Українські народні пісні

Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року

Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського

Видавництво «Наукова думка»

Київ — 1965

«Колядки і щедрівки — чергова книга в серії «Українська народна творчість». До збірки ввійшли найкращі з ідейного й художнього боку зразки обрядово-величальної народної поезії, зібрані на всій території України протягом майже 150 років. Багато з них друкуються вперше. В колядках і щедрівках, що відносяться до найдавнішого шару народної поезії, знайшли відгомін побутові, суспільні й духовні умови життя українського народу минулих епох. Ці твори відзначаються високою поетичністю. До багатьох текстів подані мелодії. Окремим розділом друкуються радянські колядки народного й літературного походження.

Книга розрахована на широкі кола читачів і фахівців.

Упорядкування, передмова і примітки О. І. Дея

Нотний матеріал упорядкував А. І. Гуменюк

Відповідальний редактор М. Т. Рильський

Зміст

Від упорядника

Наукове видання українських колядок і щедрівок окремою збіркою вперше здійснив видатний український фольклорист Володимир Гнатюк у Львові 1914 р. в XXXV і XXXVI томах «Етнографічного збірника».

Наше зібрання колядок і щедрівок — друга за всю історію української науки про народну творчість спроба наукового видання творів цього жанру. Щодо джерел і охоплення колядкового матеріалу це видання істотно відрізняється від двотомної праці В. Гнатюка. Свою збірку В. Гнатюк укладав із рукописних записів, включивши до неї лише одну перед тим надруковану Я. Головацьким збірку колядок і щедрівок — Ів. Вагилевича. Опубліковані твори цього жанру він враховував лише при бібліографічних вказівках на паралелі до поданого ним тексту. Крім збірки І. Вагилевича, твори з друкованих джерел Н. Гнатюк брав до свого видання тільки як виняток, головно ті, що додавали до наявних у нього рукописних зразків новий мотив. В цьому виявилося закономірне його прагнення опублікувати якомога більше рукописних джерел. Це — одна з цінних рис цього видання.

Зважаючи на підсумковий та узагальнюючий характер серії нині здійснюваного видання «Українська народна творчість», упорядник на однакових правах включав до збірки твори друковані й рукописні. Головний критерій добору текстів — їх народність, художня досконалість і сюжетна своєрідність. Використано основні публікації колядок і щедрівок (у фольклорних збірках М. Максимовича, В. Залеського, А. Метлинського, Я. Головацького, П. Чубинського, Б. Грінченка, В. Шухевича, А. Малинки, П. Іванова й ін.) та багаті рукописні фонди, головно Києва і Львова. Поряд із цим упорядник звернувся до збирачів фольклору, які подали найновіші записи. В примітках вони позначені словами: «З нових надходжень».

З численних варіантів кожного колядкового сюжету до збірки взяті найдосконаліші, істотно відмінні між собою у передачі певної теми, або такі, що виграють оригінальними художніми деталями. Варіантів з незначними, дрібними й нетиповими текстовими розбіжностями не було змоги навести, бо їх часто набиралося кілька десятків.

Цілком поділяючи погляд М. Коробки, Ф. Колесси, В. Гнатюка та інших вчених про безпідставність поділу єдиного за своїми функціональними, ідейними й художніми особливостями жанру на колядки й щедрівки, ми ці терміни вживаємо як рівноцінні, а всі твори, незалежно від того, записані вони під час колядування чи щедрування (на різдвяні свята чи на новорічні), систематизуємо на основі їх сюжетів та відповідно до об’єкту величання (господаря, господині, сина, дочки). До збірки введені також дитячі, пародійні

та жартівливі колядки. Окремо подано тексти й описи народних вистав — «Кози» та «Маланки».

На відміну від усіх попередніх публікацій колядок і щедрівок (в тому числі й збірки В. Гнатюка, який, рішуче відмежовуючи церковні коляди від народних, все ж як виняток надрукував групу колядок на християнські теми), в даному виданні представлені лише твори народного походження і тільки світського змісту. Складання духовних письменників XVII — XVIII ст. на релігійні теми в жанрі колядки, що набули поширення й збережені в численних записах та публікаціях, не могли ввійти в це видання, бо вони далекі від народних як темами й персонажами, так і тенденцією.

Назви колядок і щедрівок подані за першим рядком пісні. Систематизовано їх за провідними мотивами. Ми намагалися визначити й сформулювати типові колядкові мотиви. Вперше так робив О. Потебня, а пізніше В. Гнатюк у згаданому вище виданні. Проте вони подавали всуміш і провідні і другорядні, дрібні мотиви. Особливо цим відзначається систематизація В. Гнатюка. Інакше виділяв мотиви колядок та щедрівок І. Свенціцький (у книзі «Різдво Христове в поході віків», Львів, 1933), але він взяв до уваги тільки колядки і щедрівки зі збірника Я. Головацького «Песни Галицкой и Угорской Руси». Систематизація ж тем у пропонованому збірнику враховує матеріал з усіх українських земель.

Зразки добиралися, виходячи з трьох моментів: змісту, художньої краси і часу запису (серед однотипних варіантів перевага надавалася найдавнішим). В межах певного мотиву колядки та щедрівки подаються, як правило, за хронологією їх запису, але враховувались і наявні у змісті та мові творів дані хронологічного характеру. Тобто, упорядник послідовно дотримувався хронологічного принципу подачі матеріалу, орієнтуючись як на час запису, так і на зміст, реалії твору, мову.

Деякі теми й мотиви повторюються в різних розділах книги, що пояснюється специфікою жанру: схрещенням і поєднанням різних мотивів в одну епічну цілість та адресуванням одних і тих же тем до різних людей (господаря і парубка, парубка і дівчини). Під кожним типовим мотивом дано пісні-варіанти спорідненого змісту. В примітках вказано, де читач може знайти варіанти зразків даного мотиву.

В окремому розділі книги зібрані колядки та щедрівки народного й літературного походження, що набули поширення серед трудящих деяких місцевостей України в післяжовтневу добу. Вони свідчать про можливості використання традиційних поетичних засобів і старої канви цього жанру в нових історичних умовах, про його життєвість не лише як величального, але й як агітаційного народнопоетичного жанру. Колядки та щедрівки пожовтневого часу впорядковані за хронологічно-територіальним принципом. Залежно від тематики вони розділені на .три групи: нові колядки Радянської України періоду 1920—1930 років, колядкові новотвори Західної України і Закарпаття цього періоду та колядки періоду Великої Вітчизняної війни і повоєнного часу. Частину з них створили в 1920-х роках письменники. Побутували ці колядки та щедрівки завдяки численним пісенникам і комсомольській ініціативі. Деякі з них по кілька разів записані фольклористами в різних місцевостях України. Твори цього і попередніх розділів книги можуть згодитися як зразок вітальної пісенності при створенні сучасних звичаїв святкування Нового року.

Як правило, кожна колядка і щедрівка складається з трьох частин: власне колядки, приспіву і поколяді-поздоровлення. Приспів і поколядь-поздоровлення мають небагато форм, що мандрують від колядки до колядки. Щоб заощадити місце і подати в книзі якнайбільше власне колядок і щедрівок, типові зразки поколяді вміщуємо в окремому розділі. Приспів подається тільки один раз у кожній пісні, а повторюється на протязі всієї колядки за тією кількістю рядків, яка йому передує. Зразки, надруковані тут без приспіву, виконувалися з типовим для цього жанру дуже поширеним приспівом: «Ой дай, боже», що повторювався за кожним рядком колядки.

В цій книзі порівняно з попередніми виданнями найповніше представлені мелодії колядок та щедрівок. Вони друкуються в кінці книги, а не при текстах з таких міркувань: по-перше, на одну й ту ж мелодію, як правило, співають різні колядкові та щедрівкові тексти, чому сприяє сталість їх розмірів вірша (5+5 і 4+4) і музично-ритмічної форми; по-друге, багато мелодій були записані з малохудожніми, часом релігійного змісту, текстами, друкувати які недоцільно.

Виходячи з цього принципу, мелодії систематизовані за алфавітом їх назв. Заодно в алфавітному покажчику мелодій подано і примітки до них. Після назви мелодії в дужках надруковано слово «текст». Це означає, що в книзі опубліковано й текст колядки з таким же початковим рядком, як під мелодією (він записаний або ж разом з мелодією, або й окремо). Цей зразок і примітку до нього читач легко знайде за «Алфавітним покажчиком текстів». До окремих мелодій подано найближчі варіанти їх тексту (при записі мелодії в цих випадках тексти були або не повністю зафіксовані, або ж виявилися художньо невиразними). Назви текстів цих варіантів наводимо в дужках поруч із назвами мелодій в алфавітному покажчику мелодій. Відповідно в алфавітному покажчику текстів при назві колядки, повністю тотожній назві мелодії, в дужках надруковано «мел.», а в тих випадках, коли текст співають на мелодію одного з своїх варіантів, в дужках дано назву мелодії цього варіанту.

Оскільки даний збірник не може охопити всіх варіантів мелодій колядок і щедрівок, а містить лише найхарактерніші, то вказівки на мелодії, наявні в друкованих і рукописних першоджерелах, зроблені і в примітках до текстів (словами «з мелодією» відразу ж після назви тексту або в кінці назви джерела в показнику варіантів колядок і щедрівок певного мотиву).

Окремо друкується група характерних мелодій колядок і щедрівок без текстів: їх або не було у записувача, або ж народна мелодія була записана при тексті релігійного змісту, привнесеного в колядки церквою. Мелодії пісень народних вистав «Коза» і «Маланка» зібрані в окремі групи.

У колядках і щедрівках збережено лексику діалектних форм і деякі діалектні фонетичні особливості. Через непослідовність у передачі таких діалектних рис вимови, як дифтонги північних говорів, чергування ненаголошених голосних, дзвінких і глухих приголосних, пом’якшення шиплячих, тверде закінчення дієслів третьої особи множини в західних говорах, тверде закінчення прикметників у називному відмінку множини тощо, залишали форму, найближчу до літературної вимови.

В покажчику мелодій показані сторінки, де вони друкуються в книзі; в алфавітному покажчику текстів на першому місці вказано сторінку, де знаходиться текст, а на другому, — примітка до нього.

В примітці зазначено час і місце запису та прізвища записувачів і співаків (якщо вони зафіксовані).

О. І. ДЕЙ

Величальні пісні українського народу

В скарбниці української народної творчості від найдавніших часів збереглися величальні пісні — колядки та щедрівки. Вони відзначаються своєрідною жанровою природою і художньою романтично-піднесеною красою, багатим і різноманітним змістом. Об’єктом їх величання є переважно селянська родина, окремі її члени, їх життя і праця, їх врода й характери.

Супроводжуючи давні зимові різдвяні та новорічні обряди, колядки й щедрівки на крилах поетичної фантазії переносили своїх слухачів з реальних досить складних обставин життя в світ бажаного і вимріяного, ідеалізуючи його щедрими кольорами поетичного домислу.

Колядки, як писав Іван Франко, радували селян, брали за душу, хвилювали до сліз. «Чому? А тому, бо колядка переносила їх думку в якийсь світ близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості славні та величні на весь світ, і він рад, що може чесно і відповідно приняти їх. Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, — не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії» 1

Винести на хвилях поезії пригніченого злиднями і безправ’ям трудівника в соціально справедливий широкий світ добробуту і успіхів, що виблискує святково й велично, — така функція колядкової пісенності. Універсальна значимість змісту й образів колядок та щедрівок давала змогу піднести в ідеальну сферу будь-кого із слухачів (господаря, господиню, дівчину, парубка чи й дитину). Соціальна гіпотеза цих пісень виникла на грунті жагучого бажання змінити тяжкі умови дійсності, досягнути кращого життя. Святкове романтично-піднесене оптимістичне звучання колядок та щедрівок викликало мрійливо-бадьорий світлий настрій. Поетичні малюнки їх, контрастуючи з дійсним станом речей, імпонували прагненням трудової людини, співпадали з її постійними мріями та пориваннями. Тому колядки та щедрівки завжди відзивалися в серцях слухачів, будячи врочистий світлий настрій. Своєю витонченою й граціозною поетичною формою вони якнайкраще відповідали святковій атмосфери сповненій якоїсь «урочистої» радості.

Співані зимою, коли вся природа скована й холодно-одноманітна, вони контрастують з нею своїм змістом і образністю, малюючи щедру панораму весни й літа, повну цвітіння і соковитої природи. Герої колядок і щедрівок, уособлюючи й величаючи звичайних селян і селянок, подані тут в епічно-монументальних образах, в зеніті можливої краси і слави.

В цій поетичній фантазії — ключ до розуміння соціальної суті колядок і щедрівок. Дуже влучно описав їх суспільну роль М. Сумцов «Все важке і сумне, що тривожить селянську душу в довгі осінні ночі, коли на солом’яну стріху падають буйні краплини холодного дощу, в повітрі стоїть сира мряка і шумливий вітер вривається в похилений набік димник, гнітючі турботи, сумніви й побоювання зникають, забуваються під принадним впливом веселої святкової пісні. Колядка зачаровує уяву рисами і образами неземного щастя, наповнює бідне життя фантастичними статками, із одинокої і похмурої хатини веде в чертоги багача, де всюди виблискує золото і срібло, підіймає слухача в осяйні надзоряні простори... В різдвяних піснях, колядках і щедрівках милосердне і співчутливе божество спускається на землю, відвідує бідні оселі і щедрою рукою роздає достаток і щастя. Сонце виявляє батьківську турботу про селянське господарство. Місяць дружелюбно розмовляє з людьми і відкриває їм, в якій хаті в наступному році буде весілля. Добрий хлопець в колядках — не простий парубок, а богатир, що нехтує вороними кіньми й червінцями і любить лише милу дівчину. Дівчина в колядках — не звичайна селянська дівчина:

В хату прийшла — пани стрічають,
Пани стрічають, шапки знімають,
Шапки знімають, її питають:
— Чи ти царівна? Чи ти королівна?

Селянський двір оточений білокам’яними стінами; ворота зроблені з жовтої міді. В хаті столи накриті дорогими килимами; на столах стоять келихи, повні вина. Дарунки, що їх парубок вручає дівчині, — великої вартості: золотий перстень блищить, як вогонь, намисто з буйних перлин обтяжує шию. Навіть кінь в колядках не простий, звичайний сільський кінь, малосильний, з перепалими боками, якого прийняв один іноземний мандрівник за тварину своєрідної породи — «коняку». Золота грива вкриває його широкі груди; срібні копита розбивають камінь, що попадає під ноги; очі, як тернові ягоди, читають всякі написи.

