Українські народні пісні

Торбан

Торбан — автохтонний український інструмент

О. Фамінцин, який чи не першим досліджував торбан, припустився суттєвих помилок у своїх судженнях про цей інструмент.

По-перше, він без будь-яких приміток говорить, що запозичена в італійців теорба з ополяченою назвою «торбан» потрапила до України і Росії. Але ж під словом «торбан» розуміються фактично два різних інструменти: без приструнків і з ними. Довівши, що приструнки — це український винахід другої половини XVIII ст., О. Фамінцин мусив би зазначити, що в Польщі з XVI до другої половини XVIII ст. була лютня-теорба, хоч і з ополяченою назвою. А з другої половини XVIII ст. в Польщі, Україні і пізніше в Росії це вже був інший інструмент, сформований на основі кобзи — «видової форми бандури», як визнавав сам О. Фамінцин. Це означає, що поляки запозичили теорбу і назвали її торбаном, а українці сформували торбан як кобзоподібний інструмент.

По-друге, говорячи про спосіб гри на торбані, О. Фамінцин показує, що має про цей інструмент хибне уявлення. Так, фото

І. Александрова, який, тримаючи на колінах горизонтально торбан з ладами на грифі, грає на ньому обома руками, О. Фамінцин коментує так [92, с. 184]: «Зовнішні прийоми гри на торбані наглядно зображені в наведеній вище картинці. Граючий тримає інструмент на колінах і перещипує струни, як на багатострунних гуслях» (переклад наш. — Л. Ч.).А для чого ж тоді глибокий овальний корпус? Адже він зовсім не зручний для горизонтального тримання інструмента. А навіщо лади на грифі, якщо струни не притискаються, та й, власне, сам гриф?

Очевидно, це єдине фото, яке зафіксувало гру І. Александрова на торбані саме таким чином, дало О. Фамінцину неповну уяву про спосіб гри на цьому інструменті.

Незнання суті цього інструмента призвело й до того, що в наведених ним ілюстраціях торбанів О. Фамінцин [92, с. 175] побачив перш за все схожість з лютнею «з тією лише відмінністю, що на торбані є ще більш короткі приструнки, натягнуті на самому кузові, подібно пристрункам малоруської бандури» (переклад наш. — Л. Ч.). Насправді ж інструменти ті більш схожі до кобзи з тією лише відмінністю, що вздовж грифа біля нижніх струн є ще чотири—шість октавних басових струн, які на практиці використовуються рідко.

Г. Хоткевич стверджує, що торбан став «плодом еволюції бандури, як сама бандура стала плодом еволюції кобзи» [102, с. 152]. На його думку, не до торбана були додані приструнки, а до бандури були додані октавні баси, внаслідок чого вийшов торбан.

Те, що Г. Хоткевич розглядає торбан як інструмент, похідний від бандури (а не від кобзи), можна пояснити лише одним: як ми вже зазначали, наявність приструнків він вважав лише ознакою бандури, а не кобзи. Насправді ж у торбана значно більше спільного з кобзою: це не лише наявність приструнків, а часом ладів на грифі, а також, що особливо важливо, спосіб гри, який передбачає вкорочення струн на грифі у поєднанні зі щипком відкритих приструнків.

Версію про те, що лютня-теорба могла потрапити в Україну, минувши Польщу, висунув А. Гуменюк. Адже в XVII ст. українські козаки брали участь у Фландрській війні на боці Франції і могли звідти привезти ті інструменти, щоб на їх основі зробити власні, придатні до національного репертуару. Проте доказів цієї версії А. Гуменюк не подає.

«Торбан — це по суті польсько-українська бандура з приструнками і додатковою головкою для низьких октавних басів» [76, с. 139], — заявляє М. Прокопенко (переклад наш. — Л. Ч.].

Підсумовуючи, маємо всі підстави вважати торбан автохтонним українським інструментом. На користь цього твердження говорять такі факти.

