Українські народні пісні
A—Z Б В Г Д Е Ж З И І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ч Ш Щ Я

Українські сороміцькі пісні

Видавництво «Фоліо»

Харків — 2003

Упорядкування, передмова, примітки канд. філол. наук М. М. Красикова

Художник-оформлювач Л. Д. Киркач

До збірки увійшли сороміцькі пісні та приспівки, в яких відбилися вдача, неповторний гумор, світогляд, образне мислення та побут українського народу. Ці пісні вилікують вас від нудьги, поганого настрою, буденно-сірого життя, а можливо, й від надмірно трагічного, песимістичного погляду на світ.

Зміст

Таємничий дивосвіт українського еросу

«І навіщо видавати таку книжку? Хіба у нас мало порнухи і чорнухи? А по вулиці і п’яти хвилин не пройдеш, щоб не почути матюк...», — казали мені деякі колеги, з якими я обговорював задум цього видання. Однак ці ж самі люди розповідали мені історії на кшталт такої. Вчителька розучувала з дітьми українські жартівливі співанки, які школярикам дуже подобались, як і слухачам на концертах. Однак, коли фольклористка пояснила вчительці, який насправді зміст деяких з цих пісень, та була просто шокована. І дійсно, більшість наших сучасників (у тому числі носіїв фольклорної традиції) і не здогадується про еротичну сутність багатьох достатньо відомих українських пісенних творів, зокрема і тих, що увійшли до дитячого репертуару або співаються маленьким дітям.

Ну от, скажімо, забавлянка-чукикалка, яку можна почути в кожному селі (принаймні мною вона фіксувалася десятки разів у Харківській, Полтавській, Сумській, Дніпропетровській областях):

Ой чук-чук-чук,
Наловив дід щук.
Баба рибку пекла,
Сковорідка текла.

Ну і що тут такого? — спитаєте ви. А я спитаю: чи не замислювались ви над тим, чого це раптом «сковорідка текла» , і як ви це уявляєте? Та краще навести кілька цитат з книги, яку ви тримаєте у руках. У весільних перезв’янських піснях співається:

Сковорода тепла:
Баба рибу пекла.

***

Ходе дід по току,
Баба по вгороду:
Носе дід кочергу.
Баба сковороду.

***

Захотіла молодиця
У середу рибки,
Заставила ятірі
Серед пизди на дірі.

***

Мельничко, мельничко.
Чого вертишся,
Чом до мене животом
Не обернешся?

Животом, животом,
Ще й воронкою.
Я до тебе з щупаком.
Ще з головкою.

Досить? Сковорода — один з численних усталених образів-евфемізмів, що в українському еротичному фольклорі позначають жіночий статевий орган. Порівняймо у загадці: «Чорна манда по печі гайда» (сковорода) 1. Кочерга — образ фалоса; до того ж, так називався розріз у штанях спереду. Щука (щупак), та й риба взагалі — художній синонім чоловічого статевого органу. Що значить «рибку пекти», здається, пояснювати вже не треба.

Але чому це у творах для маленьких дітей раптом з’являються еротичні мотиви? Справа в тім, що ці тексти призначалися не тільки для дітлахів. Зазвичай, коли ми чуємо слова «дід» і «баба», уявляємо собі людей пенсійного віку, та ще, мабуть, і з ковіньками. Однак за старих часів, коли дівчата виходили заміж у 15 — 17 років і майже одразу ставали матерями, онуків вони найчастіше дожидали, коли їм не було і 40 років. Тому сексуальні натяки, розраховані на вуха чоловіків, були досить доречними, тим більше, що проблеми в інтимних стосунках траплялися не в одній родині: «навіть не дуже-то вже старі люди, а не хотять цього дива знать» 2.

Або згадаймо загальновідому веселу пісеньку про журавля, яку залюбки співають у наших дитячих садочках:

Та унадився журавель
До бабиних конопель...