Цей пісенний ідеалізм чогось та вартий! Вікова особиста і майнова залежність, що знижувалась часом до ступеня рабства, зламала б в духовному відношенні темного, неписьменного селянина, якби його не підтримувала постійно чарівниця-пісня, що переносила думку і почуття кудись далеко-далеко, де і ясно, і тепло, й затишно...» 2.

Такого соціального й естетичного звучання колядки та щедрівки набули в процесі свого довговікового розвитку. Первісне ж їх призначення було чисто практичним, як і інших жанрів обрядової поезії, — полегшити працю людини, сприяти досягненню максимальної користі в її стосунках з природою.

* * *

Питання про час та умови виникнення колядної обрядності та пісенності, про переростання їх первісної аграрно-магічної функції у величальну давно обговорюється в фольклористиці. Оскільки колядування відоме багатьом народам Європи, а особливо розквітало в українців, румунів, болгар і білорусів, то приблизно з другої половини XIX ст. вивчення його стало предметом славістичної науки. Фундаментальні порівняльні дослідження колядок і щедрівок провадили відомі вчені: І. Снєгірьов, О. Веселовський, В. Чичеров, О. Потебня, В, Гнатюк, М. Коробка, І. Свенціцький, болгарський вчений Д. Марінов, румунський — П. Караман, польські — С. Добжицький, В. Клінгер, сербо-хорватський — Милчетич та ін.

Вже саме пояснення терміна «коляда» виявило різні погляди на старовинність жанру колядки та її місце в національних фольклор ах.

Цим терміном більшість народів Європи означає час, заповнений новорічною обрядовістю або сукупність пісень та обрядів, зосереджених навколо різдва та нового року. Походження слова «коляда» пояснювалося по-різному. О. Афанасьєв вважав батьківщиною його Візантію (kalandai — назва нового року у візантійців), звідки воно нібито прийшло до слов’ян разом з апокрифічними (забороненими церквою) книгами. Я. Грімм, а потім О. Веселовський, пов’язували його з назвою нового року в римлян — «calendae januarine», розглядаючи новорічні святкові обряди слов’ян як запозичення з греко-римського світу через румунів 3. О. Веселовський відносив цей процес до передхристиянських, язичницьких часів. Але наступні вчені внесли в ці твердження серйозні корективи. Зміст обряду й пісень, їх образна система, а також наявність таких термінів, як «щедрівка» на Україні (на Холмщині — «щедровниця»), «овсень» і «виноградье» в Росії, як давня назва різдвяного свята в західно-українських землях — «корочун», дали деякі підстави твердити про слов’янську автохтонність цього обряду та пісень, що його супроводять, про глибоку язичницьку старовинність їх зародження. Тому вже 1902 р. О. Коробка, а потім В. Гнатюк, Ф. Колесса та П. Караман дотримувались тієї думки, що «грецько-римські впливи стрінулися на східно-слов’янському грунті вже з виробленою новорічною обрядовістю й величальними піснями місцевого походження» 4. Назву «колядка» вони розглядали як синонім збереженої тільки на Україні місцевої назви «щедрівка» 5, що походить, очевидно, від щедрого вечора, відображаючи зміст пісень, в яких пророчили багатство й добробут господарям. Саме свято різдва на Волині подекуди називали святом «білої радості», маючи на увазі певно зимовий його характер (назва новіша).

Ймовірність такого погляду на колядки та щедрівки підтверджується багатьма елементами їх змісту й форми. Змішання це підтверджується й тим, що між колядками та щедрівками не виробилося принципової різниці. В XIX—XX ст. між поняттями, що означають ці два слова, як зазначив пильний дослідник обрядової поезії О. Потебня, не можна було відшукати якоїсь демаркаційної лінії. В. Гнатюк і Ф. Колесса теж не знаходили суттєвої різниці між колядками й щедрівками щодо їх змісту та обрядової функції. Правда, Ф. Колесса на основі типової будови вірша (колядки 5 + 5, щедрівки 4 + 4) висловлював припущення, що в старовину це могли бути два окремі цикли пісенності. В народі ж на час, коли ці пісні записувалися, тобто в XIX і XX ст., їх розрізняли за датою виконання, незалежно від віршового розміру: пісні, що співалися напередодні різдва, називали колядками, а ті, що виконувалися проти нового року, — щедрівками. Колядували звичайно парубки, а щедрували дівчата й діти. Пісні, що співалися як щедрівки, супроводили типовим приспівом: «Щедрий вечір, святий вечір!» 6

Слід пам’ятати, що колядки та щедрівки — це чисто народні поетичні твори світського змісту, які співалися під вікнами або в хаті, вільні від будь-яких євангельських і апокрифічних мотивів та образів. В народі їх звали ще старосвітськими колядками. На відміну від цих колядок і щедрівок штучні пісні на теми Христового різдва та пов’язаних з ним подій, створені книжниками, церковниками й виконувані в церкві, а то й попід хатами, мали назву «коляди». Вони не мали нічого спільного з народною творчістю, тому-то вже в дожовтневий період деякі передові вчені (І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса) вилучали їх із сфери обрядово-календарного циклу народної поезії.

Обряд колядування і звичаї, пов’язані з святкуванням нового року, як і численні інші вірування та обряди (купальський вогонь, дерево марени і под.), дуже схожі в багатьох слов’янських народів. Ця спорідненість яскраво свідчить про спільність їх походження, про те, що «в давнину, — як говорив М. Костомаров, — слов’янські племена в основах свого духовного життя мали однакові вірування, звичаї і релігійні обряди» 7.

Колядки та щедрівки є одним із небагатьох жанрів того найдавнішого шару народної творчості, з якого виростала усна поезія в усіх слов’ян. Поки що важко датувати час їх виникнення. Проте є підстави гадати, що цей жанр належав до тієї спадщини, яку перенесли наші далекі предки із вищого ступеня варварства в цивілізацію. Деякі колядки та щедрівки, записані в XIX—XX ст. у найглухіших українських місцевостях (на Поліссі, Прикарпатті та в Карпатах), ще зберігали атмосферу патріархально-родового суспільно-економічного устрою. Від них віє ароматом далекої доби натурального способу життя. В цих колядах та щедрівках знаходимо багато рис, що відзначені Ф. Енгельсом у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» як характерні саме для даного устрою. Так, у деяких з них надзвичайно яскраво відображені типові патріархальнородові громадські та сімейні відносини. Хоч редакції записаних колядок і щедрівок текстуально сягають щонайдалі середньовіччя, проте багато їх образів і мотивів типологічно незрівняно стародавніші. Зокрема, у порівнянні жінки з красним сонцем (чоловік порівнюється з місяцем), у великій повазі до жінки чується далекий відгомін матріархату. Це ж можна сказати й про веснянки, які за традицією були здобутком одних дівчат (хлопці не сміли навіть підспівувати).

Сила фольклорної традиції змогла пронести ці старовинні образи й відгуки ідеології родового ладу через століття саме тому, що вони знаходили певний грунт і в нових історичних умовах. Скажімо, боротьба з степовими наїзниками в додержавний період Київської Русі й пізніше, боротьба з татаро-монгольською ордою, а потім — на Україні та на Балканах — постійні війни з турецькими загарбниками висували жінку на чільне місце в господарстві. Без чоловіка, який постійно перебував у походах і боях, вона вирішувала багато громадських і родинних справ. Тим-то жінка посідає таке почесне місце в епічній народній поезії.

Збереження найстаровинніших рис у фольклорі пояснюється також і такою його внутрішньою якістю, як полістадіальність, тобто нашаровування поетичних традицій та образів різних епох, рівнобіжне, органічно спаяне існування старого поряд з новим. У колядках це виявилося в суміші понять та образів язичницьких і християнських часів, відфільтровувати які одні від одних і визначити їх генетичний грунт дуже важко. Відгомони родового ладу в колядках підтверджуються правом кожного пересічного господаря-селянина «раду радити» і «суди судити». Щоправда, для записаних колядок воно є виявом бажання відновити втрачене в умовах феодально-кріпосницьких відносин. Але ж первісно такий образ міг виникнути аж ніяк не на згадці про нього, а тільки на реальній основі, тобто в період панування цього права в суспільному житті. Подібно ж відгомоном дофеодальних часів є надзвичайна демократичність, простота і безпосередність відносин між верхівкою і масою (господарем й слугами, воєначальником і воїнами), властиві періодові виборності верхівки в роді.

Картини сімейних стосунків, змальовані в деяких старосвітських українських колядках, також несуть на собі відбиток доби розквіту патріархальної домашньої общини, коли всі важливі справи вирішувалися на сімейній нараді, коли ще не було безроздільного панування в родині найстаршого, «господаря», коли жінка була повноправним членом сім’ї. Слід, правда, мати на увазі, що на українських землях форми родинного ладу такого типу зберігалися порівняно довго, рештки їх дожили аж до XIX ст. Проте нема будь-якого сумніву в тому, що колядки відображали саме явище, а не його залишки, тобто відносини періоду розквіту родового ладу, а не часу його занепаду. Більше того, в українських колядках проглядає навіть архаїчний, первісно-демократичний тип сімейної громади. В аналогічних •же творах російського народу відображено пізніший етап розвитку суспільства, коли глава великої патріархальної сім’ї, незважаючи на колективне виробництво, стає деспотичним розпорядником майна, безроздільним господарем 8.

Виходячи з цього визначення двох типів сім’ї, даного М. О. Косвеном 9, В. І. Чичеров встановив типову різницю між обрядами колядування в різних слов’янських народів. «Є всі підстави припустити, — писав він, — що особливості родового ладу в росіян та інших слов’ян визначили різницю в них обряду колядування. Двом типам сімейної общини відповідають два типи цього обряду: узагальнений і диференційований. Оформившись у період повного розвитку повнокровного існування родового ладу в слов’ян, ці обрядові типи (в силу відомої консервативності обряду) зберегли свої особливості в період розкладу і навіть зникнення у деяких народів сімейних общин. Зазначені два типи обряду колядування такі:

  • Диференційований тип обряду. Обряд проводиться із врахуванням кожної індивідуальності, що входить до складу сімейної общини... Зовнішньою ознакою цього типу обряду є колядування коло хати та в хаті і диференційовані колядки, з якими звертаються до кожної окремої особи, бажаючи їй особистого добра і щастя її сім’ї.
  • Узагальнений тип обряду. При проведенні обряду мається на увазі сімейна община в цілому (велика сім’я), обряд звернений до глави сім’ї (останні члени її згадуються за зв’язком з ним)» 10.

До диференційованого типу обряду В. І. Чичеров відносить насамперед колядування українців, болгар і румунів, а також «кликання коляди» в інших слов’ян, до узагальненого типу — російське колядування.

Беручи початок у первісно-общинному періоді життя слов’ян, цей обряд проіснував майже до наших днів, видозмінюючись у деталях і в тематичному та мовному оформленні пісенності, що його супроводжувала, постійно вбираючи в себе нові, продиктовані ходом історичного розвитку мотиви й образи. Життєвість колядкового обряду й пісенності пояснюється його надзвичайною поетичністю, з одного боку, і наявністю суспільно-економічного грунту для його існування протягом ряду століть — з другого. Як продукт первісно-общинних патріархальних суспільних відносин, він переходив і в наступні формації (феодалізм, капіталізм), де ще були сильними відносини патріархального суспільно-економічного устрою. Колядування було популярним і відразу після Жовтневої революції, бо життя того часу мало в собі елементи як нової, соціалістичної, так і старих формацій.

Важливим показником старовинності походження жанру колядок і щедрівок є збережені в них окремі риси, що ведуть до язичницького світогляду — віри в магічну, силу слова і дії, поклоніння явищам природи, виявляючи практичне початкове призначення цих пісень. Все це — якості первісного мистецтва. «Я твердо переконаний в тому, — писав про цю особливість Г. В. Плеханов, — що ми не зрозуміємо нічогісінько в історії первісного мистецтва, якщо ми не проймемося тією думкою, що праця старша за мистецтво і що взагалі людина спочатку дивиться на предмети і явища з точки зору утилітарної і тільки пізніше стає в своєму відношенні до них на естетичну точку зору» 11.

Як відомо з археологічних даних, вже в І тисячолітті до нашої ери головним заняттям всіх стародавніх слов’янських племен було землеробство. На це вказують і пам’ятки матеріальної культури, і порівняльно-лінгвістичні дані. Своєрідно свідчить про це й обрядова творчість, яка в період розкладу первісно-общинного ладу, в добу початкового територіального об’єднання слов’янських племен (перша половина І тисячоліття), вже, безперечно, існувала і навіть була досить розвиненою. Вся суть цієї творчості — передусім обрядів і повір’їв, які дійшли до нас у своїх язичницьких дохристиянських уламках і магічному значенні (чого не можна сказати про пісенний супровід, що зазнав змін у процесі розвитку мов і багато потерпів від церковних переслідувань) — зв’язана із землеробською працею.

Магія цього свята була спрямована до практичної мети — напророчити добрий урожай, чарами, заклинаннями та чаклуваннями викликати допомогу природи в праці трудівника. Вже саме свято коляди в давню язичницьку епоху, як здогадувалося чимало вчених, було пов’язане з культом сонця, уславленням його відновлювальної сили і благодатного впливу на землю (деякі дослідники й назву «коляда» намагалися пов’язати з сонячним колом). Щоб запобігти в сонця ласки, йому в день коляди приносились жертви, на що натякає обряд водіння кози, який, очевидно, пов’язаний з язичницькими пережитками жертвенних обрядів. І. Снєгірьов у книзі «Русские простонародные праздники» (1838) навів навіть російську колядку, де оспівано процес принесення в жертву цапа під спів «пісень-кольодушок» 12, а автор «Историко-статистического описания Черниговской епархии» пов’язував з святилищем язичницького божества назву містечка Красний Колядин 13.

Представники міфологічної теорії в фольклористиці ладні були вбачати в коляді язичницьке божество. Проте, ця гадки не стверджується документальними даними. Серед язичницьких богів східних слов’ян Нестор-літописець не називає ні Коляди, ні Купала. Далеко певнішим є зв’язок колядування як обряду з язичницьким богом сонця — Хорсом, на що в якійсь мірі натякає збережена в Галичині похідна від цього імені назва посту перед різдвом — «корочунський» та назва колядок — «крачуни», зафіксована в Бачці. Можливо, що й типовий колядковий приспів «Ой дай, боже» мав первісне язичницьке озвучення — «Ой Дажбоже». В усякому разі обрядові дії на честь язичницьких божеств і відлуння їх в колядній пісенності виникали на практичному грунті землеробського життя. Вступаючи в новий хліборобський рік, люди прагнули обрядами та піснями завербувати собі на допомогу сили природи. «Чим далі в старовину, — писав О. О. Потебня, — тим звичніше й міцніше віра в здатність слова однією своєю появою творити те, що ним означено. На такій вірі грунтуються всі поздоровлення і прокляття» 14. Саме ця віра в слово стала основою для виникнення перших художніх мистецьких творів утилітарного призначення. М. Горький рішуче твердив, що «мистецтво слова повинно було з’явитися на десятки сторіч раніше від усіх первісних релігій, — на це вказує той факт, що старовинні люди надавали слову магічної сили впливу на диких звірів і на явища природи» 15.