Цілком зрозуміло, що торбан за своїми конструктивними особливостями і способом гри — це різновид кобзи з більш розкішним лютнеподібним корпусом і додатковими басами. На торбані грали переважно українці, і очевидним є те, що виготовляли його на основі кобзи теж українці.

До таких висновків нас приводить і те, що для самої польської етнічної музики торбан був і залишається чужим інструментом. Згідно з авторитетними твердженнями струнні щипкові інструменти взагалі не відповідають польському етнічному звукоідеалові. Із струнних у поляків більш за все поширені смичкові інструменти, серед яких — велика кількість ідентичних давньоруському гудкові: мазанка, генсле, сука, жлобцокі та ін. Стосовно щипкових інструментів, які в поляків називаються інструментами мануальної музики, то вони використовувалися переважно в шляхетних салонах у наслідування королівському двору. Підтвердженням сказаному може бути офіційна думка польського музикознавця Я. Стеньшевського — віце-президента Міжнародної музичної ради, президента Польської музичної ради ЮНЕСКО [88, с. 48]: «Кидається в очі нелюбов польського народу до щипкових інструментів як до таких, що не відповідають його уяві про музичне звучання. Історичних підтверджень, що в минулі віки це було іначе, не існує» (переклад наш. — Л. Ч.).

Найімовірніше, кобза, бандура і торбан репрезентували при польському дворі музичну культуру підвладної частини України. В цьому аспекті показовим є те, що після третього розділу Польщі (1795), коли вона втратила владу над останніми українськими територіями і сама позбавилася самостійності, вищеназвані музичні інструменти там зникли. Тому й не дивно, що в першій половині XIX ст. торбан у Польщі розглядався як виключно український інструмент [92, с. 176—177].

Такими нашими висновками можна пояснити і те, що нині торбан не представлено ні в Музеї польських народних музичних інструментів у Шидловці, ні в капітальній праці про польські народні інструменти [70].

Отже, торбан належить до тих струнних інструментів, які своїм народженням зобов’язані предковічній билинно-думній традиції українського народу. Ідея торбана закладена в більш ранніх традиційних українських інструментах: гуслях, кобзі і бандурі. Його винайшли, виготовляли і вдосконалювали українські майстри, в його супроводі музиканти виконували українські пісні, думи і танці не лише в Україні, а й у Польщі та Росії. Інструмент цей мав своє цілком конкретне місце в українській музичній культурі. Він був засобом участі в народній музиці українського дворянства, козацької старшини, інтелігенції. Він був і залишається чинником творення національної музичної культури.

Торбан — історична довідка. Версії походження

Торбан. XIX ст.
Торбан. XIX ст.

Слово «торбан» співзвучне зі словом «теорба». Так називалася в середні віки басова лютня з подвійною головкою грифа, що була розповсюджена в багатьох європейських країнах, особливо в Італії, звідки цей інструмент в XVI ст. потрапив до Польщі. Саме тут він отримав ополячену назву «теорбан, торбан».

Лютня-теорба має глибокий овальний клеєний корпус, довгий і широкий гриф з металевими хроматичними ладами. Над грифом розміщується шість—вісім пар струн. Є в неї ще одна характерна ознака — поруч з низькими струнами поза грифом ідуть кілька довгих октавних басових струн, що кріпляться до подвійної головки грифа.

Перераховуючи музичні інструменти часів Зігмунта Ш. Ф. Сярчинський називає і бандуру, і лютню, і теорбу (басову лютню), а польський письменник Варгацький (1609), говорячи про так звану мануальну музику, називає ці самі інструменти. Торбан у Польщі настільки поширюється, що в польських перекладах Горація і Анакреонта класичні назви античних інструментів перекладаються як торбан («На смутнім торбані тужить Сафо»).

