Українські народні пісні

Флояра

Фрілка (унизу) і флояра
Фрілка (унизу) і флояра

Спорідненим із фрілкою різновидом відкритої поздовжньої флейти є флояра — тенорова флейта. Є підстави вважати, що описана на території України арабським письменником і мандрівником Ібн Дастою в X ст. флейта, завдовжки у два лікті, була саме флоярою. У флояри така сама будова і спосіб звуковидобування, як і у фрілки, лише флояра значно більша за фрілку і має довжину 600—800 мм.

Назви музичних інструментів, співзвучні зі словом «флояра», зустрічаємо в рукописному словнику кінця XVI ст., упорядкованому С. М. Соловйовим, де в одному ряду перераховуються «сопль, сопель, пищалка, флетня, фуяра, дуда, сурма» та ін. Такий же перелік — у словнику П. Беринди (1627), а пізніше — в словнику П. Житецького, де «феяра» пояснюється як «сополь», «сопель».

Назви «флояра», «фуяра», «феяра» вказують на спосіб видобування звука вдуванням повітря (від лат. flare — дути, видувати). «Отже, як бачимо, гуцульська назва інструмента не наша, — пише Г. Хоткевич, — але питома нам, як і всяким іншим народам» [102, с. 197].

Звук флояри — низького регістру, густий, насичений, благородний. Музика, творена на флоярі, не така рухлива, як на фрілці, але здатна передавати серйозні людські почуття: глибокі переживання, ліричний настрій, часом — сум. Не випадково в одній з власних етнографічних п’єс Г. Хоткевич увів жіноче голосіння під акомпанемент флояри. Гра на флоярі традиційно супроводжується гудінням самого музиканта, і, за словами Г. Хоткевича, те гудіння, «яким гуцул супроводить гру на флоєрі, дає не тільки basso ostinato, а свою особливу музику, яка, переплітаючися з безконечними фіоритурами флоєри, творить незвичайну гармонію» [102, с. 198].

Флояра оспівана в численних піснях гуцулів, лемків, бойків. В одній з них співається:

Ой піду я бички пасти,
На фуяру грати —
З тої гори високої
В село зазирати.

А одна з гуцульських легенд наділяє флояру чарівною силою. Коли люди були бідні і жили в оточенні багатих істот, — говориться в легенді, — Бог дав людині флояру. І досить було людині заграти, як за нею пішли вівці, а це вже багатство для гуцула...

Зі зростанням професіоналізму виконавства на народних інструментах флояра зазнала вдосконалень. Так, у 60-х рр. XX ст. верховинські музиканти почали виготовляти відкриті і свисткові насадки для флояри. Рахівські музики зробили відкриті насадки з обох кінців флояри, що дає змогу зміною довжини ствола перестроювати інструмент у різні тональності. Але такі флояри виготовляють вже не з традиційної деревини, а з латунних, мідних, алюмінієвих трубок [119, с. 55].

У 70-х рр. XX ст. майстер-конструктор Д. Демінчук виготовив із граба квартет хроматичних флояр на 10 пальцьових отворів. По суті, тут у сім’ю були об’єднані фрілки і флояри. Інструменти ці використовувалися в професійній народній музиці і в художній самодіяльності. Параметри квартету наведено нижче:

Інструмент

Діапазон

Довжина, мм

Діаметр ствола, мм

Флояра-прима:

ре 1 — ля 4

265

10

Флояра-альт:

ля — мі 2

350

12

Флояра-тенор:

соль — ре 2

395

13

Флояра-бас:

ре — сі 1

535

20

Дивіться також