Колядки та щедрівки до наших днів зберегли деякі риси від тих найдавніших часів. Природа в них змальована в органічній єдності з людиною і виступає по-язичницькому життєрадісною, світлою, щедрою. Все це було викликане саме прагненням напророчити майбутній рік таким, яким він змальований у колядках. Особливо яскраво виступає аграрно-магічна основа в обрядових діях і звичаях, що супроводили це свято. Як невід’ємний атрибут в них постійно фігурує зерно та хліб. Так, на свят-вечір вносили в хату сіно, солому, снопи, готували дванадцять страв, серед яких наскрізь обрядове значення мала кутя. Новорічні привітання й колядки були сповнені картин хліборобської праці і завершувалися побажаннями врожаю та здоров’я. Оспівувались місяць, сонце і дощ — ті сили, що сприяли землеробству і перед якими запобігала людина. Обходи хат з плугом і козою, яка часто мала вуха з колосків, «засівання» (на Чернігівщині), чи «посипання» (на Волині) на Новий рік, обв’язування дерев у різдвяний вечір (на Волині), обтанцьовування пчіл (на Гуцульщині), широкий розмах драматизованих ігрищ з наряджанням господарсько-символічного значення, ворожіння і гадання, — все це є відображенням аграрної магії та магії добробуту, відгомони первісних магічних ритуалів, підпорядкованих культур землеробства. Вони зберігалися в колядковій обрядовості довгі віки, завжди залишаючись живими, бо мали міцну соціально-економічну основу в сільськогосподарському виробництві. Коли в XIX ст. на Поділлі співали на Новий рік:

Сійся, родися, жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця,
Часник, як бик, цибуля, як дуля,

та щиро вірили, що такі словесні побажання обернуться в новому році буйним, ще не баченим урожаєм 16.

Звичайно, з часом первісне магічне значення обрядів і пісень, які їх супроводили, завдяки новим умовам життя й збагаченню людського пізнання, вивітрюється. Химерні формули замовлянь і чаклувань починають уже передавати не віру в магічну дію слова, а побажання. Метафора первісного магічного змісту переростає в гіперболу, що стає мистецьким засобом відтворення ідеалів трудової людини.

Винятково цікавими пам’ятками глибокої старовини є колядки про створення світу й вирішальні сили життя — сонце, дощ, місяць. В них чітко проглядають сліди язичницької слов’янської космогонії. Символ світового дерева і птахів — творців світу — є дуже старовинним. Самою своєю образною системою ці колядки відрізняються від величальних, перебуваючи в площині своєрідної реальної констатації дійсності, а не в гіперболічно ідеалізованому її зображенні. Щоправда, на них накладала свій відбиток християнська міфологія, і вони записані в формі двоєвірної космогонії, проте це — пізніші нашарування, і християнські кольори порівняно легко відокремлюються від первісної основи.

Говорячи про походження колядок та щедрівок, їх початкову аграрно-магічну функцію, слід пам’ятати, що елементи її в текстах, які зазнали на протязі віків величезних змін, проступають в надзвичайно дрібних частках. Більше про це свідчать здавна законсервовані звичаї та обряди.

В помітнішій мірі колядки та щедрівки зберегли нашарування пізніших епох. Характеризуючи колядкові пісні за їх віковими ознаками й змістом, І. Франко накреслив такі основні групи: «Найстарші колядки, заховані переважно в глухих кутах Галичини, оповідають про створення світу в дусі не християнської, а властиво двоєвірної міфології, і не виявляють слідів богумильських вірувань. Трохи пізніша верства колядок малює нам досить вірно князівсько-дружинні часи з їх вербованим військом і походами в далекі краї, за Дунай і до Царгорода. За ними йдуть численні колядки побутового характеру, що малюють спокійне хліборобське життя великих родин у дворищах, з принагідними радощами стрілецтва або рибальства. Ще пізніші колядки містять неясні спомини про татарські напади та козацькі війни» 17.

* * *

З прийняттям християнства в Київській Русі створились важкі умови для існування язичницьких народних обрядів. Християнське духівництво і церква, прокладаючи собі дорогу, спустошували й псували споконвічні народні пісні та звичаї, насильно насаджували свої догми і віру. В часи хрещення Русі новорічні обряди перебували в повному розквіті. Хвала коляді неслася з площ усіх міст і стольного Києва. Як свідчить західний письменник Олаф Тригвассон, навіть мати князя Володимира Малуша в свято Коляди гадала і віщувала перед троном свого сина 18.

Християнству були ворожі життєрадісні бадьорі й практичні народні забави та пісні, що суперечили його проповіді аскетизму й зречення усього мирського. І воно почало уперту війну проти народної обрядовості. Вже перші літописці як представники освіти в християнському дусі зафіксували ненависть пануючої верхівки і церкви до колядування і «бісівських пісень», закликали викорінювати забави «простої чаді», що й далі «кликала коляду», «вихиляла хребтами», вела «бісівські ігрища» на честь Коляди, тура й «інші бридкі речі вимисляла», про які християнський автор навіть не наважувався говорити.

Переслідування не припинялися протягом століть, велися невпинно й гостро, заборони йшли за заборонами. Так, у 1628 р. московська влада в своєму указі вимагала, щоб «календы б и овсеня и плуги не кликали». Проти обряду колядування виступали деякі письменники — виразники офіційно-церковного ставлення до язичницької старовини. В кінці XVI ст. Іван Вишенський в посланні до князя Острозького теж вимагав: «Коляди з мест и сел учением вижените... Щедрий вечер из мест, из сел в болота зажените, нехай з дъяволом седит, а не с христиан ся ругает» 19.

До самого Великого Жовтня йшов наступ на. народні обряди з боку духовної і світської влади, яка заподіяла величезну шкоду народній творчості. Наприкінці XIX ст. М. Лисенко з болем писав про обрядово-календарний цикл пісень, «вимираючих на наших очах через поліцію, попів і свою старшину» 20. Більшовицька «Правда» 5 лютого 1913 р. вмістила спеціальну статтю «Пісня під забороною», що розвінчувала місцеву адміністрацію в містечках і селах Полтавщини, де «за спів колядок і пісень на Купала співаки попадають... в холодну» 21.

Відчуваючи, що викорінити народні звичаї та обряди адміністративно-насильницьким методом все ж не вдається, церковники пішли іншим, підступним шляхом: скористались обрядом колядування в інтересах церкви, прагнучи витиснути народну колядку церковною колядою. Взагалі, як влучно писав М. Коцюбинський, люди, «які ставлять церкви, монастирі і каплиці в найкращих диких місцях,... знають, що роблять, — вони промовляють не стільки до нас, як до живих в нас пращурів наших, що віками справляли священні грища по гаях, дібровах та палили там жертви» 22. Крім численних церков і монастирів, духівництво використало друкарський верстат. У XVII ст. з’являються друковані збірники церковних коляд — «Богогласники», що їх церква поширювала серед народу особливо активно.

Оскільки авторами їх, на думку І. Франка, були переважно «прості братчики та послушники монастирські, світські духовні та дяки» 23, то вони внесли в церковні коляди деякий соціальний елемент, що імпонував народові. Тому окремі з цих коляд набували поширення, їх співали в народі, що зафіксував і Тарас Шевченко в драмі «Назар Стодоля», де козаки під вікном сотника співають коляду із «Богогласника». Дяківські школи теж поширювали церковні коляди. Від самого Шевченка дізнаємося, що в дитинстві він, сидячи в бур’яні, списував «Сковороду» або «Три царіє со дари» (це слова із коляди «Радость нам ся являє» із «Богогласника»). Ні змістом, ні формою народні колядки не впливали на церковні твори, тому вони й «відрізняються від пісень народних більш тусклим колоритом» 24, догматизуванням, риторичністю, «штучністю форми при браку мелодійності та граціозності самої мови» 25. Такі ж риси притаманні і духовному віршу, що теж протиставляв народній колядці. Не в силі знищити звичай колядування, церковники прагнули прибрати його до своїх рук 26.

І все ж насаджувані церквою колядки та мотиви колядкової пісенності були, за невеликими винятками, далекі народові й незрозумілі. Про це свідчать часті текстуальні перекручення 27, гострі пародії на церковні коляди. Ці церковні твори побутували в усній традиції тільки завдяки контролю попівства і великій кількості друкованих видань. Народні ж співці, сповнені тонкого поетичного чуття, ввесь час уникали цих сухих, художньо немічних, безбарвних і чужих змістом і формою творів і прагнули співати художньо квітучих, щирих, простих і рідних мовою світських колядок, І тому, як підкреслив І. Свєнціцький, «для досвідченого берези (ватажка колядників у селі. — О. Д.) усі церковні мотиви колядок і щедрівок є тільки заспівом і переходом до самого важного змісту — господарсько-сімейного поводження» 28.

Народні співці інтуїтивно відчували те, що потім відзначила й наука, — «перевагу людських колядок над церковними», як висловився М. Лисенко. Прогресивні вчені дожовтневої доби — М. Драгоманов, О. Потебня, І. Франко, М. Лисенко, В. Гнатюк, Ф. Колесса та інші — рішуче відмежували народну колядку від церковної коляди, підносячи авторитет першої. Драматурги-реалісти XIX ст. вивели народну колядку на театральний кін, де вона стала складовою частиною етнографічно-побутового тла сюжету багатьох п’єс. Демократична українська література й наука підняли престиж народної колядки та щедрівки, що вже почала відступати перед натиском церкви. Невпинні переслідування протягом віків не знищили народної колядкової обрядовості й пісенності, в яких пульсували справжні народні думи і почуття, бажання і мрії. Все справді народне, як і сам народ — безсмертне.

* * *

Колядування та щедрування — найцікавіші річні обряди, що користувалися найбільшою любов’ю населення слов’янських країн і Румунії. В науці досі немає матеріалів, які свідчили б про зміст і характер цих обрядів у дохристиянську і ранньохристиянську добу. Відомо тільки, що архаїчне літочислення у слов’ян було березневим і панувало до XIV ст. Отже, й новорічні обряди пов’язувалися з передоднем весни, що й знайшло своє відображення в тематиці, а також в образній системі колядок і щедрівок. У XIV ст. вже почався перехід до вересневого літочислення, а 1505 р. московський собор його декретував.

Під впливом християнської релігії числення нового року від різдва прийшло на Україну через Польщу. В одній галицькій купчій 1351 р. вже зафіксовано цю тенденцію, хоч січневе літочислення офіційно запроваджено тільки 1700 р. Петром І. Разом з новорічною датою пересувалися й обряди. В останні століття обряд колядування справляли з 24 по 31 грудня за старим стилем (від різдва), а щедрування — 31 грудня, під Новий рік. Спостерігалося, проте, незначне коливання дат колядування в деяких місцевостях України. Першого січня відбувалося «засівання», тобто вітання з Новим роком, — привілея дітвори. Найкраще зберігся обряд колядування в Західній Україні, на Закарпатті, а також на Поліссі й Волині.

Дружина колядників звичайно збирається заздалегідь до свят, готується до них, вивчає колядки. До гурту входить «береза» (ватажок), скрипаль, цимбаліст, трембітар (на Гуцульщині), «кінь» або «міхоноша», а також ще кілька парубків. На Гуцульщині, де складовим елементом колядування були танці перед хатою і в хаті («пляс»), група колядників мала ще й трьох «плясунів». Ходячи від хати до хати, колядники з дозволу господарів колядують їм, за що одержують відповідні подарунки та гроші. В Карпатах існують колядки надвірні (підвіконні) й хатні. Де є дівчата, там колядники ще й «пляшуть» з приспівуванням жартівливих пісень, за що ті кидають їм у шапку гроші. Першого дня після колядування відбувається товариська «бесіда», або «ділениця», на якій, крім гостини, розподіляють заколядовані гроші та подарунки (зерно, борошно, полотно й ін.) 29. В XIX і на початку XX ст. в ряді місцевостей значну частину заколядованого забирала собі церква.

Разом з співанням колядок часто відбувалися народні вистави: «Коза», «Плуг». «Зірка». «Вертеп». Всю організацію колядування деякі вчені (напр. Ф. Колесса, І. Свєнціцький та ін.) пов’язували з традиціями бродячих професіоналів-скоморохів (глумців, ігреців, плясунів) 30. У формулах поздоровлень при колядках і випрошування подарунків також чуємо відгомін скомороших жартів.

Щедрування, як свідчать записи XIX—XX ст., відбувалося простіше. Під Новий рік ходили групи дівчат з піснями попід хатами й співали під вікнами щедрівки (а подекуди, як на Чернігівщині, Київщині, Полтавщині — й колядки), за що одержували певні подарунки. В західній частині українських земель часом щедрували й парубки (водили «Маланку»).

В день Нового року зранку в селах і містах України діти йшли поздоровляти господарів, засіваючи зерном і приказуючи вірші. Найціннішими з цих творів є ті, що мають гумористичний характер. Вони тісно перегукуються з дитячими жартівливими щедрівками, які розвинулися останнім часом у зв’язку з поступовим переходом обряду щедрування до дитячої святкової забави, що свідчить про його занепад.

Для колядок і щедрівок як величальних пісень характерна однорідність композиційної та метричної будови (І. Свєнціцький вважав це доказом зв’язку їх з професіональною традицією). Розрізняються ж вони між собою сюжетами й мотивами, залежно від об’єкту (адресата) величання. Існують колядки господареві, господині, парубкові, дівчині, вдові, невісткам, зятям, дітям і навіть померлим. Поодинокі колядки адресовані за професійною ознакою — попові, рибалці, купцеві, пасічникові, мельникові. Останнім часом завдяки працям В. Гнатюка, Ф. Колесси, П. Карамана та інших цей народний поділ твердо ввійшов у науку. Основних же груп колядок чотири: господареві, господині, парубкові та дівчині.