Польські джерела свідчать, що на кобзі, бандурі і торбані при польському дворі грали переважно українські музиканти, яких називали козачками. У польському виданні «Zabawy przyjemne і pożyteczne» (1769—1777), що перекладається «Забави приємні та корисні», говориться: «козак на торбані тне танчики». В цей час гра на торбані стає популярною і в Україні. В шляхетних маєтках торбан стає окрасою концертних вечорів, різних світських зібрань і прийомів. Хлопчики знатних сімей вчаться співу і гри на торбані. Гра на цьому інструменті часом ставала справою цілих династій.

Так, у Польщі, Україні і Росії була добре знаною династія торбаністів Відортів. Грегор Відорт (нар. 1764) служив придворним торбаністом у В. Ржевуського, на честь якого склав записані

М. Лисенком пісні «Подорож Вацлава Ржевуського», «Про Ревуху», «Золота борода» та ін. Він створював і виконував пісні про бойові козацькі походи. Г. Відорт певний час був і при дворі Катерини II, вчив там шістьох дівчат грати на торбані. Вчився у нього селянин з Поділля Онопрій Ворожбюк. Здібний торбаніст, він був засланий до Сибіру, але й там не розлучався з торбаном.

Син Грегора, Каетан, теж був хорошим торбаністом і передав свою науку багатьом хлопцям, у тім числі своєму синові Францу. Франц Відорт прославився, перш за все, як блискучий виконавець української музики. Основу його репертуару становили народні пісні та думи. Серед них слід назвати пісню-думу про Саву Чалого, пісні «Ой не ходи, Грицю», «Була Польща», «Казала мені Солоха», «Про Кармелюка», «Їхав козак за Дунай», «У сусіда хата біла» та ін.

Серед відомих українських торбаністів — Іван Кошовий з Полтавщини. Віртуоз-інструменталіст, він був водночас і добрим співаком, і танцюристом. Є відомості, що гетьмани Іван Мазепа і Петро Дорошенко грали на торбані. Торбаністи з козацької старшини, як правило, полюбляли акомпанувати на торбані кобзарський репертуар.

Відзначаючи популярність свого часу торбана в Польщі, Україні і Росії, О. Фамінцин припускає, що цей інструмент до Росії потрапив з Польщі через Україну [92, с. 176]: «Перш за все, з Польщі теорба можливо вже під ополяченим ім’ям «теорбан» проникла в Україну, а звідси під назвою «торбан» увійшла до Великої Русі, але, як здається, не раніше, ніж у першій половині нинішнього [XIX] сторіччя» (переклад наш. — Л. Ч.).

Про розповсюдження торбана в Росії можна судити і з того, що, даючи читачам уяву про кобзу чи бандуру, преса порівнювала їх з торбаном, який, очевидно, був більш відомим. З такими прикладами ми зустрічалися в курських та самарських губернських відомостях, які цитували з приводу біографії кобзи та бандури.

Незважаючи на твердження О. Фамінцина про запозичення українцями торбана, він зазначав, що в першій половині XIX ст. про торбан говорили як про виключно український інструмент. Інший свідок, історик — Є. Воронов, писав у 1838 р., що торбан — один з найпрекрасніших струнних інструментів, і що українські бандуристи і торбаністи користуються на хуторах великою повагою.

Автор словника польських музик (1874) Совінський зазначав, що крім дум та інших сумних, меланхолійних мелодій, супроводжуваних звуками бандури, існують і веселі, у тому числі танцювальні твори, які, за його словами, українці супроводжували грою на торбані в національних костюмах.

Згідно з численними свідченнями у 30 — 50-х рр. XIX ст. торбан побутував у поміщицьких маєтках Катеринославщини, Київщини, Чернігівщини, Харківщини та інших губерніях. На торбанах грали і професіональні музиканти, і просто слуги, які, крім іншої роботи, грали у святкові дні, під час прийомів гостей тощо.