Виявляється, що і тут є еротичний підтекст. Д. Бантиш-Каменський, описуючи перезв’янські розваги 1-ї чверті XIX ст., зазначає: «Начинается гулянье, попойка, журавель. Все гости берутся крепко за руки, пляшут и поют:

Та внадився (повадился) журавель.
Та до наших конопель,
Таки, таки, журавель,
Таки, таки, цибатий,
Таки, таки, носатий...

Прочие куплети... составляют не только бессмыслицу, но и неблагопристойность, происходящую от пьяных баб» 3.

Співали пісні про журавля і на похрестинах (на другий день після хрестин): метою їх було обмежити сексуальну активність чоловіка породіллі. Ці пісні вказують чіткий термін (на шосту неділю), коли подружжю після пологів дружини можна відновити статеве життя. Тому-то і обіцяють нетерплячому журавлю, який «в первую неділю дибле... породіллю», києм ноги перебити. Що ж до «конопельок» або «ленка», «унадитися» туди може і «Йванюша-пареньок» — і будьте певні, ліричний герой цих пісень у поле навіть і не навідувався.

Ну, а процес обробки коноплі — це супереротика, яка і не насниться Голівуду. От, приміром, пісня про «доброго» кума, який нібито допомагає кумі по господарству. Вслухайтесь у ці запитання:

Кумко, голубко, сокілко моя,
Хто б тебе відвідав, якби не я?
Хто б тобі виорав, якби не я?
Хто б тобі посіяв, якби не я?
Хто б тобі намочив, якби не я?
Хто б тобі витяг, якби не я?
Хто б тобі потер, якби не я?
Хто б тобі потіпав, якби не я?

Взагалі українські пісні на інтимні теми часто нагадують еротичні загадки, де звичайнісінькі дії зі звичайними предметами уподібнюються коїтусу або окремі речі порівнюються з геніталіями: «Дід на лавці налапав мохнатицю та й засунув голяка» (рука І рукавиця); «Стоїть корова — на її дірка здорова, підійшов бик — у дірку штрик!» (замок і ключ) 4 і т.п.

Щоб розуміти еротичний фольклор, треба знати певний код, тобто усталені порівняння, метафори, евфемізми, враховувати контекст пісенний та побутово-обрядовий і т. ін.

Коли у казці ми читаємо, що «дівчина іде і пундик несе», ми, звичайно, сприймаємо це за чисту монету: ну несе собі пиріжок... Так само, як почувши у коломийці:

Ой дайте ми пиріжка,
Ой дайте ми качки... —

думаємо, що хлопець зголоднів. А в описі весілля, зустрівши насмішку дружок над боярином:

Чи бачили, люди добрі, диво?
В боярина борода сива...
Бородою трусить —
Пиріжка не вкусить, —

можна вирішити, що дружки змальовують парубка беззубим. Можна. Однак варто знати, що «пиріжок» (як і «качка» або «курка») — усталений художній аналог жіночого статевого органу, а процес їжі, годування в еротичних піснях завжди асоціюється із статевим актом:

Ішла дівка з весілля
Та й на мості сіла:
Ой ти, поцю, хлепчи воду,
Бось ковбасу їла.

Поця, поцька, потка, пцьоха — народні назви жіночих геніталій. Так що леґінь вмирає не від голоду, а боярина насправді насмішкуваті дівчата дражнять імпотентом.

Серед виробничих процесів, які найчастіше уподібнюються зляганню, найпопулярнішими, крім обробки льону і коноплі, є ті, де є биття або тертя. Саме тому коваль у пісенній традиції постає «маленьким гігантом великого сексу», як і мельник, який «на животі крупи тре». Не випадково «ковалі» (найчастіше — жінки) розпочинають «циганщину», «підковуючи» гостей за допомогою здорового гвіздка та дерев’яного молотка. Биття й само по собі часто асоціюється з коїтусом, тому дід, який «бабу бив-бив, колотив», — не садюга, він лише чемно виконує свій шлюбний обов’язок (б’є він, до речі, найчастіше все тією ж «кочергою»).

