Українські народні пісні

Коза — варіант Г

Дійові особи:

Дід — у драній свиті, з горбом (або в кожусі, вивернутому догори вовною), довгими вусами та бородою з клоччя (або з вовни) аж до пояса. В руках ціпок.

Циган — у чорному драному капелюсі з вузькими крисами, довгій червоній сорочці, широких чорних штанях, жилетці, чоботях. У руках батіг.

Лікар — у чорному костюмі, в черевиках, в окулярах з дроту, в білому фартусі. Інколи Лікаря одягали у військовий костюм, у білий фартух. При боці у нього шабля. Шаблею або дерев’яним ножем лікар ріже Козу. В руках він тримає товсту книгу.

Солдат — у військовій формі.

Парубки (тупають ногами або палицями).

Ми не самі ідем, ми козу ведем.
Го-го, коза, го-го, сіра!
Недавно з Москви, з довгими косьми.
На горі коза з козенятами.
Де взявся вовчок та й на козу скок.
А вовченята — на козенята.
Тут коза упала, тут коза й пропала.
А ти, міхоніш, подми козі в ніс.
Надмися жила, встань, коза, жива.
Гоп-гоп-гоп, коза, гоп-гоп-гоп, сіра!
Коза піднялась, в ноги вклонилась.
Хазяїнові аж до пояса.
Дай, хазяїн, нам коробку проса.
А господині аж додолочку.
Дай нам, ясочко, каші грудочку.
Хазяїн іде, коробку несе,
Повная вівса, зверху ковбаса.
А в долині вовчок з вовченятами.
Як прибіг вовчок, за козу чок-чок,
А вовченята — за козенята.
Де взявся заєць, став козу лаять:
— Ти, коза, дурна, нерозумная,
Ти візьми серпок та піди в лісок.
Травички нажни, діток накорми.
А в тому сільці, у Борисівці,
Всі люди стрільці.
Поховалися, розховалися,
Хочуть козу вбить, кожу облупить,
М’ясо обрубать, собакам віддать.
— А я тих стрільців та й не боюся,
Тільки боюся сивого діда,
Що в того діда сива борода.

Дід ходить по хаті, розправляє бороду, махнув булавою.

Дід.

Над головою з булавою.

Б’є Козу.

Як ударив дід козу та по правому боку.

З лівого боку юшка потекла.

Тут коза впала, нежива стала.

Пада навколішки, обніма Козу, гірко тужить.

Коза моя, козонько,
Червоная розонько!
Лежиш ти не дишеш,
Тільки хвостиком колишеш.
З горки на горку скакала,
Копиточки позбивала,
Неживою стала.
Чи немає у вас доктора-лекаря
Чи якогось коновала аптекаря,
Щоб моя мила коза
На копиточки стала?

Чути гомін у сінях. Вбігає Циган.

Циган.

І шумить, і гуде,
Циган в хату іде.
Мимо церкви ішов,
Огулець знайшов.
Люби мене, ковалець,
Подарую огулець.

До Діда простягає руку.

Здоров, діду Семене!

Дід.

Здоров, здоров!

А... я тебе не впізнав.

Циган.

А пам’ятаєш, діду Семене,
Як ми на горбушці
Випивали по восьмушці?

Дід.

А... так це ти той циган,

Що кіньми торгуєш?

Циган.

А... так це ти той дід,

Що коней купуєш?

Після паузи.

А де ж ти, діду, був?

Дід.

Я був у Басані *
Та купив собі нові сани
Да оце козу рогату,
Що зайшла в хату.
Вона з гори на горку скакала,
Копиточки позбивала,
Й нежива стала.

Циган.

А де ж твоя коза-дереза?

Дід (показує).

Оце ж і коза.

Циган.

Хіба це коза, це чиста манія!

Дід (6’є Цигана булавою).

Як тобі, цигане, не гріх!
Краще візьми козу за правий ріг
Та поведем на торжок,
Може, вторгуєм на пиріжок.

Циган.

Ні, діду Семене,

Краще іди ти без мене.

Дід.

Коли ні,

Давай гроші мені,

Козу купи,

Кожу облупи.

Торгуються, б’ють по руках один одного, накриваючи долоні полою свити чи краєм сорочки Цигана.

А ти ж де був?

Циган.

Я був у Вересочі *.

Дід.

