Українські народні пісні

Фрілка

Фрілка (унизу) і флояра
Фрілка (унизу) і флояра

На сьогоднішній день у Карпатах найрозповсюдженішим флейтовим інструментом як аматорів, так і професіоналів є фрілка — поздовжня відкрита флейта. На жаль, вона не була поміченою Г. Хоткевичем, який з відкритих одноствольних флейт описує лише флояру. Йому ж наслідує А. Гуменюк, навіть не згадавши у своїй праці про фрілку. Проте саме фрілка — найулюбленіший з гуцульських і бойківських сопілкоподібних інструментів і з успіхом виконує не тільки сольну, але й ансамблеву функцію. Вона має високий сріблясто-витончений з колоритним присвистом звук, що імпонує природі карпатських гір, її стрімких річок, зелених верховин. Фрілка органічно вписується в ансамбль зі скрипкою, цимбалами та іншими інструментами і є неодмінною учасницею різних народних свят і обрядів.

Б. Яремко припускає, що фрілка виготовлена гуцулами на зразок флояри і використовувалась спочатку в побуті вівчарів на полонинах. Наявність фрілки в гуцульському побуті простежується до початку XX ст. А з 20-х рр. XX ст. фрілку почали використовувати в гуцульських народних капелах [119, с. 55].

Серед відомих сучасних виконавців на фрілці — М. Думітрук (с. Брустурів), В. Тимінський (с. Микуличин), П. Реведжук (с. Космач), М. Павлюк і Д. Павлюк (с. Уторопи) з Івано-Франківської обл. та ін. Зберігаючи народні традиції, виготовленням фрілок прославилися Д. Левицький (Чернівці), а на Івано-Франківщині — В. Прокопів (с. Космач), Ю. Гарасимюк (с. Прокурава), О. Френюк (с. Дори) та ін.

Фрілка, як і традиційна теленка, не має у верхньому кінці ствола свисткового пристосування. Спосіб видобування звука на ній такий самий, як і в теленки. Але на відміну від теленки автентична фрілка має шість пальцьових отворів для зміни висоти звука, що дає можливість видобувати на ній діатонічний звукоряд. Традиційні фрілки (фуярки, фуєрки) виготовляють з ліщини, колокічки, бузини.

Довжина фрілки становить 250—350 мм, діаметр ствола 8—11 мм.