Композиційна структура повної колядки має чотири самостійних частини: заспів, власне колядку, поколядь (або поспів) та приспів. Це класична форма колядки часів її розквіту. Центр її — власне колядка, а решта частин є прикрасою, обрамленням. Причому в процесі довговікового життя жанру це обрамлення вилилося в кілька закам’янілих варіантів, які легко супроводять колядку будь-якого сюжету, їх без шкоди можна змінювати й пропускати. В XIX ст. в багатьох місцевостях України записано чимало текстів, які співались без заспіву й поколяді. Подекуди поколядь відривалася від колядки й починала існувати як своєрідне привітання, «віншування». Майже в усіх колядках збережений приспів, що супроводжує кожний рядок колядки. В давніших текстах приспів являє собою поетично-образний супровід, акомпанемент до сюжету колядки, як правило, образно пов’язаний з її темою. Найкраще він зберігся в багатьох західноукраїнських колядках та на Чернігівщині. В ряді інших місцевостей приспів перетворився на короткий рефрен-вигук типу «Ой дай, боже!» або мелодійне «Щедрий вечір, добрий вечір!»

Яке життя адресатів, такий зміст і діапазон колядок та щедрівок. Найбагатші мотивами колядки — господареві й парубкові, дещо бідніші — дівчині, коло ж мотивів колядок господині зовсім вузьке. Це обумовлено характером участі їх в громадському житті та питомою вагою у важливих родинних справах. Теми й мотиви колядок господареві зосереджені навколо хліборобської праці. Вони оспівують багатство, щастя й ідеальну гармонію в родині та в господарстві хлібороба. Мешкає господар у мармуровій світлиці, двори його обгороджені білокам’яною стіною (відгук феодальних укріплень); в нього повно худоби, що множиться рік у рік; вся родина — при бажаній роботі: сам він золото віє, сини рахують табуни коней, череди корів, отари овець, дочки шиють чудовий одяг, господиня пече калачі, накриває тисові столи. Особливо частий і докладно розроблений в колядках мотив множення худоби поданий то в формі побажання, то в формі здійсненого й повідомленого ластівкою чину. Колядки цього змісту, як зазначив П. Караман, «виявляють нам дивовижну спільність мотиву, яка виявляється в майже ідентичних формах від Балкан до Балтики» 31. В українських колядках він виражений дуже мальовничо, з щедрим вживанням складних колористичних епітетів, властивих давнім епічним творам:

А тото стадо а сріблороге, А сріблороге, золотогриве, Золотогриве, сріблокопите. А ті овечки а сріблорогі, А сріблорогі, золотововні, А тото шати а все блавати...

Велику питому вагу в колядках господареві займає мотив багатого врожаю, що теж дуже поширений в слов’янському фольклорі. Колядники полюбляють малювати хліборобську працю від орання «в чистенькім полі» золотим плужком до збору небаченого урожаю. Як і в обжинкових піснях, картини жнив у колядках з особливою любов’ю і гордістю передані щедрим вживанням емоційно-ласкавої зменшувальної лексики і гіпербол- порівнянь:

Буде там стебельце саме тростове,
Будуть колосойки, яко билинойки,
Будуть ми женці, самі молодці,
А в’язальнички, самі молодчики.
Будуть копойки, яко звіздойки,
Будуть стогойки, яко горойки,
Зберуться возойки, як чорні хмаройки...

Поряд з оспівуванням худоби і врожаю, що є ознакою хліборобського добробуту, в колядках господареві поширені мотиви, які змальовують його домашнє життя в статках, прийняття ним славних гостей, громадську його службу («суди судить») і т. д. Подаючи господарські мрії голови родини як реальну дійсність, що перевершила всі його сподівання, колядки тим самим славили господаря, викликали в його душі почуття гордості й поваги до важкої селянської праці. Поезія праці, що пишно розцвітає в колядках і щедрівках господареві та його родині, є одним з наріжних каменів народної естетики.

Мотиви колядок для господині не відзначаються різноманітністю. Домашнє коло її інтересів не давало простору для поетичної фантазії: господиня стереже сон чоловіка, пече хліб, пере білизну, вишиває, радіє з успіхів дітей. Проте образ господині як жінки й матері змальований з надзвичайною теплотою і захопленням. Вона овіяна справжньою поезією: символ її домовитості — ключі (тільки золоті!), якими вона потихеньку подзвонює, її вишивання оживає червоними квітами, гостинність її — особлива, і все, до чого доторкаються її руки, облагороджується:

По дрова пішла — золото внесла,
По воду пішла — мед-вино внесла.

Особливим багатством мотивів відзначаються колядки парубкові. Тут він виступає то при хліборобській чоловічій праці як справжній господар, то виявляє себе непереможним богатирем на війні, то вмілим і щасливим мисливцем. Багато мотивів колядок парубкові відображають почуття кохання.

Одним з яскравих прийомів змалювання богатирської слави парубка є вихваляння його коня і зброї, що символізують відвагу та хоробрість. У болгарських колядках кінь змагається з самим сонцем, у румунських — з соколом, в українських — вороний кінь змальований в казково-епічних кольорах, мов якась неземна істота:

Що храпойками звірейка страшив,
Що оченьками звіздойки читав,
Що ушейками гірлойки слухав,
Що копитцями біл камінь лупав,
Що огонейком (хвостиком) слідки замітав,
Що гривойкою все поле вкривав.

Через коня хвала переходить на вершника, на самого молодця. Як правило, колядки парубкові сповнені динаміки дії, що часто передається в діалогах. Саме такою композицією відзначаються колядки про облогу міста воїном-молодцем, колядки про непереможного героя, що долає вороже військо в єдиноборстві. Його приймають то за королевича, то за князя, аж поки мати по вишиваній сорочці не пізнає в ньому свого сина.

Рицарська хоробрість як одна з головних ознак парубочої доблесті виступає також у колядках з мисливськими мотивами. Ці твори барвисто розписують полювання на оленів, вепрів і турів. Наявність тура в колядках свідчить про їх давність, бо вже в XVI ст. на українських землях він вважався вимерлою твариною. Полювання на нього описане в «Науці дітям» Володимира Мономаха (XII ст.). Образ золоторогого тура зустрічається

в билинах київського циклу (про Добриню). Переодягання в тура було поширене під час різдвяних свят у давнину (проти цього звичаю виступив Інокентій Гізель у своєму «Синопсисі») 32.

Значне місце в парубочих колядках посідають любовні мотиви, починаючи від зальотів та сватання до заручин і весілля. Коханою парубка завжди виступає найкраща дівчина — королівна або царівна (в румунів і болгар — сестра сонця). Це — теж художній прийом посереднього величання й майоризації парубка, що в колядках завжди є втіленням краси та хоробрості. Змалювання його постаті й дій в колядках щедро переливається через вінця реальності в сферу ідеалу.

Дівочі колядки та щедрівки йдуть головно по трьох лініях вихваляння дівчини: оспівують її незрівнянну красу (і безпосередньо й частіше через одяг та оздоби), її майстерність у веденні домашнього господарства, її почуття кохання. Причому всі мотиви дівочих колядок огорнуті прозорим і легким серпанком ніжності, освітлені передчуттям кохання і майбутнього щасливого заміжжя. «Героїня коляд, — як вірно зауважив П. Караман, — є також типом жіночої краси» 33. Як і в інших піснях, вона порівнюється з червоною калиною, з сонцем, яке сходить, або зорею. Портрет дівчини — чисто пісенний, переданий через враження інших, зачарованих її красою, працьовитістю, поставою. Це — типовий епічний прийом фольклорного змалювання позитивних образів. Домінуючими ознаками образу дівчини в колядках і щедрівках є її вродливість, розум, працьовитість.

В колядках про сватання і заміжжя особливо поширений прийом триразової градації в змалюванні подій з постійним збагаченням якості в напрямі наближення її до народного ідеалу. Дівочим колядкам властива символіка (будування чарівного мосту милому, сіяння розуму і краси), яка споріднює їх з весільними обрядовими піснями.

Взагалі величальний зміст колядкової пісенності обумовив своєрідну художню палітру, наскрізь перейняту світлом і блиском. Недарма саме побутові малюнки колядок і щедрівок передані гіперболічно освітленими в золотих, срібних, червоних і білих тонах, властивих естетиці раннього феодалізму. З князівсько-дружинної та церковної обстановки культ золота, срібла і яскравих кольорів перекочував з метою величання в художню народну словесність, зокрема в колядки та щедрівки. Вища чистота й чесність в Київській Русі символізувалася золотом, що зафіксовано й у договорі Святослава з греками 945 р. словами «да будем золоте яко же золото».

Широкий розлив золотисто-срібних тонів у колядковій пісенності не дає, одначе, підстав прив’язувати її виникнення і розквіт до епохи Київської Русі, як це роблять деякі вчені. Золото й срібло, як і жемчуг, паволоки й ін. атрибути були додані цією епохою до вже існуючих в колядках та щедрівках переливів світла, зелені, сонця, зорі, вогню, блиску, органічних для величальної пісенності, яка зображувала світлу, омріяну сторону людського життя. В гармонійному зв’язку з цими зоровими образами, а також як їх наслідок виступають у колядках почуттєві образи радості й слави та хвали. Весь цей колорит при розробці героїчного або трудово-величального мотиву сприяв витворенню піднесено-монументального стилю колядкової пісенності 34.

Величальний стиль вимагав подачі кожного предмета в найвищій його якості, в найдорожчому і найціннішому його варіанті. Саме тому герої колядок змальовані за найприємнішими заняттями: господар — червоні числить, гроші міряє, золото віє, срібло леліє, привозить подарунки, суди судить; господиня — золото пряде, калачі пече; парубок — пасе коні, ловить дивного коня, струже стріли, ходить у походи й перемагає ворога, полює, садить сади; дівчина — шитінько шиє, ломить калину, плете віночок, стереже виноград, збирає малину, танцює, співає, білить, збирає золоту кору, шинкує, перевозить людей. Все взято з світлого, парадного боку, забуто про важку працю й постійні злигодні життя.

Так і все оточення героїв подане у вищому ступені досконалості й привабливості: в господаря кам’яні двори, світлі світлоньки, нові тереми, столи кедровії, дверейка оріховії, віконця кришталевії, чаші срібні, золоті, обруси китайовії, килими все новії. В колядках постійно виступає епітет «новий», передаючи світлі відтінки й означаючи безжурне та повне статку життя. Подібне бачимо й у змалювані одягу. В господаря — шапка соболева, шуба королева, кошулька, як сніг біленька, шапочка, як мак, дрібненька, «дорогі шати чом на плеченька, дорогі шуби на лідвиченька, а червін чобіт та й на ноженька, дорогу шаблю та й до боченька». В господині — черевики саф’янові, злоті чобітки, шовкова сукня, перлова тканка, кований пояс, срібная згарда, «перстенець тліє, як сонце гріє», «хусточка горить без поломені». Ще щедріше й багатше змальовано одяги дівчини.

Образна й мовна палітра колядок та щедрівок багато в чому перегукується з билинами. Відзначаючи цей момент, І. Свєнціцький писав: «Цей близький зв’язок поетичних засобів, отож основних рис стилю... є тільки лишнім доказом похідного зв’язку між билинною епікою західно-північної Русі і святочною словесністю як білоруських волочобників і колядників, так і українських, особливо галичо-волинських і карпатських колядників» 35.

Вивчення стилю й образної системи колядок та щедрівок дає підстави твердити про їх спорідненість із іншими давніми жанрами народної поезії. Про зв’язки з весільною та обжинковою поезією вже згадувалося. Не можна ігнорувати й спорідненості їх з билинами, хоч функціональне призначення билин і колядок — різне. Так, типовий для українських колядок пісенний розмір часто зустрічається і в билинах (5 + 5).

Ф. Колесса вважає ознакою дуже давньої фази в розвитку пісенності й те, що «текст пісні імпровізував провідник хору («береза», «запевало»), а після кожного вірша хор співав постійну коротку приспівку і повторював проспіваний провідником вірш; рефрени і повторення пособляли витворенню й переведенню постійної ритмічної схеми протягом усієї пісні» 36.

Подібність до билин відчувається також у деяких типових ознаках художньої форми — алітераціях, асонансах, риторичних римах, паралелізмі, повторенні другої частини одного вірша в першій половині наступного. Характерними ознаками стилю, властивими обом жанрам, є тавтології (суди судити, мости мостити, гаті гатити, стріли стругати, в труби трубити і т. ін.), гіперболи (від війська аж землі важко, дивний надприродний кінь), специфічна лексика (паволока, камка, жуковина і т. п.).

Дуже подібні картини військового життя удільної княжої доби зустрічаємо в колядках і в билинах київського циклу.

Про давність виникнення українських колядок і щедрівок свідчить спорідненість типового для них двоколійного силабічного вірша з постійною формою фінських рун (4 + 4), які вже в XII ст. переживали період розквіту, а зародились вони значно раніше, десь в X ст.

Колядка споріднена і з деякими іншими давніми пісенними жанрами. Так, у старовину великою популярністю користувались величальні пісні, що прославляли князів за їх походи, мужність, доброту. Співали їх київським князям. Як гадає М. Сумцов 37, ці пісні й звалися славою. Закінчувалися вони подібно до «Слова о полку Ігоревім» XII в. — «Слава Игорю Святославличу, буй-туру Всеволоду, Владимиру Игоревичу, здрави князя и дружина».

Ці величальні пісні та їх кінцівки безперечно споріднені з колядковими та щедрувальними величаннями й, очевидно, від них походять. Адже колядки теж мають такі ж поздоровчі кінцівки, а слава — в усьому сюжеті їх, часто підкреслена ще й епітетом «славен».

Козацькі думи також завершувалися славою, побажанням добра та многоліття — тільки вже не певній особі, а цілому народові, всьому військові. Недарма ж Запорізька Січ нагадувала собою демократичну республіку:

Слава не вмре, не поляже!
Буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друзями,
Поміж рицарями,
Поміж добрими молодцями.
Утверди, боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська запорізького.
На многія літа,
До конця віка 38.

Ще глибші корені споріднюють колядку із замовляннями. Величально-магічне звучання образності деяких колядок іде в близькому ключі до типової символіки та образної системи замовлянь. Ось для прикладу одне з них:

«Добрий день тобі, сонечко яснеє! Ти святе, ти ясне — прекрасне; ти чисте, величне й поважне; ти освіщаєш гори і долини і високії могили, — освіти мене, рабу божу, перед усім миром: перед панами, перед попами, перед царями, перед усім миром християнським добротою, красотою, любощами й милощами. Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна перед усім миром» 39.

Отже, колядки та щедрівки як жанр усією своєю поетичною формою й образною системою перебувають у колі інших фольклорних жанрів давнього походження.

