — Л.Ч.).

Починаючи з XVII ст. литаври входять до оркестрової музики Європи. За деякими свідченнями першим увів литаври в оркестр основоположник французької національної оперної школи Ж. Б. Люллі. Велику кількість литавр використовував в оркестрі французький композитор Г. Берліоз. Литаври поступово стають обов’язковим інструментом симфонічного оркестру, застосовуються у військових, головним чином кавалерійських, оркестрах Європи, пізніше — у духових оркестрах.

У XVIII ст. литаври широко використовуються в оркестрах України, у тому числі в оркестрах Розумовських, Юсупова, Панчулідзева та ін. [60, с. 55].

З другої половини XX ст. литаври вводяться в усі професійні ансамблі українських народних інструментів, в аматорські та професійні оркестри народних інструментів.

Опис і характеристика

Литаври мають котлоподібний корпус із міді, латуні чи алюмінію, обтягнутий зверху телячою шкірою. Вони належать до мембранних інструментів, які настроюються. Висота звука залежить від сили натягу шкіряної мембрани: чим сильніше натягнута мембрана, тим звук вищий, і навпаки.

В оркестрах використовують дві—п’ять і більше литавр, найчастіше — комплект із трьох литавр: великих, середніх і малих. На литаврах можна видобути хроматичний звукоряд. Ноти для литавр пишуться в басовому ключі.

Раніше перестроювання литавр здійснювалось натягом чи відпусканням мембрани за допомогою гвинтів, що забирало певний час. Це повинен був враховувати не лише диригент, а й композитор, коли писав твір. У середині XIX ст. майстри виготовили механізм, який давав змогу миттєво натиском педалі перестроювати інструмент, завдяки чому на литаврах можна виконувати навіть невеликі мелодичні партії.

Звук литавр видобувається ударом по мембрані дерев’яною колотушкою, на кінці якої закріплена шкіряна, пробкова, губчаста чи повстяна кулька. У литавр великий діапазон сили звука: від ледве чутного до громоподібного [pp—fff). Чим нижчий звук, тим він тяжчий, більш тривалий; чим вищий звук, тим він коротший, легший. Дуже велика швидкість перемінних ударів дає можливість видобувати на литаврах виразне тремоло на всьому динамічному діапазоні. Цим прийомом литаврист емоційно підкреслює найбільш драматичні, кульмінаційні моменти музичного твору. Литаври є досить виразним інструментом, і тому іноді диригент, їдучи виступати з іншим оркестром, бере з собою литавриста, який уже знає вимогу диригента щодо найтонших динамічних відтінків у тому чи іншому місці твору.

Настройка литавр:

Стрій литавр
Стрій литавр

У Національному оркестрі народних інструментів України використовуються четверо литавр (котлів) різного розміру.

Дивіться також