Українські народні пісні

Окари́на

Окари́на
Окари́на

Окари́на — це інструмент, споріднений із свистунцями своєю будовою, характером музики і функцією. Але якщо свистунці за своїм призначенням є не лише музичними інструментами, а й творами народного образотворчого мистецтва, а часто ця остання функція у них навіть превалює, то окари́на має лише музичне призначення. Як музичний інструмент окари́на досконаліша за свистунець, багатша звукорядом і тембром.

Окари́на відома в багатьох народів світу. В перекладі з італійської слово «окари́на» означає гусенятко. Можливо, колись давно італійці помітили деяку зовнішню схожість цього керамічного виробу неправильної форми з гусеням, а могло бути й так, що за тембром звука цього судинного інструмента італійці почули щось на зразок писку гусеняти. Насправді окари́на має казковий тембр звука, з успіхом імітує завивання звірів, спів птахів і особливо — зозульки. Тому українська назва її більш поетична — зозулька.

У XIX ст. окари́на була поширена у Західній Європі, і її можна було придбати в будь-якому музичному магазині разом з інструкцією до гри на ній.

Як правило, окари́ну роблять із глини, хоча й зустрічаються порцелянові. Технологія виготовлення її така сама, як у свистунців. Корпус окари́ни має вигляд продовгуватого яйця з трохи загостреним одним кінцем. Збоку корпусу — відросток, в якому міститься свисток. Уздовж корпусу розташовано 7—8—10 пальцьових отворів. Стрій переважно діатонічний, хоча трапляються окари́ни хроматичного звукоряду. Зразок порцелянової окари́ни з клапанами і в спеціальному футлярі наводить у своїй праці М. Привалов. Ця окари́на мала спеціальний боковий поршень для перестроювання тональності. В неї був хроматичний звукоряд у діапазоні до першої октави — фа другої октави.

У Москві до 1918 р. існувала порцелянова фабрика, що виготовляла окари́ни з ажурними прикрасами у вигляді рослинного орнаменту. Окари́ни цієї фабрики зустрічаються і в Україні.

У 60—80-х рр. XX ст. чернігівський майстер О. Шльончик виготовив сім’ю дерев’яних окари́н від пікколо до баса. Всі інструменти мають по 10 пальцьових отворів. Звукоряд діатонічний. Всі окари́ни сім’ї, окрім баса, зроблені з клена, а окари́на-бас виготовлена з нетрадиційного для музичного інструмента дерева — тополі. І все ж завдяки спеціальній технології обробки деревини тополя надала окари́ні казкового, навіть фантастичного, ніби в гігантській морській раковині, тембру звука.

У наш час майстер Д. Демінчук (Київ) виготовляє керамічні окари́ни великих розмірів. Отже, сьогодні можна зустрітися з окаринами, довжина яких — від 120 до 350 мм і більше. Діаметр найменших окари́н — 25 мм, найбільших — 120 мм.

У Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва України серед інших є оригінальна окари́на майстра Ф. Куркчі з Хмельницького. Його інструмент зроблено у вигляді птаха — зозульки, і він міг би ідентифікуватися як свистунець.

Але цей інструмент має шість пальцьових отворів і звукоряд такий, як у багатьох окари́н. Технологія виготовлення — чорнолощена кераміка, що передбачає випалювання виробу без доступу кисню. При цьому глиняна маса набуває чорного або срібного кольору. Потім майстер лощить цей виріб, надаючи йому зовнішнього глянцю, полиску (звідси — чорнолощена кераміка).

З другої половини XX ст. окари́ни, крім музичного побуту, почали також використовуватися в професійній народній музиці. Так, у концертній програмі Національного оркестру народних інструментів України є цікаві музичні картинки у виконанні ансамблю окари́н, зокрема твори В. Гуцала, А. Іваниша, Д. Демінчука.