Того ж то ти й витріщив на мене очі.

Циган.

Хотів купити щось підходяще,
Та на базарі все непутяще,
Та купив оце потрабинчик
На п’яти пружинчик.

Дід.

Ану ж покажи!

Циган.

Не покажу.

Дід.

Та не дражни,

Бо кози не продам.

Циган.

На дивись, та щоб ніхто не бачив.

Ось дивись! Срібне, мідне, позолочене, ось яке!

Пружинка б’є Діда під ніс, Дід зачепився за Козу, падає.

Дід.

Хороша, хороша вещ, да не роздивився.

Пауза.

Циган.

Годі. Давай, діду, будем богу молитись
Та й підем до корчми похмелитись,
Щоб тобі бог поміг козу продати,
А мені дешево вторгувати.

Пауза.

Давай закурим.

Дід.

Я табаки не курю і не нюхаю.

Циган.

Хто не нюхає табаки,

В того коза не стоїть паршивої собаки.

Дід.

Давай лучше богу молитись.

Дід стає навколішки, б’є поклони, хреститься.

Святий Миколай, Миколай,

Дай...

Циган (за плечима діда).

Не побий і не полай.

Дід. (б’є Цигана булавою).

Як тобі, цигане, не гріх,

Я з тебе зроблю бараній ріг.

Хіба так богу моляться?

Циган.

А ти думав так, як у вас,

Так і в нас.

Святий попугай, попугай,

Помагай.

У нас з батогом тричі обкрутивсь,

І вже богу помоливсь.

Пауза.

Давай табачку понюхаєм,

Щоб дома не журились.

Дід.

Кажу, що не нюхаю твоєї табаки.

Циган.

Хто не нюхає табаки,

В того коза не стоїть дохлої собаки.

Дід.

Була не була, давай,

А ти за мене чхай.

Циган.

Як так, то не дам.

Дід.

Кози не продам.

Циган (лічить по пальцях).

Один, два, три...

Напхав Діду повний ніс тютюну, Дід чхає.

На печінки!

Дід.

Як ти кажеш?

Циган.

Щоб повискакували в тебе і в кози печінки.

Дід (чхає вдруге, гнівно кричить).

Як ти кажеш?

Циган (ласкаво). На здоров’я!

Дід.

Ось як я тобі дам своєї натерухи, наменухи, що батько з-за границі привіз.

Дістає з халяви.

Циган.

Не хочу,

Краще я тобі ще дам.

Дід.

Тоді кози не продам.

Циган.

Ну, давай нюхнути,

За твоє здоров’я чхнути.

Дід виймає кисет з тютюном і дає Цигану понюхати. Циган понюхав, що аж у носі закрутило, часто чхає.

Циган.

Апчхи, кіз-кіз, апчхи, кіз-кіз!

Апчхи, кіз-кіз, апчхи, кіз-кіз!

Трясе Козу і довго чхає.

Дід.

Хіба ж так чхають?

Так тільки кіз лякають.

Підводить Цигана, бере його за руку.

А знаєш, ти, цигане, що

Ти мені не сват,

Я тобі не брат.

Ти не купець,

А я тобі не продавець.

Циган (до Діда).

А завдаток, діду Семене?

Дід.

Я ж не брав,

Іди геть від мене.

Б’ються, вбігає солдат.

Солдат. Дід з циганом богу моляться. (Розбороняє, Циган виходить; до Діда, показує на Козу.) Забери, діду, цей труп.

Дід мовчить.

Солдат (ще голосніше). Забери, діду, цей труп.

Дід.

Іди ти до лихого батька,

Я не розсипав тут круп.

Солдат.

Забери, діду, тєло.

Дід.

Яке дєло?

Солдат махнув рукою, вийшов. Довга пауза.

Дід нудьгує.

Охо-хо-хо-хо, треба письмо писати,
В Москву посилати,
Доктора-лікаря визивати,
Козу мою лікувати.

Входить Лікар.

Лікар.

Не треба мені писем писать,
Доктора-лікаря визивать.
Я є сам доктор, лєкар,
Київський аптекар
З города Москви,
З-під кам’яної стіни.
Кров вливаю, кров виливаю,
Нові й старі болячки вставляю.
Позапрошлий рік, у вівторок
Заболів полковник.
Я його злічив,
Шаблю, медаль получив.
Привели й його сина з гарячки,
Я відправив його на той світ рачки.
Другого привели на костилях,
Я відправив на той світ його на дровнях.
Давай, старий хрін, козу вилічу,
Що в награду получу?