Відповідно і господарський реманент (жорна, ступа, товкачі...) не міг не набути у народній культурі еротичної семантики. Коли, забираючи придане молодої, весільний поїзд співає:

Тупу, коники, тупу,
Ми веземо на двір ступу;
Ступу з товкачами,
А Ганнусю з паничами, —

не треба думати, що їм дійсно віддали цю корисну річ. Що саме вони везуть — про це виразно свідчить відмова мельнички мельнику позичити «ступки обідрати крупки»:

Моя ступка непорожняя:
Товче її шляхта подорожняя.

Орання — теж улюблена народом-аграрієм метафора для символічного означення коїтусу (ми зустрічаємо її, до речі, у «Ведах» та інших стародавніх текстах). Коли вдова у відомих піснях наймає ведмедя, зайця або козака виорати лан, знову ж таки не варто вважати, що вони справді цим і займаються. Здається, цілком зрозумілі жіночі претензії до ведмедя:

Ой ти, ведмідь товстоногий.
Що тобі за дідько.
Що плуг гарний й чересло,
А ти ореш мілко?

А у одній з коломийок співається:

Не орано, не сіяно.
Не буде родити.
Не дай хлопцям принадоньки —
Не будуть ходити.

І коли кум пропонує:

Дай мені, кума, дай,
Хіба тобі шкода?
Виорю я тобі
Восени города, —

кумі менш за все можна це розглядати як ділову пропозицію або обіцянку «гуманітарної допомоги». Втім, «родзинка» подібних текстів саме у мерехтінні смислів, у двозначності, двоплановосгі, грі слів — хоча, зрозуміло, еротичний підтекст значно сильніший, вагоміший, ніж те, що лежить на поверхні.

Багатство еротичної фантазії українців, здається, просто невичерпне: адже майже все може нагадувати коїтус:

Ой ти гудз — я петелька.
Ти пощупав — я раденька.

***

Гончар, мате, гончар, мате,
Треба йому трохи дати:
Сюди тер, туди тер.
Та й наробив макітер.

***

Ой грай, та доладу,
А я в батька штани вкраду.
Не кому ж я, тобі дам,
Щоб доладу мені грав.

Останній текст може бути (хоч і не обов’язково) звертанням до музики, однак не про ту музику тут йдеться. «Грати» — постійний синонім злягання. Тому наймання вдовою дударика, запрошення «пограти на дуду» або на бандуру («Сам сидить на постелі, а бандура аж під стелю») — це досить специфічне «музикування». Пісні типу «Чоловіче, мій дударю...» могли спокійно друкуватися за радянських часів саме тому, що нікому й на думку не спадало, що, крім прямого значення, тут є ще й переносне. Однак шкода, що навіть такий знавець української мови і культури, як Андрій Содомора, цитуючи відомі рядки:

Заграй мені, дударику, на дуду,
Нехай своє горе-лихо забуду, —

не здогадується, що крім поверхневого елегійного плану, тут є ще й еротично-жартівливий 5.

Кажучи про особливості української еротичної фантазії, не можна обминути і такий факт: у багатьох текстах геніталії живуть нібито своїм окремим життям, незалежно від господарів, — так само, як ніс майора Ковальова у повісті Гоголя (до речі, знавця і збирача українського сороміцького фольклору). Баба може накупити «пицьків торбу», а фалос — лежати на прилавку або на полиці, поглядаючи, «де є гарні молодиці»; яка-небудь «приподобниця» може повісити «шанду-манду над віконницею»; інша баба може піти в ліс і забути вдома ознаку своєї статі; ну а молодиці чи дівчині просто раз плюнути — згубити в лісі «кузупеньку». І зовсім вже буденно звучить у іронічній перезв’янській пісні (як «нечесна» молода) повідомлення про влови:

Та як були ми на вловах.
То піймали вовка...
То піймали лисицю...
То піймали пиздоньку...

