Українські народні пісні

Народний кларнет

Серед язичкових інструментів в Україні відомий також народний кларнет. Переважно це регіональний музичний інструмент і частіше за все зустрічається на Поліссі. Тут він має локальні назви «скигля», «вільшанка» та ін. За характером звука він дещо схожий до російської жалєйки. Його основа — відкрита циліндрична дерев’яна трубка з навскісно зрізаним верхнім отвором, що прикривається кларнетоподібною тростиною. Під тиском струменя повітря, яке вдуває музикант, тростина вібрує і, виконуючи тим самим роль переривника, спричиняє специфічне звучання. Звук народного кларнета сумний, тужливий, звідси й одна з назв — «скигля». Виготовляють його переважно з вільхи, що зумовило й іншу локальну назву — «вільшанка».

За свідченням М. Хая, народний кларнет побутує також на Гуцульщині і має там назву «дідик» [100, с. 173]. Слід зазначити, що в давніх джерелах стосовно музичних інструментів ця назва не зустрічається. В останню чверть XX ст. автору доводилося бачити інструменти сучасних майстрів з цією самою назвою, в яких замість тростини був мундштук, а циліндричний отвір закінчувався розтрубом. Але це вже труба, а не народний кларнет.

У колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України зберігається народний кларнет з Полісся. Його довжина — 310 мм, діаметр трубки — 12 мм. Кларнет має 11 отворів, у тому числі два — настроєчних. Його стрій — мі-бемоль мажор. Діапазон — одна октава: мі ♭ 1 — мі ♭ 2. Хроматичний звукоряд видобувається внаслідок часткового перекриття пальцьових отворів.