Дід.

Спершу, ніж козу лічить,

Покажи свій атестат.

А може ти адвокат,

Прийшов нам туману пускать.

Скажіть, де й коли ви вчились?

Лікар.

В Пітері.

Дід (тихо).

Каже, що застудився на холодному вітері?

Лікар (голосно).

В Пітері.

Видно, що дід оглух,

Бо ніс його опух.

Дід.

Ага... в петрівку.

Тепер свої ліки оцініть,

Багато з мене не візьміть.

Лікар.

Три рубля і три злоти.

Дід.

Та годі язиком молоти,

Давай за півтора,

Ще й з мене півкварту.

Лікар.

За таку плату іди, діду, в іншу хату,

За півтора будеш котитись з хати до двора.

Дід.

А я підопрусь і з хати не покочусь.

Лікар (пхає Діда).

Бачиш, упав... Ще й ноги задрав...

Дід.

Так, ще тільки раз.

Лікар.

На тобі і два,
Аж поки не буде побита голова.
Б’ються. Після паузи.
Я руб візьму за те, що козу огляну,
А два, що в рот загляну.
Спершу, старий хрін,
Хай тебе і козу уб’є грім.
Тоді буду разом лічить
І бога молить.

Дід.

Куди підем рибу ловить?

Лікар.

Не рибу ловить, а бога молить.

Дід.

Ага... бога молить, щоб допоміг обдурить.

Лікар.

Приступим козу лікувать,

Козі жили надувать.

Оглядає Козу.

Дєд, дєд! У кози сємь лєт как чєрєпа нет.

Дід.

Хай бог милує,

Тільки що богу молились,

А тут уже й чорти завелись.

Хоче тікати.

Лікар.

Череп розбитий, між рогами битий.

Оглядає Козу.

Дєд, дєд! У кози сємь лєт как рог нєт.

Дід.

На капусті ходила, роги погубила.

Лікар.

Треба козу різать, кожу зідрать,
М’ясо порубать, собакам віддать.

Дід.

Я боюсь.

Лікар.

Так голову одверни, очі зажмури.

Лікар сіпає Козу за шкуру, пробує дерев’яним ножем різати. Музика грає гопак. В ритмі гопака Коза встає на ноги, танцює.

Всі.

Вставай, коза, вставай, сіра.
Хазяїн іде, ковбасу несе,
Пшеничний млинець.
На цьому кінець.

Хазяїн хати частує Козу, Діда, Цигана, Лікаря й усіх учасників вистави.

Походження та примітки

* Містечко біля Ніжина.

Запис: І. Волошин 1938 рік від С. І. Пелипця з села Фрунзівки поблизу Ніжина; доповнили колгоспники М- М. Черняк, 67 років, М. Ф. Сидоренко, 66 років, Н. Г. Чуб, 89 років, Т. Н. Козир, 45 років. І. Волошин, Джерела народного театру на Україні, К., 1960, стор. 161—169.

Варіанти

  • «Основа», 1861, кн. XI —XII, стор. 61;
  • Piosenki gminne ludu Pińskiego, стор. 40—50;
  • «Черниговские губерн. ведомости», 1859, № 15, стор. 112;
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, матеріали Етнографічної комісії (записи з 1920-х років з села Гуляй-Поле, Запорізької обл., міста Остер, Чернігівської обл. та ін.);
  • М. Леонтович, Українські народні пісні, стор. 79—82;
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 1—6, одиниця зберігання 664, аркуш 148; одиниця зберігання 673, аркуш 59; одиниця зберігання 764, аркуш 73, фонд 1—7, одиниця зберігання 844, аркуш 11, фонд 6—4, одиниця зберігання 179, аркуш 10 (з мелодією), фонд 155, аркуш 142 (з мелодією), фонд 28—3, одиниця зберігання 69, аркуш 47—49.

Джерело

  • Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. Київ. Наукова думка. 1965. Упорядники О. І. Дей (тексти), А. І. Гуменюк (мелодії). Відповідальний редактор М. Т. Рильський. 804 с.

Тематичні розділи

  • Коза
  • Календарно-обрядові пісні