Звичайно, ми тут маємо справу з метонімією (частина замість цілого). Однак важливо, для чого використовується тут цей художній прийом. На нашу думку, для того, що Віктор Шкловський називав «остра́́́́́́не́нием»: ознаки статі, які, як на малюнках Обрі Бердслея, існують самі по собі, значно виразніше і відвертіше передають сенс певних ситуацій, ніж будь- що інше. Особливо це стосується кульмінаційного моменту весілля.

Втім, про весільні сороміцькі пісні треба говорити окремо. Сам епітет «сороміцькі» дійшов до нас з весільної термінології.

Не співайте сороміцької,
Заспівайте старосвіцькую! —

просять в одній з весільних пісень 6. В описах весіль часто зустрічаємо нотатки такого типу: «Других песен (особенно на «нехорошей» свадьбе) не хотели говорить, т. к. они чересчур неприличны» 7. Але й тоді, коли збирачеві ставали відомі такі пісні, далеко не завжди вони потрапляли до його зошита. Хв. Вовк мав усі підстави завважити «на ту велику помилку, яку роблять трохи не усі наші записувачі, залишаючи ради незрозумілого сорому такі пісні у більшій частині матеріалів про весільлє» 8. Саме у цих піснях, на думку вченого, збереглися найархаїчніші риси міфологічного світогляду українців, естетична ж цінність їх не викликала у нього ніякого сумніву.

Про «сором» часто йдеться у весільній поезії. Невипадково наприкінці традиційних жартівливих перекорів роду молодого з родом молодої одна з сторін втихомирювала іншу:

Якби ви розум мали,
Ви б цієї не співали.

Тобто сороміцькими самими виконавцями визнавалися пісні, в яких відверто згадувалися геніталії, статевий акт та усі прояви тілесного низу (зокрема такі популярні у веснянках, пародійних колядках і щедрівках, дитячому фольклорі, а також у весільних текстах капрологічні мотиви). Зрозуміло, вони «сороміцькі» ще й тому, що їх соромно буде чути сторонній людині. Однак і перші збирачі українського сороміцького фольклору (скажімо, М. Максимович), і перші публікатори (зокрема Хв. Вовк) розглядали поняття «сороміцький» більш широко — у значенні «еротичний», «пов’язаний з сексуальним життям людини». Інакше б не з’явилися у публікації «Сороміцькі весільні пісні» тексти на зразок «Бреди, Марусенько, бреди...» 9. І у збірці «Бандурка. Українські сороміцькі пісні»(К.: Дніпро, 2001), яку упорядкував доктор філологічних наук М. М. Судима, вміщено багато творів, які не є сороміцькими у вузькому розумінні цього слова. Тому й ми подаємо як власне сороміцькі, так і еротичні тексти, у яких «непристойний» підтекст ще треба вміти вичитати.

Для більшості сучасних освічених людей весільна сороміччина — прояв «некультурності» сп’янілих селюків, «похабщина» або — у кращому випадку — «прикольні пісеньки». Однак, якщо ми уважно прочитаємо хоча б один достатньо повний, без купюр, опис українського традиційного весілля (напр., «Весілля в селі Зятківцях» Г. Танцюри; за радянських часів не було видано жодного такого опису, та й в описах останніх років про комору і перезву ми дізнаємося небагато, а відповідних пісень майже зовсім не знайдемо), ми переконаємося, що сороміцький елемент у цьому дійстві більш ніж доречний.