Яскравою сторінкою колядкової обрядовості та пісенності є театралізована їх частина, що відображає своєрідне спілкування людини з природою через маскарадне уподібнення їй, через рядження. Це такі народні театральні видовища, як «Коза», «Ведмідь», «Маланка», «Кінь». Подібні маски й театралізовані вистави властиві новорічним обрядам й інших слов’ян, а також румунів. Як слушно відзначив В. Гнатюк, вже сама «колядка в цілості як вона ще доховалася на Гуцульщині, се ніщо інше, як народна опера, в якій побіч співу значне місце займає також музика й танці та декламація (віншівки). А що кожна опера ділиться на акти, то й тут поодинокі розділи відповідають немов актам опери» 40.

Народні ж новорічні видовища з масками — це вже справжні зародки драми й театру. В своїх старовинних початках водіння кози, ходіння з плугом і т. д. мало ту ж практично-магічну мету, що й колядка взагалі, — напророчити добрий урожай і статок. Пізніше всі ці видовища перетворилися на звичайні розваги з побутовими сюжетами й деталями, з відчутним елементом соціальної сатири. Очевидно, в «Козі», як і в російському обрядовому печиві «коровки», яке роздавали колядникам, в звичаях водити коня (кобилу), тура («бесовскую турицю») чи ведмедя (звичай був відомий у Галичині, звідки перейшов на Закарпаття) не можна не почути далекого й глухого відгомону первісних жертовних обрядів 41. Дехто з дослідників вбачав у козі навіть символ тваринного бога, який сприяє врожаю й достатку («Де коза ходить, там жито родить»). І. Галька та І. Верхратський висловили здогад, що й «Маланка» — це відгомін язичницького обожнення тварин, первісно вона символізувала корову.

«В декотрих селах, як мені розказувано, — писав І. Верхратський, — і досі прибирають бика або корову як жінку і вводять так у хату; декуди мають прибирати в цілу волову шкіру або украшати його воловими рогами і так пристроєного водити як «Маланку»... Іменно в Чортківщині часто зовуть білого вола «Балан» або й «Малан», а корову такої масті «Маланка» або «Баланка» 42.

Проте в тих виявах, що дійшли до нас, народні новорічні видовища мають розважально-побутовий характер з сатирично-викривальним відтінком. Вже те, що в групі, яка водила «козу», був дід, циган, часом лікар, солдат, а «Маланку», образ незугарної господині, виконуваний молодим дотепним хлопцем) і діда — її чоловіка — супроводжували єврей-орендар, жандарми, цигани, сажотруси й т. п., — свідчить за чисто злободенний характер цих народних видовищ в ближчі до нас часи 43.

Хоч аграрний момент і властивий «Козі» та «Маланці» (в першій — заклинання на врожай, в другій — «чепіги», що їх носили часто з хати до хати, імітуючи оранку), все ж головне місце в них займають побутові персонажі й розробка побутових тем. Як писав дослідник «Маланки» Б. М. Яцимірський, «первісний зміст обряду затемнений привнесенням пізніших нашарувань у вигляді улюблених побутових типів (напр., цигана, єврея, козаків, солдатів і т. п.)» 44. Народні видовища тісно зв’язані з вертепом, де під впливом «Кози» з’явилася навіть соціальна сцена — «Клим з свинею і козою». В 1858 р., описуючи «Маланку», Є. Дульський відзначив, що на Поділлі ця народна вистава мала на меті «цілий вечір напередодні Нового року розвеселяти і звертати увагу дівчат цілого села невідповідною своєю парою, бо гожу Маланку вів під руку старий, горбатий, кульгавий і лахманами вкритий Василь» 45. В образі ж напівобдертої вовком кози, як зазначили ще в першій половині XIX ст. деякі польські автори, селяни «виставляли нужду пригнічуваного села» 46.

Отже, народні видовища, висміюючи вади навколишнього життя, своєрідно підсилювали загальний святковий настрій і атмосферу, в яких домінував порив до справедливості, добробуту й щастя.

* * *

В багатьох покладах народної культури й творчості, як писав І. Франко, «завжди лежали могутні зароди майбутнього, спочивали сімена, котрі й по тисячах літ не втратили своєї плодючої сили» 47. Колядки та щедрівки, незважаючи на своє багатовікове існування, зберегли в собі такі плодючі поетичні зерна, що в нових історичних та соціальних умовах розрослися і дали свої плоди. Йдеться про нові колядки та щедрівки, створені після перемоги Жовтня. В перше десятиліття радянської влади на Україні форма, мелодія та величальна образна система колядок були використані рядом українських письменників для вславлення здобутків Жовтня в жанрі «червоних колядок». Разом з тим ця ж форма стала досить продуктивною і для агітаційних творів, які виспівували комсомольці по селах Радянської України в новорічні свята, збагачуючи свідомість трудящих новими думками й витісняючи таким чином церковні коляди та обряди.

В Західній Україні, яка перебувала під пануванням польської шляхти, жанр колядки використовувався в 1920—1930 рр. для поширення революційних ідей і відображення боротьби з експлуататорами. Багато прогресивних газет Західної України й Закарпаття з агітаційною метою і для боротьби з церковними обрядами передруковували й поширювали створені на Радянській Україні червоні колядки. В номерах газет «Карпатська правда», «Працююча молодь», в «Календарі правди» тощо напередодні різдва друкувалися нові колядки, що мали на меті революціонізувати молодь, відвернути її від релігійних і привернути до червоних колядок, які розповідали про Жовтневу революцію і нове, вільне життя на радянській землі. Комуністи Закарпаття створювали свої колядки, з якими ходили по селах, поширюючи революційні ідеї. Зібрані гроші вони повертали або на революційну роботу, або посилали борцям проти фашизму в Іспанії.

Під час Великої Вітчизняної війни з’явилося кілька творів у жанрі колядки, несподіваний для величальних пісень сумовитий настрій яких підкреслено відображав тяжку долю трудящих на окупованій землі.

В останні роки починається відродження на новій основі поетичного обряду колядування, який сповнюється сучасним змістом. Величальне спрямування колядок і щедрівок якнайкраще відповідає духові нашого часу. Створення нової святковості й обрядовості не може відбуватися без творчого засвоєння та Використання кращих традицій минулого.

Одну із спроб відновлення щедрування зробили 1960 р. студенти Київської консерваторії, які за ініціативою композитора П. О. Козицького вивчили ряд високохудожніх колядок і щедрівок і під Новий рік пішли з ними по місту. Поновлення цього стародавнього обряду знайшло живий відгук. Про це заговорили на сторінках газет і журналів. Вдалий почин студентів консерваторії підхопили студенти Київського університету, громадськість Вінницької та інших областей. У 1961 р. у Вінниці поети В. Л. Юхимович та В. В. Горбатюк написали сценарій під назвою «Щедрий, добрий вечір», до якого композитор

Р. А. Скалецький створив ряд пісень-щедрівок. У сценарії використано колядки та щедрівки в обробці К. Стеценка з деякою зміною традиційного тексту. За сценарієм «Щедрий, добрий вечір» створено чудову радіопередачу, яка знайшла живий відгук у слухачів. Обряд щедрування поступово набирає дедалі більшого громадського значення. Згодом до проведення цього народного свята підключається самодіяльний музично-хореографічний ансамбль Київського університету — «Веснянка».

Щедрівників можна вже побачити в багатьох селах і містах України. Новорічні колядки та щедрівки поряд з іншими народними обрядами (весілля, свято врожаю і т. д.) знайшли широке схвалення нашої громадськості й преси («Радянська Україна», «Літературна Україна»).

Починаючи з 1962 р. студенти київських вузів, учні багатьох шкіл Хмельниччини, Вінниччини, Тернопільщини, Полтавщини проводять щедрування під Новий рік новими піснями. Із зірками, макетами супутників, у святковому вбранні виспівують вони передовим людям наших днів побажання щастя, здоров’я та добра. Рік у рік щедрування дедалі більше входить у наш соціалістичний побут як вияв пошани й уваги до людини, будівника нового світу.

* * *

Колядування та щедрування — обряди й пісні — зайняли почесне місце в літературі та мистецтві. Як своєрідний політ у красу, в сферу опоетизованого бажання і як барвистий, життєрадісний момент народного життя вони вабили до себе малярів і поетів, композиторів, драматургів і кінорежисерів. Одним митцям підказували теми й матеріал для полотен, театральних вистав і реалістично-етнографічних картин, другим — художній досвід і щедрі соковиті кольори, щоб звеличити людину та поетично реалізувати її світлу мрію про щастя, третім — дали творчий поштовх, словесно-мелодійну закваску для оригінальних мистецьких творів. «Фольклор, — твердив великий художник слова Максим Горький, — потрібний нам як показник гідної подиву майстерності уособлювати, образно мислити» 48. Колядування та щедрування належать до тих жанрів усної творчості, де мистецький хист народу досяг справжньої досконалості. Саме тому естетика величально-обрядової народної поезії животворно вплинула на багато професійних літературних і мистецьких творів, починаючи від «Слова о полку Ігоревім» і аж до «Повісті полум’яних літ» О. Довженка. У невпинній вічній дифузії поетичних засобів, образів і тем між фольклором і літературою активну участь брали колядки та щедрівки.

«Слово о полку Ігоревім», що духом вславлення героїчного руського воїнства перекликалося з величальною настроєністю колядок, разом з цим духом ввібрало в себе й цілу гаму ідеально мальовничих опуклих образів-реалій з колядкової пісенності. Вони настільки органічно влилися в тканину «Слова», що відчути їх колядкове походження без пильного зіставлення з народнопісенними аналогіями не завжди вдається. Для прикладу наведемо сценку втечі половецьких дівчат, описану в «Слові». «Помчаша красныя девки половецкыя, а с ними злато и паволоки и драгие оксамиты. Ор’тьмами и япончицами и кожухи начата мосты мостити по болотам и грузивым местом и всякими узорочьи половецкими».

Що в художньому оформленні цієї реальної події брала участь колядкова образна система, може засвідчити хоч би такий уривок із старовинної колядки про дівчину, яка жде свого милого:

Із-під гіренька, із-під соненька
Надіялася свого милого:
Гатила гати — дорогими шати,
Мостила мости жуковинами,
Садила сади все виногради,
Вбирала ліси паволоками,
Сіяла поле дрібнов жемчугов.

Після староруського «Слова о полку Ігоревім» не скоро колядки та щедрівки знову стали об’єктом художнього зацікавлення письменників. Церковні переслідування народних обрядів і пісень протягом ряду століть перешкоджали ідейно-естетичному збагаченню літератури з народнопоетичних джерел. Визнання художньо-естетичної цінності колядок та щедрівок, як і фольклору взагалі, пов’язане з становленням нової, реалістичної літератури в Росії та на Україні в кінці XVIII й на початку XIX ст. Так, одним з перших в описі українських вечорниць не забуває згадати колядки І. Котляревський. В «Енеїді» хлопці й дівчата на вечорницях

У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали.
Співали тут і колядок;
Палили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок 49.

Цим побіжним переліком письменник засвідчив широке побутування колядок, що не обмежувалося різдвяними та новорічними святами.

Ширше колядування й щедрування описують у першій половині XIX ст. російські письменники, які розробляли українські теми в романтично-етнографічному дусі. Не цураються таких описів також українські автори (Г. Квітка-Основ’яненко). Найяскравішу панораму обряду колядування та щедрування створив М. Гоголь у повісті «Ніч перед різдвом», яка пізніше стала основою для створення опери «Різдвяна ніч». Талановите лібретто її належить М. Старицькому, а чудова музика, створена на мелодичній основі українського фольклору, в тому числі й колядкових мотивів, — М. Лисенку.

Винятковим майстром пишного колядкового зображення життя і вславлення героїв показав себе О. Пушкін в поемі «Полтава». Його опис маєтків Кочубея, завершений протиставним малюнком краси дочки Кочубея — Марії, проведений в дусі й стилі колядок, навіть з деякими характерними для них побутовими реаліями — художніми деталями. Поет мусив пильно вслухатися в українські колядки про пана господаря з його незміряними полями, табунами худоби, соболевими шубами, срібними та золотими багатствами, славною жінкою й зірками — дочками та синами, щоб знайти такі чудові й рельєфні, трохи гіперболізовані, як і в колядках, образи на славу Кочубеєві:

Богат и славен Кочубей;
Его поля необозримы,
Там табуны его коней
Пасутся вольны, нехранимы...
И много у него добра —
Мехов, атласа, серебра...
Но Кочубей богат и горд
Не долгогривыми конями,
Не златом, данью крымских орд,
Не родовыми хуторами, —
Прекрасной дочерью своей
Гордится старый Кочубей.

Особливо щедро скористалася різдвяними й новорічними обрядами та піснями українська драматургія другої половини XIX — початку XX ст. В п’єсах класиків драматургії — М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького — народні сцени колядування та щедрування органічно входять у тканину творів як відображення народного побуту й поетично-етнографічної атмосфери, в якій відбуваються події, виникають соціальні й психологічні конфлікти. Колядування із традиційною зіркою в руках, а то й з вертепом, засівання, розваги з «Козою» та «Маланкою» — ці сцени часто з’являлися в п’єсах українських драматургів. В одних авторів вони були всього-навсього натуралістичним копіюванням народних звичаїв 50, в інших — ланкою драматургічної дії. Щоб природніше впліталась вона в загальну канву сюжету, окремі з драматургів, як М. Старицький в «Різдвяній ночі», компонували навіть власні тексти колядок на чисто народній композиційно-образній основі. Однією з найцікавіших в українській драматургії є сцена з «козою» в п’єсі М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Голосне відлуння колядок і щедрівок чути і в українській поезії. Юрій Федькович, який милувався цим жанром народної поезії і закликав плекати його 51 та готував збірки народних буковинських колядок (окремі з яких так і не побачили світу 52), вдавався й до творчого його використання. Крім оригінального вірша «Колядка», він створив цикл поезій «Маланка». «Федькович, — писав І. Франко, — типом народних щедрівок зложив свою поетичну міфологію на живих іще народних віруваннях, але переважно черпаних із власної фантазії» 53.

Серед віршів та оповідань, що поетизують цей обряд, варті згадки також «Святий вечір» І. Яковенка (І. Рудченка) 54, «Колядка» Я. Щоголіва (у зб. «Ворскла»), «Свят-вечір» А. Є-вої (О. Єфименко) 55 та ін. В одному з своїх віршів «Ой в раю, в раю, близько Дунаю» Леся Українка дала блискучий зразок наслідування народної колядки. Весь цей вірш досконало витриманий в колядковій поетичній образності й ритміці 56.

