Українські народні пісні

Сурма

Сурма
Сурма

Сурма — це народний дерев’яний духовий інструмент з різким сильним звуком, що відомий і як скомороший атрибут, і як військовий сигнальний та козацький закличний інструмент. Його назва простежується вже в літературі XII — XIII ст. («Девгениево деяние») як «сурна», що в перекладі з персидського означає «святкова флейта». Сурна розповсюджена у народів Кавказу і Середньої Азії. І хоч у нас не збереглося автентичних зразків цього інструмента, здійснені за окремими історичними та літературними джерелами реконструкції сурми вказують на її схожість із сурною не лише за зовнішнім виглядом і будовою, а й за принципом звукоутворення. Все це разом, включаючи і схожість назв, говорить про східне походження сурми.

Сурма є прямою конічною флейтою з подвійною тростиною (подвійним язичком). Подвійна тростина в народному музичному побуті — це сплющена очеретяна трубка або сплющена міцна житня соломина, що береться музикантом в рот і під тиском повітря вібрує, виконуючи функцію переривника.

Г. Хоткевич акцентував увагу на тому, що сучасники сурму і трубу дуже часто і несправедливо ототожнюють, хоча це цілком різні інструменти. Він вважав, що сурма — це дерев’яний інструмент, а труба — обов’язково металевий. Проте це не завжди так. Труби часто були й дерев’яними. Але принципова відмінність полягає в тому, що сурма — це язичковий інструмент, а труба — мундштучний. Водночас Г. Хоткевич наводить слушні приклади того, що ці інструменти хоча й схожі, і часто зустрічалися поруч, в народі їх розрізняли, як розрізняли і музикантів, що на них грали. Наприклад, в одній пісні читаємо:

В труби затрубили,
В сурми засурмили.

У думі «Три брати самарськії» співається:

Нехай наш найменший брат на ноги козацькі вставає,
У тонкії військові суремки виграває...

У 1601 р. польський сейм, визначаючи платню запорожцям, теж розділяв сурмачів і трубачів.

Незважаючи на заборону до вжитку сурми царським Указом від 1649 р., вона продовжує своє життя як на Лівобережній, так і на Правобережній Україні.

Так, в архіві Полтавської казенної палати в книгах видатків за 1732—1749 рр. фігурують довбиші, трубачі і сурмач. А ще в більш ранньому документі за 1711 р. за йдеться про оплату військової музики в Полтаві: Довбишеві — 110 злотих, Сурмачеві — 110 злотих, Данилові трубачеві — 50 злотих, Лук’янові трубачеві — 15 коп.

У Галичині сурма — це поширений інструмент вівчарського побуту. «Сурми засурмлять, труби затрублять, і весь табір пастухів, супроводжуваний грою сопілок і веселими піснями, єде тихим кроком по звивистих дорогах і гірських стежках на карпатські висоти й полонини» (переклад наш. — Л. Ч.) [89, с. 149].

У перші десятиріччя XX ст. сурма як сигнальний інструмент використовується в музичному побуті галицьких скавтів (пластунів). Під її традиційні сигнальні мелодії навіть наспівували бадьорих пластунських пісень [61, с. 85].

Гей, вставайте, друзі! (фрагмент)
Гей, вставайте, друзі! (фрагмент)

І хоч історія не зберегла старовинних зразків сурми, у 60—70-х рр. XX ст. їх почали відтворювати за розрізненими історичними та літературними джерелами.

Вважається, що сурми робили з карагача — твердої породи дерева, хоч іноді використовували і вільху або липу. На стволі вирізали п’ять—сім—вісім пальцьових отворів, у ствол вставляли подвійну тростину (тростину гобойного типу). За тростину могла бути очеретяна трубка чи розплющена житня соломина, а розтруб робили металевий. Відомі майстри В. Зуляк, О. Шльончик, Д. Демінчук виготовляли повністю дерев’яні сурми із самшита, черешні. Сурми О. Шльончика мають шість пальцьових отворів, діатонічний звукоряд, Д. Демінчука — 12 отворів, хроматичний звукоряд. Сурма В. Зуляка має 10 пальцьових отворів. Вона виготовлена з черешні, довжина її — 475 мм, діаметр розтруба — 60 мм.

Хоч і не часто, проте сурма використовується в аматорській і професійній музиці як оркестровий інструмент: з 1948 р. вона звучить в самодіяльному оркестрі народних інструментів Мельниця-Подільського Будинку культури, пізніше — в інструментальній групі українського народного хору ім. Γ. Г. Верьовки. Як сольний інструмент сурма постійно входить до складу Національного оркестру народних інструментів з моменту його заснування (1970).

Вступ до «Запорізького маршу»
Вступ до «Запорізького маршу»

Тут у вступі до «Запорізького маршу» в інструментовці В. Гуцала дует сурм емоційно передає бойовий, закличний характер музики.

Дивіться також