Взагалі і пісенний фольклор, і атрибутика, і розмови, і дії учасників як сватання, так і весілля перенасичені еротикою. Найтиповіше порівняння дівиці з куницею, на слід якої натрапили «мисливці»-свати — це не тільки образ дівчини, а й характерна для весільної поезії назва жіночого статевого органу: вираз «положили догори куною» не потребує коментарів. Коли у коморній пісні сповіщається, що соболь грає з куною — це стільки ж молодий і молода, скільки fallos та vagina. А що таке, скажімо, макогін, який де-інде виносили сватачам на знак незгоди дівчини йти заміж, як не фалічний символ (про жениха-невдаху казали, що він «облизав макогін» або «піймав облизня»)? А що, як не образ ерегованого прутня — довга свічка, встромлена у букет квітів, або стара шабля чи дерев’яна її подоба, встромлена у окраєць хліба і прикрашена квітами та двома свічками — «меч», який носе світилка, а потім, коли треба йти до комори, — свашка? Невипадково бояри охороняли цю світилочку (дивилися, щоб ніхто не вкрав чи не зламав «меч»; потім ставили його в головах біля шлюбного ложа).

Насичений еротичними елементами і процес приготування короваю: адже це — магічне дійство, яке повинно сприяти, по-перше, успішному статевому акту (власне дефлорації) і заплідненню молодої (саме тому, принаймні на Харківщині, коровай місив чоловік вказівним пальцем; у пусту доку встромляли ніж і т.п.), а, по-друге, це було сакральним «замішуванням» і «випіканням» нової родини (тому коровайницями не могли бути вдови, розлучені, бездітні, нещасливі у шлюбі). У слов’янській весільній обрядовості діжа, тісто і сам коровай уподібнюються жіночому статевому органу. Недарма і зараз у слобожанських селах примічають: як репне коровай, значить і молода «вже репнута» — не дівка (втім, репнути коровай віщує і нещасливе подружнє життя). І свічки, гілки калини, колоски, що встромляли у коровай, калач або лежень, а також шишки (у післякоморній пісні співається: «в пизду шишка впала»), якими прикрашали це обрядове печиво, гільце, яке встромляли у круглий хліб або ставили у глечик (ринка, макітра — стійкі метафори-порівняння для означення жіночого статевого органу) — все це символічна імітація коїтусу. Демонстративна сексуальність коровайниць:

Коровайниці, добриє жони,
Позадирали ноги, —

безумовно, мала провокативний характер по відношенню до молодих, чию сексуальність ще треба було пробудити: не всі дівчата і хлопці встигали «пограти» під час ночівель на вечорницях у «притулу» 10, набути певного досвіду статевого життя; та й бувало, що між собою молоді люди були ледь знайомі (коли їх долю вирішували батьки). Це пробудження сексуальної енергії досягало апогею ввечері у неділю у хаті молодого, коли ані дітей, ані дівчат на весіллі вже не було. У передкоморних піснях часто відтворюються діалоги матері і дівчини, у яких мати заспокоює дівчину, що офіцер (козак), який лізе на дівча і «ножик виймає», — «не заріже», «боже думає». Однак, крім пісень «психотерапевтичного» плану, звучало достатньо і текстів імперативного характеру, іноді нарочито брутальних, як-от:

— Укрий мене, дівчино, чи ти спиш?
А де тая дірочка, що ти сциш?
— Ой не питай, козаченьку, не питай.
Виймай хуя із ширінки та впихай.

Коли ж молоді, нарешті, залишалися самі у коморі (клиті), «група підтримки» у хаті (а то й надворі, просто під дверима комори, як було колись і в Давній Греції) співала безсоромні епіталами, у яких за допомогою образів рослинного та тваринного світів відтворювався процес злягання):

Сама захотіла
Червоного буряка
До білого тіла.

***

Суха рибонька догори скаче...

***

Ой ти кліточко-краснопірочко,
Розтіпірь же краснії пера...

***

Гусак гуску кличе,
Крізь тин колосочок тиче...