Історії української літератури відомі спроби опанування й самого жанру колядки та щедрівки з агітаційно-викривальною та пропагандистською метою, а обряду колядування — для сприяння визвольному рухові. Однією з них була брошура 1876 р. «Из малороссийской современной колядки», видана в Петербурзі «жителем Конотопа» С. Пономарьовим для збору коштів на допомогу південним слов’янам, які боролися проти турків.

У 1880—1890 рр. західноукраїнський гумористичний журнал «Зеркало» і газета «Батьківщина», а пізніше газета «Громадський голос» в новорічних номерах вміщували поздоровлення в стилі щедрівкових побажань, часто порушуючи в цих поезіях животрепетні соціальні питання. Так, у привітанні «З Новим роком», написаному селянином Павлом Думкою і вміщеному в № 1 газети «Батьківщина» за 1891 р., говорилося:

Благослови всяким добром
Та зрости нам ниви,
Давай сили і здоров’я
До нового жнива!

Щоби злидні поламати,
Дійти ліпшой цілі,
Щоби скиба не маліла,
П’явки їй не їли.

Щоби рідня розросталась
По рідному полю
І гаразду доробилась,
І долі, і волі.

В Коломиї 1909 р. з метою агітації були видані «Політичні колядки», зібрані одним із. провідників радикальної партії — К. Трильовським.

Дуже активно з метою революційної агітації та антирелігійної пропаганди жанр колядки почали використовувати на початку 1920-х років. В багатьох місцевостях України комсомольці включилися в традиційне колядування для збирання коштів, на допомогу голодуючим. В тодішніх газетах цей обряд підтримувався навіть на грунті традиційних колядок і щедрівок. «...У колядках, так і у всій нашій обрядовості, — писала газета «Молоде село» 26 листопада 1922 р., — крім деяких слів про бога, господа Ісуса Христа, майже нічого немає релігійного». Все ж старі колядкові тексти не відповідали настроям і потребам нової доби. Тому ряд поетів, зокрема членів організації «Плуг» — А. Панів, П. Панч, І. Сенченко, С. Пилипенко, І. Шевченко, а також В. Поліщук, почали складати червоні колядки та щедрівки, дотримувались традиційної образно-поетичної канви. Ці колядки друкували «Селянська правда», «Молоде село» та інші газети. Згодом почали з’являтися збірники таких колядок («Різдвяний вечір», 1922; «Сорок пісень та колядок», 1925). Важливе місце їм відводилося в пісенниках для молоді («Пісні боротьби», 1923; «Народна поезія», 1927). Щоправда, в більшості цих літературних колядок і щедрівок домінувало агітаційне звучання з дещо штучною величальною настроєністю, без яскравого образу-гіперболи, без вміння уявити бажане в ідеальному його виражені. Вони не відривалися від реально звершеного в процесі революції, не заглядали в майбутнє, через те й не набули значного поширення.

В українській радянській літературі звертання до колядки та щедрівки нерідко випливало з ідейно-художніх завдань письменників. Так, Ю. Яновський епіграфом до свого роману «Чотирі шаблі» поставив рядки колядки:

Пустимо стрілку, як грім по небу. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі.

Ця народнопоетична образність була своєрідним камертоном для письменника й читача, настроювала їх (одного — творити, а другого — сприймати) епічні картини класової боротьби за радянську владу на Україні.

В 1920-х роках зустрічаємо описи обряду колядування, іноді з передачею навіть уривків пісень в авторів, які, змальовуючи життя села, торкалися й новорічного обряду. Зате в 1930-х роках, коли й обряд і колядкова пісенність одержали хибну вульгарно-соціологічну оцінку, художники слова до них не звертаються. І тільки після Великої Вітчизняної війни в літературі знову вряди-годи з’являються спроби тонкого творчого використання народних колядок і щедрівок. З цього погляду заслуговують на особливу згадку сценарії О. Довженка «Зачарована Десна» і «Повість полум’яних літ», а також історичний роман С. Скляренка «Святослав».

Надзвичайно містке ідейно-художнє навантаження несе колядка в О. Довженка. То її образність дає змогу авторові звеличено відобразити вчинки героїв, символізуючи в конкретних персонажах велич всього народу. То колядковим текстом він єднає різні життєві площини, а також різні покоління, показуючи їх виняткове душевне благородство. То описом власного сприйняття колядок розкриває свою вірність рідному народові, своє ідейне кредо 57.

С. Скляренкові щедрівки прислужилися як чудовий матеріал для розкриття духовного світу і звичаїв дохристиянської Русі. Змальовуючи обряд щедрування перед теремом князя Святослава, письменник дуже влучно вибрав для цієї сцени з усього багатства колядкової пісенності найбільш язичницьку колядку з космогонічною тематикою — «Коли не було з нащада світа». Нею він вміло вводить читача в атмосферу вірувань і світогляду тієї далекої доби.

Можливості для творчого засвоєння колядки в нашій літературі ще далеко не вичерпані. «Професійна поезія, — писав М. Сумцов, — може багато чого почерпнути в колядках і щедрівках, при умові попереднього вивчення колядок і щедрівок, попередньої начитаності з них поетів» 58.

Обряд колядування знайшов певне відображення також у музичному та образотворчому мистецтві України. Окремі його моменти й деякі пісенні мелодії опрацьовані в згадуваній уже опері М. Лисенка «Різдвяна ніч», а також в операх «Черевички» П. Чайковського, «Ніч перед Різдвом» М. Римського-Корсакова, «Назар Стодоля» К. Данькевича.

В жанрі побутового живопису найчастіше зображали колядників із зіркою на тлі сільського пейзажу зимової ночі. Промені від зірки колядників, освітлені вікна хаток, сизий вечірній сніг і темне небо створювали хвилююче поєднання контрастних, але в той же час гармонійних кольорів, що відчутно передавали атмосферу врочистості й радості. Особливо цікаві малюнки художників К. Трутовського й М. Пимоненка.

Колядки та щедрівки — обряди й пісні — це невичерпне джерело поезії і духовної краси, творче використання якого може ще довго збагачувати художню культуру українського радянського народу.

Олексій Дей

Походження та примітки

1 І. Франко, Що таке поезія? Передмова до зб. «Вибір декламацій для руських селян і міщан», Львів, 1902, стор. 10—11.

2 М. Сумцов, Научное изучение колядок и щедривок, КС, 1885, лютий, стор. 239.

3 По-грецьки це свято зветься «колянта», по-болгарськи «коленде», по-румунськи — «колінда». Абхазці новий рік звуть «коланда».

4 Ф. Колесса, Українська усна словесність, Львів, 1938, стор. 39.

5 В Луцькому повіті щедрівки називали також «щодрухами» і «щедрухами».

6 Саме за цими формальними ознаками (часом виконання і приспівом) відрізняли колядки від щедрівок і багато їх збирачів і публікаторів, зокрема А. Метлинський та Д. Яворницький.

7 «Основа», 1861, кн. І, стор. 137.

8 Характерним показником цього процесу є вживання слова «челядь» (особливо на західноукраїнських землях) на означення всієї сім’ї, крім господарів. Первісно ця назва стосувалась до рабів.

9 М. О. Косвен, Очерки по этнографии Кавказа, «Советская этнография», 1946, № 2.

10 В. И. Чичеров, Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI—XIX веков, М., 1957, стор. 120—121. Далі цитуємо за цим виданням.

11 В. Г. Плеханов, Литература и эстетика, т. І, М., 1958, стор. 75.

12 Без будь-яких застережень її наводить також М. Костомаров у своїй праці «Славянская мифология» (К., 1847, стор. 100—101), хоч, на наш погляд, від цієї колядки віє не стільки язичницькою» давниною, скільки певною штучністю.

13 Историко-статистическое описание Черниговской епархии, кн. 6, Чернігів, 1874, стор. 388.

14 О. Потебня, Объяснения малорусских и сродных народных песен, т. II, Варшава, 1883, стор. 59.

15 М. Горький, Собрание сочинений, т. 27, М., 1953, стор. 442.

16 Див. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси, Львів, 1906, стор. 177.

17 І. Франко, Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., Львів, 1910, стор. 68.

18 Див. Историко-статистическое описание Черниговской епархии, кн. VI, Чернігів, 874, стор. 214.

19 КС, 1885, квітень, стор. 657.

20 «Музика», 1927, № 2, стор. 26.

21 Дооктябрьская «Правда» об искусстве и литературе, М., 1937, стор. 33-34.

22 М. Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 2, К., 1961, стор. 287.

23 І. Франко, Наші коляди, стор. 18.

24 І. Франко, Наші коляди, стор. 27.

25 І. Франко, Наші коляди, стор. 50.

26 Див. розпорядження архієпіскопа Модеста в КС, 1901, жовтень, стор. 17—18.

27 Див., напр., цікаві з цього погляду записи Н. Коробки (ЖС, 1901, стор. 262 та ін.).

28 І. Свєнціцький, Різдво Христове в поході віків, Львів, 1933, стор. 132. Далі цитуємо за цим виданням.

29 Докладно про обряд див. ЕЗ, т. XXXV, Львів, 1914; стор. XV-XXXIV; В. Доманицкий, Современные колядки и щедровки, К., 1905; П. А. Нестеровский, Бессарабские русины, Варшава, 1905, стор. 127—128; КС, 1906, кн. І, стор. 7—8; П. Караман, Obrzęd kolędowania u Słowian i u Rumunów, Краків, 1933; «Життя і знання», Львів, 1937, № 1, стор. 5 (далі цитуємо за цим виданням).

30 І. Свєнціцький, цит. праця, стор. 111 — 121.

31 П. Kаpаман, цит. праця, стор. 41.

32 Докладно про це див. М. Сумцов, Тур в народной словесности, КС, 1887, січень.

33 П. Караман, цит. праця, стор. 82.

34 Ширше про це див. М. М. Плісецький, О стилях героического эпоса различных эпох (поэтика как средство исторического приурочения эпических произведений), у зб. «Основные проблемы эпоса восточных славян», М., 1958, стор. 250-260.

35 І. Свєнціцький, цит. праця, стор. 124.

36 ЗНТШ, 1922, т. 133, стор. 47.

37 М. Сумцов, Старі зразки української народної словесності, X., 1910, стор. 5.

38 Антонович і Драгоманов, стор. 113.

39 П. Ефименко, Сборник малороссийских заклинаний, М., 1874, стор. 5.

40 ЕЗ, т. XXXV, стор. V.

41 Див. В. И. Чичеров, цит. праця, розділ V.

42 «Правда», Львів, 1876, стор. 70.

43 Докладний опис «Маланки» див. у журналі «Правда», Львів, 1877, стор. 339—340; опис «Кози» див. у кн.: І. О. Волошина «Джерела народного театру на Україні», К., 1960.

44 Див. Б. М. Яцимирский, «Маланка» как вид святочного обрядового ряжения, ЭО, 1914, № 1—2, стор. 46—47.

45 «Biblioteka warszawska», т. III, 1858, стор. 298—299.

46 «Piosenki gminne ludu pinskiego...», стор. 38.

47 I. Франко, Твори в двадцяти томах, т. XVII, К., 1955, стор. 49.

48 М. Горький, Собрание сочинений, т. 27, стор. 497.

49 І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. І, К., 1952, стор. 153.

50 До речі, такі твори з’являлись і в наш час, напр., п’єса Молнара «Дед-мороз и бабушка-зима», видана в Ужгороді 1942 р.

51 Див. «Правда», Львів, 1872, ч. V, стор. 255.

52 Див. Від. рук. ін-ту л-ри, ф. 58, од. зб. 66 і 76; Від ф. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 263.

53 І. Франко, Твори в двадцяти томах, т. XVII, стор. 267.

54 «Правда», 1867, 47.

55 Брошура видана в Харкові 1888 р.

56 Див. Леся Українка, Твори в п’яти томах, т. І, К., 1951, стор. 272.

57 Див. замітку до публікації «Материні пісні», «Народна творчість та етнографія», 1964, № 5.

58 «Киевская старина», 1885, лютий, стор. 266.

Колядки та щедрівки господарю і його родині

Початок Світа

Сонце, місяць і дощ — три сили світу

Розмова місяця з зорею

Сім’я в образах сонця, місяця і зірок

Родина, як пишне дерево

Постать господаря, багатого і щедрого

В господаря — хороша дружина

Господар чекає потомка

Двір і майно господаря

Поле господаря — незміряне

Худоба господаря — незлічена

Пчолині рої — господареві

В саду-винограду непрохані гості

Господар і родина при домашній роботі

Картини хліборобської праці в полі

Господар суди судить

Пан крайник повернувся з війни

До послуг господаря — птахи, риба

Святкові напої в господаря

Господар вітає рокових гостей

Роздуми про неправду в світі та злі вчинки

Колядки та щедрівки господині

Краса господині та її вбрання

Господиня — багата і щедра

Дім і двір господині, як повна чаша

Господиня чекає господаря додому

Господар привозить подарунки дружині

Господиня стереже сон чоловіка

В славної господині — хороші діти

Господиня будить родичів

Господиня виряджає на полювання

Господиня — майстерна швачка

Господиня шинкує і збирає мито

Господиня придбала троє міст (сіл)

Господиня їде ридваном

Господиня зустрічає гостей

Колядки вдові

Колядки та щедрівки парубкові

Величання парубочої краси

Парубок умивається

Парубок гарно грає і співає

Розмова щедрого молодця з слугами (колядниками)

Парубок перебирає добро

Парубок-вівчар трембітає

Парубок-плугатар

Парубок-мисливець

Птахи (змія́) просять пощади в стрільця-молодця і обіцяють стати йому в пригоді

Птахи і риба — до послуг парубкові

Громада молодців іде на службу до щедрого парубка

Мандрівка парубка в світ

Парубок-провідник одержує в дарунок троє сіл

Парубок описує (висуджує) троє міст

Парубок-витязь хвалиться конем і зброєю

Рідня молодця-воїна — зброя, сонце і місяць

Військова дружина молодця-витязя прагне в похід

Молодець-воїн не слухає порад батьків і викликає захоплення в самого короля

Молодець знімає облогу міста, тільки одержавши дівчину в данину

Парубок-воїн перемагає орду і полонить турецького царя

Парубка викрадають, щоб зробити королем

Парубок їде в Угорщину

Молодець продає коня

Журба парубка за незвичайним конем, що втопився

Мати радить сину їхати служити не в Орду, а в Москву

Мати розпитує у птахів про сина

Служба в цісарській армії

Колядка жовніру-сироті

Розбійники розпитують парубка про рідних і милу

Батько, мати і мила — найдорожчі

Парубок споряджає коня в три дороги — до батька, матері і милої

Подарунки парубка для рідних і милої

Дівочі подарунки любому молодцеві

Три брати люблять дівчат з різних міст

Парубок дякує тільки за дівчину

Найкраща допомога молодцеві — від милої, найважливіше слово — милої

Ув’язнений парубок сумує за милою

Парубок хоче женитися

Молодець будить братів на полювання-сватання

Батьки проводжають сина за невісткою

Парубок посилає милій звістку, щоб готувала весільні подарунки

Хлопець загадує нареченій загадки

Блудці-молодці обіцяють парубкові за допомогу стати в пригоді під час його весілля