У другій половині XIX ст. торбан в Україні вибуває з ужитку. Це явище М. Лисенко пояснює тим, що торбан вимагав досить віртуозної техніки, Г. Хоткевич — через невдалість конструкції. «Народ любить інструменти компактні, портативні — щоб його можна було повісити де здря, кинути на лаву, на піч, і щоб інструмент не ображався. Торбан же і великий і неконструктивний, має багато зайвих струн... Оце і є причина відсутності цього інструмента в селянській хаті. Віртуозність тут не при чім» [102, с. 150].

Ряд дослідників дотримуються думки, що причина вибуття торбана з ужитку криється в недоступності цього інструмента для простих людей, у складності конструкції, дороговизні інструмента. Недарма торбан у народі називали панською бандурою.

Наприкінці XX ст. майстри і музиканти Київсько-Ірпінського кобзарського цеху почали відроджувати цей цікавий шляхетний інструмент. У «Самовчителі гри на старосвітських інструментах» [54, с. 137—148] В. Кушпет присвятив йому розділ. Отже, на межі тисячоліть торбан переживає своє друге народження. Як широко розповсюдиться він у народі в новому музичному оточенні — покаже час.

Торбан — опис і характеристика

Зовні торбан схожий з кобзою і бандурою, але має істотні конструктивні відмінності. У торбана симетричний порожнистий глибокий корпус, набраний з окремих клепок. Їх може бути 11—15—18. Корпус торбана вужчий від корпусу бандури. Шийка торбана довга і широка, переважно без ладів, хоча траплялися торбани, що мали металеві хроматичні лади на грифі. Проте вимогливі майстри робили торбани за законами смичкових інструментів і не допускали жодного грама металу в його конструкції. Жильні струни кріпили тільки до дерев’яного струнотримача, кілки — теж дерев’яні. Все це забезпечувало м’яке оксамитове звучання торбана, на відміну від дзвінкоголосої бандури.

Головка грифа подвійна. На основну (велику) головку прилаштовують 12 струн, що йдуть над грифом, — це баси, на додаткову (малу) головку — 6 струн, які називаються втори (октавні баси). Короткі струни над корпусом — це приструнки. Як і в кобзі або бандурі їх може бути 12—14 і більше.

У свою чергу баси поділяються на «верхнє» — це перші чотири струни біля приструнків, і на байорки — чотири пари басових струн, що дублюються в малій і великій октавах.

Гра на торбані схожа до гри на кобзі і передбачає поєднання двох способів: лютневого (на грифі) і гусельного (на приструнках). Загалом спосіб гри на торбані в доступній формі описаний В. Кушпетом у його «Самовчителі...» Інструмент тримають у наскісному положенні, на приструнках грають щипком, не притискаючи їх. На басах грають, притискаючи струни до грифа. Мелодію виконують на приструнках і на ближчих чотирьох басових струнах («верхнє»). Співзвуччя або акорди, утворені на басах і приструнках, можуть іноді гармонізуватися вторами. Парні октавні струни (байорки і втори) містяться близько одна від одної і защипуються разом.

Стрій торбана такий:

Стрій торбана
Стрій торбана

У колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України є два торбани, один з яких може вважатися традиційним. Його О. М. Лисенко отримав від колишнього директора Полтавського музучилища Фісуна М. А. Другий торбан візуально є точно таким, на якому грав торбаніст О. Бородай, про що можна судити з фотографії кобзаря Г. Гончаренка і торбаніста О. Бородая в книзі А. Гуменюка «Українські народні музичні інструменти» [30, с. 101]. Цей торбан має невелику кількість струн, вузький корпус, витончені лекальні форми. Кобзар Г Ткаченко говорив, що такий невеличкий торбан називали колись «дамським».

Наведемо окремі параметри (у міліметрах) двох музейних торбанів кінця XVIII — початку XIX ст:

Торбан традиційний

«Дамський» торбан

Мензура:

690

550

Загальна довжина:

1240

1065

Довжина корпусу:

525

455

Ширина корпусу:

372

355

Кількість втор:

4

6

Кількість басів:

14

14

Кількість приструнків:

14

10

Дивіться також