Хв. Вовк слушно зауважує, що у цих піснях є «очевидні ознаки безперечного фалічного культу, що виявлені в наївних формах, без якого-будь прикриття, але й без цинізму чи п’яної розпустности» 11. Таким чином те, що відбувалося у коморі, вписувалося у загальноприродний ритм, споріднювалося з великою енергією бажання, яка властива усьому живому.

Післякоморні, а також перезв’янські пісні (мо́лоді вже, як правило, нема, гуляють лише старші люди) — це, кажучи по- сучасному, «крута» еротика. Однак розкутість перезв’ян, оргіястичність того, що відбувається у понеділок, врешті решт має (як майже все у народній культурі) певний практичний і магічний сенс: молодим повинна передатися ця могутня, шалена, життєдайна енергетика еросу, нестримність почуттів, аби дійсно, як сказано у Біблії, «приліпилися» вони один до одного та стали як «єдина плоть».

Звернімо увагу на те, які пестливо-зменшувальні форми вживаються при називанні статевих органів, які ласкаві евфемізми добираються при їх позначенні: хуєньку, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька (згадаймо «девичью игрушку» Івана Баркова); пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька... Не знаю, як в кого, а у мене язик не повернеться назвати весільну сороміцьку поезію «чорнухою» та «порнухою», хоча є тут і зразки чорного гумору (небагато, до речі), і, звичайно, найвідвертішої еротики. Межа між порнографією і еротикою часто дуже тонка, але все-таки є; ерос панує і там і там, однак у першому випадку втілення його не претендує на художність, а у другому претендує. Весільні сороміцькі пісні — це художні твори, і часто такого рівня, що ховати їх у архіви — просто гріх.

Так звана «обсценна» (матірна) лексика у XX ст. стала, на жаль, для багатьох наших співвітчизників другою рідною мовою (а для деяких і першою). Однак старі люди неодноразово казали мені, що навіть 50 років тому в українському селі ці слова сприймалися як чужі і ніколи не були побутовою говіркою, навіть серед чоловіків. Недарма Хв. Вовк, подаючи перелік українських лайливих слів, робить примітку до всім нам відомих висловів: «московська лайка». У хаті взагалі не можна було лаятись, а як хто почне, його одразу спинять однією фразою: «Мовчи, бо піч у хаті!» Не можна було лаятися і коло води: «воно тобі верне». Зрозуміло, присутність дітей, жінок, старих людей стримувала нецензурну лайку. Коли ж діти випадково засвоювали щось з того, що для них зовсім не призначалося, реакція батьків була приблизно такою, як це описує Степан Пушик: «... на весіллі... мені запам’яталася й розсмішила мене жартівлива коломийка:

Коли був я ще маленький,
то сидів на міху,
тато маму обіймав —
я вмирав зо сміху...

Другої днини ... я сів собі на мішок з кукурудзою і зацвірінькав коломийку, як той горобчик. Матір мою мов хтось окропом ошпарив! Підбігла, вдарила по губах і сказала до батька:

— Видиш, що пустельник навчився!» 12

І в експедиціях, записуючи сороміцький фольклор (якщо це було не на гуляннях), я стикався з таким фактом: люди майже завжди замість матірних слів вживали займенники «той», «тая» або просто щось мугикали чи казали: «Ну, ви розумієте...» А скільки доводилося іноді припрошувати, щоб проспівали саме таку! А скількох так і не впросили... «Вульгарщина... А от без неї не обійдешся, як гуляння. Наче чогось не хвата...», — зазначила наприкінці нашої розмови Мотрона Ножалкіна, від якої нам пощастило записати багато фольклорних творів, зокрема і тих, що увійшли до цього видання.

Ні, ця книга — не свідоцтво «розбещеності» нашого народу, не зібрання «похабщини», а історичний і художній документ, у якому відбилися вдача, неповторний соковитий гумор, світогляд, образне мислення, чуття мови, побут українців. А ще — це ліки від нудьги, поганого настрою, буденно-сірого життя, а можливо, й від надмірно трагічного, песимістичного погляду на світ. Принаймні, саме так сприймали ці тексти М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко, В. Гнатюк, Хв. Вовк.