Молодець їде по невістку-королівну

Дівчина обіцяє сама приїхати до парубка

Найкраща пара молодцеві — рівня

Парубок ловить коня і їде до засватаної дівчини

Молодець везе собі дружину, матері — невістку

Смерть молодця (колядки-балади)

Колядки та щедрівки дівчині

Величання дівочої краси

Дівчина хвалиться своїм славним родом

Дівчину кличуть знайомі голоси: батька, матері і милого (або брата)

Дівчина будить братів на полювання

Брати привезли сестрі подарунки з війни

Дівчина купує подарунки рідним і милому

Дівчина-шинкарка відбирає в мандрівних молодців пропите майно і дарує його своїм рідним

Дівчина — добра робітниця

Дівчина гарно грає і співає

Дівчина садить сад, сіє розум і красу

Дівчина пишається своєю косою-красою

Дівчина хоче бути красивою, як навколишня природа

Птахи — посланці дівчини

Дівчина плете собі пишний вінок

Дівчина-відданиця щедро обдаровує рибалок, що перейняли її вінок

В дівчини пишні і багаті убори

Дівчина пишається святковим одягом перед заздрісними людьми

Ремісники трьох міст, закуплених дівчиною, несуть їй новий одяг

Дівчина розгнівалася за одяг

Ремісники шиють дівчині одяг на весілля

У дівчини та її слуг — вишукані страви

Дівчина пригощає хлопців

Дівчина гадає про свого судженого

Дівчина ворожить про своє заміжжя

Парубок жадає розмовляти з дівчиною

Дівчина гостинно зустрічає молодця

Дівчина манить жениха віном

Мати сварить дочку за сукню — символ дівочої зрілості

Дівчина-перевізниця мудро відповідає на вигадку про диво дивнеє

Дівчина сама відгадує загадки і випробовує ними молодця

Парубкам не підмовити дівчини, вона бажає весілля

Дівчина слухається тільки свого милого

Дівчина тримає і береже все найкраще тільки для милого

Найпевніша і найвірніша допомога та порятунок — від милого

Дівчина в розлуці тужить за милим

Дівчина бере в роду дозвіл на заміжжя

Дівчина збирає золоту росу (кору) і замовляє ремісникам шлюбні предмети

Дівчина стереже вино на весілля

Мудра дівчина приймає сватання молодців

Троє старостів (женихів) одержують від дівчини різну відповідь

Дівчина — майстерна швачка і вишивальниця — готує весільні подарунки

Смілива дівчина сама несе милому і свекрам свій подарунок — вишивання

Дівчина готується до зустрічі з нареченим

Вінчання дівчини

Весілля в домі дівчини

Рідні обдаровують дівчину віном

Колядка зведеній дівчині

Загибель дівчини (колядки-балади)

Розмова дівчини з колядниками

Поколяді та поздоровлення (віншівки)

Поколяді та поздоровлення господареві

Поколяді та поздоровлення господині

Поколяді та поздоровлення парубкові

Поколяді та поздоровлення дівчині

Жартівливі поколяді та віншівки

Пародіі на церковні коляди
Гумористичні колядки та щедрівки

На коляду «Предвічний пред літи родився»

На коляду «Бог предвічний»

На коляду «На ріці, на Іордані»

На коляду «Нова радость стала»

На коляду «Видить бог, видить творець»

На коляду «Цвіт мислений»

На коляду під свято Сави

Гумористичні колядки та щедрівки

Дитячі щедрики та колядки

Щедрики та колядки

Дитячі засівалки (посипалки) на Новий рік

Співають діти речитативом, ходячи на Новий рік по хатах і розсіваючи в кожній хаті по жмені зерна.

Коза та Маланка

Коза

Звичай водити Козу є складовою частиною новорічних народних свят.

На протязі довговікового існування він змінювався в деталях, набував своєрідних рис на різних територіях України. Соціально-економічні умови життя народу також накладали свій відбиток на зміст і характер персонажів народної вистави. Цим пояснюється наявність численних варіантів «Кози».

В більшості місцевостей України, де широко побутував цей звичай (головно в лісовій та лісостеповій її частині), Козу водили, починаючи від різдвяного вечора аж до «щедрої куті», тобто до вечора напередодні Нового року.

Подекуди з Козою ходили тільки ввечері під Новий рік. Оскільки «Коза» — це своєрідне театральне видовище, нижче подаємо спочатку кілька повних записів усієї вистави з описом костюмів, гриму й техніки бутафорії, а потім — варіанти пісень про Козу.

Пісні при водінні кози

Маланка

Пісні про Маланку

Оранка звірами

В ряді місцевостей України в час, коли водили Меланку, парубки вносили до хати і чепіги, показуючи, ніби орють ниву і сіють зерно. Звичайно при цьому хлопчаки співали такі пісні:

Приспівки до танцю при колядуванні (плясанки)

В деяких місцевостях України, а найбільше — на Гуцульщині колядники під час колядування танцюють і приспівують. Починають колядування вони «плясом» перед хатою господаря. Після поколядування в хаті й пригощання, танцюють перед господарем, господинею, сином, особливо перед дівчиною — дочкою, щоб одержати за «пляс» ще й гроші. Танцюють по черзі по одному-два з дзвіночками в руках. В дзвіночки їм кидають монети. Іноді на відході з двора, де є бджоли, колядники вже у дворі виконують гуртовий танець (гайдук і подібні), скидаючи шапки докупи (символ роїння). Танці влаштовують (не скрізь) разом з «Козою», співаючи жартівливих пісень.

Пожовтневі колядки та щедрівки

Колядки 1920—1930-х років

Революційні колядки західної України і Закарпаття 1920—1930-х років

Колядки і щедрівки 1940—1960-х років

Характеристика мелодій

Текст першої колядки був записаний 1693 р., мелодії ж колядок і щедрівок, як і інших пісень, на Україні почали записувати досить пізно — аж під кінець 18 і в 19 ст.

Серед багатьох збирачів народних пісень взагалі і колядок та щедрівок зокрема слід відзначити насамперед П. Чубинського, М. Лисенка, О. Кольберга, Ів. Колессу, В. Шухевича, О. Роздольського та С. Людкевича, К. Стеценка, К. Квітку, В. Гнатюка.

Чимало записів колядок і щедрівок зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР 1. Тут є записи М. Лисенка, О. Рубця, В. Щепотьєва, М. Янчука. Записувались колядки та щедрівки також радянськими фольклористами: М. Мишастим, Г. Танцюрою, П. Батюком, 3. Калиною, Л. Ященком, О. Правдюком, 3. Василенко (див. вказівки у примітках).

Серед народних пісенних мелодій найменшу увагу збирачі звертали саме на колядки та щедрівки. Головною причиною цього була плутанина між колядами (штучними творами релігійної тематики) й народними колядками та щедрівками, окремі з яких під впливом церкви також мали релігійні мотиви. Відомо багато колядок і щедрівок на релігійні теми, в яких релігійні мотиви поєднувалися з побутовими і соціальними. Вони виконувались на мелодії цілком народного походження. Така невідповідність між мелодією і текстом дезорієнтувала деяких записувачів і дослідників. Через те багато мелодій колядок і щедрівок не записувалось зовсім.

Після Великого Жовтня мелодії колядок і щедрівок записували тільки подекуди. Збирачі, як правило, залишали їх без уваги, оскільки виконувалися вони тільки під час різдвяних та новорічних свят. Таке становище призвело до того, що в нашому розпорядженні виявилося дуже мало мелодій, і вибір серед них найбільше художньо довершених зразків досить незначний.

Взагалі ж вивчення музичних особливостей мелодій колядок та щедрівок по суті почалося тільки в нашому столітті. Першою серйозною працею в цій галузі була «Ритміка українських народних пісень» Ф. Колесси 2. Значне місце в ній відведено обрядовим пісням, зокрема колядкам та щедрівкам. Виходячи з основ складочислової версифікації Ф. Колесса робить висновок, що для цієї форми народної творчості характерне співвідношення складів 5 + 5. Це ритмічне явище він вважає архаїчним і відносить його до передхристиянської доби. Отже, Ф. Колесса приходить до висновку, що колядки та щедрівки е витвором наших далеких предків. Поширені вони в усіх слов’янських народів 3. Вивчаючи ритмічну структуру текстів і мелодій колядок та щедрівок, Ф. Колесса вважає, що стародавній формі їх не властива рима. Коли ж вона трапляється, то це явище, за міркуванням дослідника, є спорадичним 4. Таким чином, колядки та щедрівки є однією з древніх форм народної пісенної творчості, і як такій їй був характерний речитатив 5.

Чимало мелодій колядок та щедрівок досі відзначається речитативним складом, як «Щедрик-ведрик», «Коляда», новорічна гра. Їх мелодії органічно пов’язані з ритмом тексту й іноді йому навіть підпорядковані. Серед цих пісень трапляється речитатив говірковий, як-от у піснях «Коляда», «Сидить дядько на стільці» і рідше мелодичний — «Волики пасла», «Ардан вода студененька».

Розспівуються вони на ритмічній зміні одного й того ж мотиву. Це мелодичне явище наводить на думку, що найстаріші за походженням колядки та щедрівки мали короткі, нерозвинені мелодії, які часто складалися з одного мотиву («Щедрик, щедрик»), або ж музичної фрази («Коляд, коляд, колядниця»).

Хоча в наш час важко провести межу між колядками й щедрівками як текстову, так і мелодійну, проте деякі особливості ладово-інтонаційної структури їх дають підстави гадати, що в сиву давнину це були два окремі потоки обрядової пісні. Дуже багато мелодій щедрівок відзначається речитативним викладом, короткими, але художньо яскравими мелодіями. Такі варіанти «Щедрика», «Щедрика, ведрика», а також «Щедрий вечір, добрий вечір» та інші. Переважна більшість мелодій щедрівок має діатонічний склад, чим визначається їх епічний характер. Цими рисами наділений мелос найдревніших жанрів народної пісенної творчості східних слов’ян взагалі. В мелодіях деяких колядок спостерігається ладово-інтонаційне явище, що за звучанням споріднює їх як з церковними хорами, так і з паломницькими кантами, псалмами та піснями.

Ось взірець такої колядки («Добрий вечір, тобі»):

Цікаво, що щедрівки збереглися тільки на території сучасної України. Правда, подекуди в Білорусії, особливо в суміжних з Україною районах, вони побутують також. І тематично й мелодично щедрівки між собою споріднені 6.

Щедрівка «На нова лета», вміщена в збірнику білоруських народних пісень 7, схожа на українські зразки («Волики пасла», «Ой у городі»). Мелодична спорідненість їх особливо виявляється в метроритмі.

В Росії величальні пісні, що, як і щедрівки на Україні, виконувалися під Новий рік, звали «виноградье» (в північних місцевостях, на Новгородській території), а також «Овсень», або «Авсень» і «Таусень» (Московська, Рязанська та інші середньоросійські області, середнє і нижнє Поволжя, Донщина) 8. Приспів «виноградье краснозеленое» перегукується з подібним приспівом в українських щедрівках та колядках. Як в Росії, так і на Україні, цей приспів за уявою наших далеких предків означав побажання господарю достатку, щастя.

Величальні пісні російського народу й щедрівки — українського відзначаються простим ритмічним малюнком, але ладово-інтонаційний склад їх різний. Для російських величальних пісень, як вірно зауважує музикознавець Т. В. Попова, властивий підкреслено декламаційний характер мелодії, що наближає їх до північних билинних оповідей 9. Українські ж щедрівки мають яскраво виражений розспівний мажорний характер.

Колядкам же, які набули поширення в зимових обрядах російського, українського та білоруського народів, характерна спільність як щодо тематики, так і в мелодіях.

Теми колядок і щедрівок мають різноманітні варіанти музичного висловлення їх ідейно-емоційного змісту. Основною темою цих пісень є прославлення господаря та його родини, побажання багатого врожаю і хорошого приплоду від тварин. Вони відзначаються бадьорим настроєм, урочистістю, мажорними мелодіями, що передають світлі побажання й сподівання.

Своєрідне музичне звучання серед цієї групи колядок властиве пісням, зверненим до вдови. Так мелодія пісні «Була вдовонька» дещо наближена до ладово-інтонаційного складу весільних пісень, виконуваних під час обряду розплітання коси молодої. В ній переважають мінорні інтонації, інтонації смутку й глибокого тужливого роздуму, властивого весільним пісням.

В деяких колядках і щедрівках згадується бідна вдова («Чи дома, дома бідна вдова»), в інших — ім’я господаря (Іван, Микола, Петро, Василь), або ж сина чи дочки, якщо одинаки, або ж синів і дочок; часто оспівуються особливості господарювання селянина. В таких колядках та щедрівках, як правило, є короткі рефрени (приспіви) «добрий вечір», «щедрий вечір», «святий вечір». Рідше трапляються розгорнуті рефрени. Серед них найбільш поширений: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я». Власне, ці рефрени часто допомагають досліднику відрізнити колядки та щедрівки від інших (весільних, побутових тощо), споріднених за текстами й мелодіями пісень.

Ідейно-емоційним змістом і характером мелодичного розвитку величальним колядкам та щедрівкам відповідають також жартівливі пісні, в яких щедрівники нагадують господарю, що саме він має дати за колядки: вареники, кашу, кільце ковбаски, сала, горілки, пирогів, меду, грошей. Ці невеличкі життєрадісні колядки й щедрівки часто мають речитативний виклад.

Чимало різноманітних ідейно-емоційним змістом мелодій оспівують весняні польові роботи хлібороба. Найбільше величальних пісень присвячено оранці: «Чий же то плужок», «В полі, полі», «Ой в чистім полі», «Пішло трьох браття в поле орати» і т. д. Мелодії їх в основному епічні. В інтонаційно-ладовому розвитку вони мають дещо спільне з побутовими піснями пізніших часів.

