Українські народні пісні

Флейта Пана, або свиріль

Флейта Пана Д. Демінчука. 1976. Чернівці
Флейта Пана Д. Демінчука. 1976. Чернівці

У своїй праці «Гуцульщина» В. Шухевич вживає слово «свиріль» у чоловічому роді, що було досить незвичним для Г. Хоткевича. У сучасному розумінні флейта Пана має від 12 до 20 і більше трубок. Очевидно, їх кількість у цьому інструменті різко збільшилась, починаючи з середини XX ст. Принаймні в усіх своїх працях про народні інструменти, включаючи і останню від 1937 р., Г. Хоткевич описує флейту Пана як інструмент, що має сім—вісім цівок із тростини очерету, бамбука, граба чи іншої деревини. Вони розташовані послідовно від найдовшої до найкоротшої зліва направо, або навпаки, що дає можливість видобувати послідовно висхідний або зворотний звукоряд. Існують також різнобічні свирілі. Попередньо кожна з цих трубок настроюється пересуванням корка, що прикриває нижній отвір: якщо корок більше вкорочує трубку, то звук вищий, і навпаки. Часом, щоб вкоротити трубку (повітряний стовп), майстер заливає частину трубки воском. Верхній отвір цих трубок опрацьований так, щоб можна було легко видобувати звук: краї трубок акуратно скошені, як у флояри (фрілки). Музикант певним чином складає губи і посилає повітряний струмінь на стінку ствола. Розсікаючись об неї, повітря утворює свист. Музикант повинен, вправно пересуваючи багатоствольну флейту, притуляти до губів потрібний ствол...

Флейти Пана широко використовуються в гуцульській народній музиці як сольний інструмент, а також у народних капелах. Особливо поширена флейта Пана на Буковині, де цей інструмент через вплив молдовської музичної культури називають най.

Соло флейти Пана можна часто почути в професійних ансамблях та оркестрах народних інструментів. У свій час досить віртуозно на цьому інструменті грали Є. Бобровников, В. Попадюк. Сьогодні їх місце зайняли Г. Агратіна (Київ), М. Маркевич (Дрогобич), І. Федоров (Рівне) та ін. Зокрема, у виконуваних Національним оркестром народних інструментів України варіаціях соло Г. Агратіни досить ефектно передає картини гуцульської і буковинської природи, вражаючи слухачів не лише характерним музичним колоритом, а й блискучою імпровізацією, імітацією пташиного співу, дзюрчання річки тощо.

Серед музикантів особливим попитом користуються флейти Пана, виготовлені Д. Демінчуком, А. Іванишем, Д. Левицьким. Флейти Пана, якими користуються професіонали, найчастіше мають 22 стволи, діапазон — від соль малої октави до соль другої октави. Всі стволи вистроєні в діатонічному звукоряді, півтони на тих самих стволах видобувають завдяки техніці виконавця. У вертикальному положенні флейти (майже впритул до нижніх зубів) видобувається основний звук. Відвівши трохи нижню частину флейти від себе, музикант отримує звук на півтону нижчий.

Виробляють ці інструменти з бамбука або бузини. Майстер виварює дерев’яні трубки в маслі при температурі 250 °С. Це уберігає їх від розтріскування, впливу вологи та температурних перепадів. Дерев’яна основа, що об’єднує трубки, може бути прямою або дугоподібною. Народні майстри прикрашають її різьбленим орнаментом, вишуканою інкрустацією чи паленням.