Українські народні пісні

Тарілки

Тарілки
Тарілки

Тарілки — це ударний музичний інструмент, що був відомий у Стародавньому Єгипті, Індії, Турції, Китаї, Бірмі. У багатьох народів вважалися культовою річчю, і люди вірили, що дзвін мідних тарілок оберігає від злих духів, відганяє нечисту силу.

У Китаї тарілки звучали під час воєнних походів, замінюючи собою мідний дзвін «чжун», звук якого викликав патріотичні войовничі емоції. В особливій шані тарілки були у турків, які брали їх разом з тулумбасами (литаврами) у похід, пізніше використовували у військовій музиці.

Посилаючись на фрески Софійського собору (XI ст), де нібито зображено скомороха, який танцює з дископодібними металевими тарілками, дехто з дослідників робить висновок про те, що тарілки були скоморошим інструментом. Проте внаслідок комплексного дослідження фресок, здійсненого в другій половині XX ст, фахівці висунули гіпотезу, що на північній вежі собору зображено не скомороший гурт, а візантійський придворний професійний ансамбль, який в середині X ст. обслуговував у Константинополі урочистий прийом Київської княгині Ольги [91, с. 45—53].

Отже, фреска Софійського собору дає підставу зробити висновок лише про те, що тарілки як музичний інструмент знані в Україні з XI ст

Навряд чи може незаперечно засвідчити побутування тарілок в Україні і мініатюра Київського псалтиря 1397 р., де зображені танцюристи перед царем Саулом, а один із музикантів грає на тарілках. Адже це біблійний сюжет і він може ілюструвати музичний побут Близького Сходу часів царювання Саула (IX ст. до н. е.), хоч і відомо багато випадків, коли, зображаючи біблійних персонажів у перекладах святого письма, художники вкладали їм у руки національні музичні інструменти.

Саме слово «тарілки» ніде не фігурує в давніх письмових джерелах. Лише під словом «бряцало», що зустрічається в «Лексиконі славеноросском» Памви Беринди (1627), музикознавець М. Ф. Фіндейзен мав на увазі тарілки [95, с. 189]. Але в будь-якому разі за часів П. Беринди тарілки вже були в Україні.

На наш погляд, доказовою є думка про те, що в середні віки під час воєн з Турцією тарілки проникли в Україну та інші європейські країни. Історично підтверджено, що вони використовувалися в полковій музиці Війська Запорозького.

Вже з XVIII ст. тарілки — неодмінний інструмент рогових, духових і симфонічних оркестрів. Зокрема, тарілки були в кріпацьких оркестрах Кирила і Андрія Розумовських [60, с. 52].

У другій половині XX ст. тарілки використовуються в аматорських і професійних оркестрах народних інструментів [43, с 22—60].

Тарілки являють собою два металевих диски, посередині кожного є чашоподібна опуклість з отвором для ремінців, за які музикант тримає ці інструменти. Вони бувають різних розмірів: малі, середні і великі, діаметри яких відповідно 250 — 350, 375—450 і 475—600 мм. За товщиною вони поділяються на тонкі, середні й товсті.

У світі особливий успіх мають так звані турецькі тарілки, секрет виготовлення яких ось уже понад 350 років залишається таємницею.

Грають на тарілках, користуючись різними прийомами, серед яких найбільш поширені швидкий, ковзний та навскісний удари тарілок одна об одну. Музиканти, що грають на тарілках, домагаються від своїх інструментів тонких динамічних відтінків: у них дзвін тарілок може бути прозорим, ніжним на pianissimo і яскравим, емоційним на fortissimo. Розрізняють закритий удар, коли після удару музикант відразу гасить звук тарілок, притуляючи їх до грудей, і відкритий, коли дають можливість відзвучати тарілкам, підіймаючи їх вгору чи розводячи в сторони. Такий прийом використовується в оркестрі для підкреслення найбільш кульмінаційних моментів у творі.

Часто практикують удар колотушки або прутика по тарілці, підвішеній на ремені чи закріпленій на стійці. Останній варіант більш властивий естрадній музиці. При ударі колотушкою по тарілці характер звука залежить від місця удару: у край тарілки, у половину радіуса або посередині, у «купол».

У народному музичному побуті тарілки невеликих розмірів використовуються разом з бубном чи з барабаном. У першому випадку невеличкі тарілочки діаметра 30—60 мм попарно вмонтовуються в обичайку бубна по всьому її периметру, і вони веселим передзвоном супроводжують кожен удар по шкіряній мембрані колотушкою або рукою. При необхідності «надати соло» тарілочкам музикант «струшує» бубон рукою, не вдаряючи по мембрані. Такі бубни з тарілочками широко використовуються, зокрема, у фольклорних ансамблях, троїстих музиках. Подібний інструмент добре видно на картині художника А. Пршижиховського «Музика», що датується другою половиною XIX ст.

У другому випадку одна тарілка кріпиться до обичайки барабана, а вдаряє музикант по ній вільною тарілкою, яку тримає в лівій руці. У правій руці музики — колотушка, якою він б’є по шкіряній мембрані. Такий барабан з тарілкою використовується також у невеликих духових оркестрах.

Характер народної музики збагачується завдяки різним прийомам гри, якими віртуозно володіють народні музики: часто по тарілці барабана б’ють колотушкою, домагаючись ефектного тремоло чи хвацького ритмічного малюнка, на Гуцульщині широко практикується удар прутиком по тарілці.

Тарілки є також складовою частиною естрадних ударних установок, де по підвішеній на штирі одинарній тарілці б’ють спеціальною щіткою, а подвійні тарілки вводяться у взаємодію за допомогою педалей.

Дивіться також