Такі ж за змістом і характером мелодії щедрівок і колядок, в яких оспівується природа і пов’язане з нею життя трудового народу. До них належить багато варіантів «Ой в ліску, ліску», «Ой там у лісі», «Ой у садочку, виноградочку», «Ой за садом трава-мурава», «Ой виросла тополя край поля», «Із-за гаю зеленого».

Мелодії пісень «Ой під вербою, під зеленою», «Ой в Львові, Львові», «Ой славен явен красний Андрійко», «Я в неділеньку та й пораненьку», де оспівуються походи на турків і татарів та інші воєнні події, переважно мажорні, типові для героїчної тематики.

Багато зібрано варіантів мелодій пісень, в яких оспівуються гори, долини, вітер, а також сніг та інші явища природи, що унаочнюють художні образи, роблять їх дохідливими й зрозумілими слухачам. Це «По горі, горі», «Ой на гороньці», «Ой зашуміла крутая гора», «Ой там за горою», «Ой зажурилась крутая гора», «З-під гір, з-під долини» та багато інших. В цих колядках і щедрівках спостерігаємо різноманітні тематичні відтінки, які відповідно позначились на характері мелодії та ідейно-емоційному її змісті. Наприклад, у багатьох варіантах мелодій щедрівки «Ой там за горою» звучать оптимістичні, світлі інтонації, властиві мелодіям щедрівок, якими уславлюють господаря. Таких мелодій переважна більшість. Серед них трапляються мінорні, що за ладово-інтонаційною природою нагадують пісні з циклу весільного обряду. Цими властивостями відзначаються мелодії до пісень «Ой зашуміла крутая гора», «Як зажуриться крутая гора», «Ой на гороньці» та ін. Світлі, оптимістичні інтонації мелодій обумовлені їх змістом. В тексті щедрівки «Як зажуриться крутая гора» розповідається, наприклад, про те, що в одній сім’ї мають відбутися три весілля: жениться брат і виходять заміж дві сестри. Ця подія є причиною того, що мелодія набула стилістичних рис, притаманних весільним пісням.

Багато варіантів мелодій створено на текст пісні «Ой учора ізвечора». В ній розповідається про «Маланку», іменем якої названо народне видовище, аналогічне «Козі». Це переважно щедрівки, які в давнину були пов’язані з весняним обрядовим циклом. Очевидно, саме тому серед мелодій щедрівок зустрічаються дуже схожі на мелодії петрівчаних пісень. До таких належать пісні «Ой учора ізвечора» в обробці К. Стеценка, «Що учора ізвечора», «Павочка ходить», «Воли пасла», «Жала Ганнуся», «Жала Улянка». Дві останні свідчать також про те, що серед щедрівок і колядок зустрічаються й подібні тематично до пісень обжинкових. Мелодична спорідненість щедрівок і колядок з веснянками, петрівчаними, весільними та жниварськими піснями свідчить про органічні зв’язки цих, різних за характером і часом виконання, обрядів.

Подекуди під впливом церкви народні мелодії використовувались для текстів, що відбивали легенди про народження Христа, матір божу діву Марію й ін. Такі мелодії не мають нічого спільного з церковною музикою. В зв’язку з цим значну частину кращих мелодій народного походження до колядок і щедрівок вміщуємо в збірнику без підтекстовки. Вони матимуть не тільки історико-пізнавальне, але й практичне значення.

Колядки та щедрівки, як уже зазначалося, величають господаря, зичать

Йому добробуту, здоров’я, щастя. Саме тому переважна більшість мелодій до них відзначається урочистістю, відображає веселий, піднесений настрій людини, їм властивий мажорний лад (переважно соль мажор, ля мажор, ре мажор і до мажор).

Часто мелодія закінчується п’ятим ступенем мажорної гами з слідами міксолідійського ладу (без характерної септими). Ці ладові властивості спостерігаються в мелодії пісні «Іване-пане». Зустрічаються й мелодії з ладовою багатоплановістю в межах вокального періоду. В щедрівці «Пане господарю» спостерігається таке ладове співвідношення: сі-бемоль мажор (перший такт), фа мажор з устоєм до (другий та третій такти), решта тактів мелодії — це міксолідійський лад. Загалом же мелодія має сліди епічності, справляючи на слухача хороше художнє враження. Мелодії колядок і щедрівок відзначаються епічним характером, що споріднює їх із мелосом пісень російського та білоруського народів.

В деяких мелодіях зустрічаються поспівки, характерні для дум. Цими ладово-інтонаційними особливостями відзначається мелодія колядок «В нашого пана новії двори», «А в полі, полі», «По горі, горі».

Мелодії колядок і щедрівок характерні й застосуванням знаків альтерації, коли той чи інший ступінь ладу підвищується або знижується. Це явище спостерігаємо в мелодіях «Що в полі, полі», «Ой у Львові», «В полі, полі», «Ой в чистім полі», «З-під гір, з-під долини». Така ладова особливість надає мелодії відповідного ідейно-емоційного змісту, що відзначається підкресленою загостреністю її ладово-інтонаційного розвитку. Ця стилістична ознака свідчить про те, що на мелодії колядок та щедрівок пізнішого походження впливав уже суто український народний мелос, характерний для пісень інших жанрів.

В метро-ритмічному відношенні мелодії колядок і щедрівок різноманітні.

Серед них зустрічаються розміри: 2/3, 3/4, 4/4, 6/8 (переважно в західних об ластях України), а також мішані: 2/4 і 2/3, 5/4 і 3/2, 6/8 і 3/4.

Ця метроритмічна особливість колядок і щедрівок також споріднює їх мелодії з піснями інших жанрів, особливо з протяжними, яких в народі співають з підголосками.

Серед характерних ритмічних особливостей мелодій колядок і щедрівок слід вважати внутрітактові формули амфібрахія, які трапляються в мелодіях пісень «Ой в городочку», «Там на гороньці», «Ой там у лісі». В розмірі 3/4 це ритмічне явищі фіксується: . Зустрічається таке угрупування часто в кінці речень або вокальних періодів, створюючи характерний метроритмічний каданс, що має місце тільки в мелодіях колядок і щедрівок.

Подібні ритмічні угрупування є також у мелодіях колядок і щедрівок 6/8 розміру, як спостерігаємо в мелодії «Пішло трьох браття». В такому мелодичному контексті це угрупування втрачає властиву йому специфіку.

Ритмічна структура деяких мелодій нагадує структуру вальсів. Це, наприклад, пісня «Ой за горою, за зеленою».

Метроритм мелодій колядок і щедрівок — різноманітний, з оригінальними, властивими тільки колядкам і щедрівкам ознаками.

Форма мелодій колядок і щедрівок викладається вокальним періодом, який залежно від характеру мелодичного розвитку набуває різних варіантів. Декотрі мелодії, як «Коляда», «Щедрик-ведрик», «Щедрівка», що складаються з одного мотиву або музичної фрази в ритмічно-варіаційному викладі, утворюють досить широкі вокальні періоди, які часто відповідають розмірам тексту. Це, наприклад, мелодія «Коляди». Чимало мелодій мають багато спільного щодо форми з танцювальними піснями. Вони зберігають квадратне співвідношення тактів як мотивів, фраз, речень, так і цілих періодів. Проте переважна більшість мелодій колядок і щедрівок мають розспівний характер, складаються з різних за розміром тактів, і тому їх кількість може бути найрізноманітнішою. Незважаючи на варіаційну основу їх форми, вона завжди вкладається в строфу тексту.

Народні вистави «Меланка» і «Коза» від самого початку до кінця супроводжувались піснями, танцями, інструментальною музикою головно жартівливого змісту. Цікаво, наприклад, що жартівлива пісня «Ой під вишнею, під черешнею» використана, у другій, побутовій частині вертепу, а також у деяких варіантах «Меланки» та «Кози». Пізніше вона потрапляє в п’єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка» та в однойменну оперу М. Лисенка.

Інструментальна музика в основному супроводжує танці й відзначається простотою викладу. На жаль, зразки інструментальних п’єс фольклористи не записували. А от деякі нам відомі пісні, що їх співали під час вистави: «Берегом, берегом, бережиною», «Ой на горі монастир», «По дорозі, жучку», «Го-го-го, коза», а в знахідних областях «От-там, от-там», «В неділю рано», «Ой добрий вечір до сеї хати», «Ой пляшу, пляшу».

Ці та інші пісні, виконувані учасниками вистави по ходу дії «Меланки», не стосувалися змісту, а мали розважальне значення. Деякі з них, як пісня «Ой на горі монастир», мелодично й ритмічно споріднені з популярною на Україні російською жартівливою піснею «Во саду ли, в огороде». Частина таких пісень надрукована під окремою рубрикою.

Багато колядок і щедрівок художньо обробили для хору М. Лисенко, М. Леонтович й особливо К. Стеценко. Простеньку народну мелодію пісні під назвою «Щедрик», яка складається з однієї поспівки, М. Леонтович, наприклад, перетворив на виняткову хорову мініатюру, що прикрасила репертуар багатьох професійних і самодіяльних співацьких колективів Радянського Союзу. Оброблені для хору М. Лисенком народні обрядові пісні, вміщені під загальною назвою «Колядки і щедрівки» в зібранні його творів 10. Дуже характерні за звучанням і колоритом обробки колядок і щедрівок К. Стеценка 11, які він брав не тільки з фольклорних збірників, а й записував сам з народних уст. Важливо, що композитор, зберігши національний народний колорит українських колядок і щедрівок, збагатив їх звучання, застосовуючи принципи імітаційної поліфонії, ладові відхилення, модуляції. В окремих обробках композитор створює колоритну, багату за звучанням гармонічну тканину. Деякі з них є цікавими й глибокозмістовними варіантами народного багатоголосого співу. Частину таких колядок і щедрівок вміщено в збірнику. В останні роки дедалі популярнішим стає обряд щедрування. Зважаючи на цю обставину, упорядники намагалися дати максимум високопоетичних текстів і художньо завершених мелодій, якими могли б скористатися в своїй творчій роботі як митці, так і учасники самодіяльності. Окремими найкращими зразками колядок і щедрівок можна користуватися без художньої обробки.

Готуючи пісенні мелодії для даної збірки, упорядник, крім друкованих джерел, широко використав записи колядок і щедрівок, які зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ АН УРСР, ДПБ АН УРСР та інших установ.

А. Гуменюк

Походження та примітки

1 Далі буде ІМФЕ АН УРСР.

2 Записки наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1906, т. LХІХ, т. LХХІ, кн. З, т. LХХІІ. Частково розглядались мелодії колядок і щедрівок також у працях О. Правдюка «Ладові основи української народної музики», К, 1961; Л. Архимович, А. Шреєр-Ткаченко, Т. Шеффер, Т. Карышева «Музыкальная культура Украины», М., 1961, та інших авторів.

3 Ф. Колесса, Ритміка українських народних пісень, Львів, 1906, стор. 67—68.

4 Ф. Колесса, Ритміка українських народних пісень, Львів, 1906, стор. 70.

5 Ф. Колесса, Ритміка українських народних пісень, Львів, 1906, стор. 47.

6 Білоруські колядки і щедрівки свого часу записував О. Рубець (див. фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 6—4/174 )

7 Песні беларускага народу, Мінск, 1959, стор. 11.

8 Див. Т. В. Попова, «Русское народное музыкальное творчество», М., 1955, стор. 44.

9 Див. Т. В. Попова, «Русское народное музыкальное творчество», М., стор. 45.

10 М. В. Лисенко, Зібрання творів, т. XX, К., 1956, стор. 69.

11 К. Стеценко, Колядки й щедрівки, К. (4 десяток).

Мелодії зі словами

Мелодії без текстів

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 001.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: В. Щепотьєв у селі Попівка, Миргородщина, від А. Г. Філянської.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 6—4, одиниця зберігання 1156.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 002.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: В. Коновал у селі Тинне, Рівненський пов., від Б. Левитського.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 6—4, одиниця зберігання 177, № 24.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 003.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: В. Щепотьєв.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 6—4, одиниця зберігання 1156.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 004.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: В. Верховинець, «Сяйво», № 1, 1914, стор. 23.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 005.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: 1в. Колесса у селі Ходовичі біля Стрия, т. XI, 1901, № 9.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 006.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

«Збірник пісень для сім’ї і школи. Упорядкував К. Стеценко», К., 1907., № 20.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 007.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Шпичинці, Київщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 158.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 008.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа, від Ю. Білинець.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання б, № 36.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 009.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа, від О. Поповича та Й. Сенинець.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 21.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 010.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 56.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 011.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 57.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 012.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 4.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 013.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 58.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 014.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина, у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 10.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 015.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у місті Гадяч, Полтавщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 144.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 016.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Довгополе, Галичина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 165.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 017.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Малин, Київщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 182.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 018.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Війтове, Полтавщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 142.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 019.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у місті Гадяче, Полтавщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 146.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 020.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 43.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 021.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, стор. 96.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 022.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, стор. 101.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 023.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: З. Калина у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 44.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 024.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14— 5, одиниця зберігання 6, № 20.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 025.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 26.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 026.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 22.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 027.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк та Ю. Білинець у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 35.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 028.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа, від П. Покривчака.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 34.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 029.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: П. Батюк у селі Білки, Іршавська округа.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—5, одиниця зберігання 6, № 33.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 030.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: Гнат Танцюра у селі Зятківцях, Вінниччина.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 31—2, одиниця зберігання 34, № 2.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 031.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: Гнат Танцюра у селі Зятківцях, Вінниччина.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 31—2, одиниця зберігання 34, № 4.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 032.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: Гнат Танцюра у селі Зятківцях Вінниччина.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 31—2, одиниця зберігання 34, № 5.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 033.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: Гнат Танцюра у селі Зятківцях, Вінниччина.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 31—2, одиниця зберігання 34, № 15.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 034.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Полонне, Звягельського пов., Волинь.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 176

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 035.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Запис мелодії: К. Квітка у селі Гнилець, Київщина.

Климент Квітка, Українські народні мелодії. Зібрав Климент Квітка, К., «Слово», 1922, № 155.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 036.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

В. Ступницкий, Сборник народных песен. М., Издание Волчанского земства, 1916, № 18.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 037.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

А. Рубец, Сборник 100 украинских народных песен, М., 1889, № 81.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 038.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 344а, аркуш 55.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 039.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

«Гуцульщина». Написав професор Володимир Шухевич. Накладом Наукового товариства імені Шевченка, Львів, ч. IV, 1908., стор. 23, № 1.

Українська народна пісня КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — 040.png — ноти
КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

«Матеріали до української етнології», т. XVI, Львів, 1916., 1916.