Отже — «грай, голояй!»

Висловлюю щиру подяку співробітникам Рукописного відділу ІМФЕ ім. М. Рильського за допомогу в роботі, а також усім збирачам, які подали свої польові матеріали до цієї збірки. Низький уклін живим і мертвим носіям фольклорної традиції, що передали нам у спадок живу душу українського народу.

Михайло КРАСИКОВ

Походження та примітки

1 Зап. 5.06.1998 р. М. М. Красиков від Дар’ї Олександрівни Кравченко, 1945 року народження, село Очеретове Валківського району Харківської області

2 Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. Матеріали з полудневої Київщини. Зібрав Мр. Г[рушевський]. Обробив др. З. Кузеля. — Львів, 1906 — (МУРЕ, т. 8). — сторінка 83.

3 Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. — К, 1993. — сторінка 593.

4 Зап. 5.06.1998 р. М. М. Красиков від Дар’ї Олександрівни Кравченко, 1945 року народження, село Очеретове Валківського району Харківської області

5 Содомора А. Наодинці зі словом. — Львів, 1999. — сторінка 136 — 137.

6 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. 4. Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. Издан под наблюдением д. чл. Н. И. Костомарова. [Нотації М. В. Лисенка]. — СПб., 1877. — сторінка 448 (№ 1337).

7 Обряды и песни с. Белозерки Херсонской губернии, записанные Соф. Андр. Чернявской // Сб. ХИФО. — Т. 5. — Харьков, 1893. — сторінка 128.

8 Сороміцькі весільні пісні, записані М. О. Максимовичем. Подав Хв. Вовк // МУРЕ. 1890. — Т. 1. — сторінка 157 — 168. — сторінка 167.

9 Сороміцькі весільні пісні, записані М. О. Максимовичем. Подав Хв. Вовк // МУРЕ. 1890. — Т. 1. — сторінка 157 — 168. — сторінка 159 (№ V).

10 Притула — «це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами... ...Усе він здержується, щоб не пробить таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї, і плоть як сходить з його, не впускать у неї... І так усі грают» в іграшку оцю, і всі так здавної знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі... (Дитина в звичаях... — сторінка 96 — 97).

11 Вовк Хв. Етнографічні особливості українського народу / / Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. — К., 1995. — сторінка 207.

12 Пушик С. Ватра на Чорній горі: Оповідання та новели. — Івано- Франківськ, 2001. — сторінка 51.

Календарні обрядові пісні

Колядки

Пародійні колядки

Віншівка дівці:

На Гуцульщині колядування закінчується танком («пльисом»). «Пльишут та приспівують доти, аж дістануть який дар у шапку» 1.

При цьому співають:

На подвір’ї колядники стають до «кругльика» (роблять коло), у середину стають ґазда, ґаздиня і скрипаль, який грає «кругльика», а за ним приспівують (співають веселих пісень, щоб ґаздам весело було жити цілий рік):

Щедрівки

Діти співають, «якщо за щодруху нічого не дадуть»:

Меланка

Пісні, що супроводжували «водіння козла» на Масляну

Веснянки, гаївки

Молодь стає в коло і співає:

Кінець міг бути і таким:

Гребовицькі

пісні, що співалися під час гребовиці, тобто згрібання сіна після косовиці

Купальські

Жниварські

Походження та примітки

1 Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4. — Львів, 1904. — С. 180.

Родинні побутові та обрядові пісні

Пісні, що співалися на хрестинах

Коли кума вип’є, приспівують:

Пісні, що співалися на похрестинах

«Совершаются на второй день после крестин. Сходятся все родственники родильницы, делают складчину и на эти деньги покупают водки. Сажают кумовей и бабу (повитуху — М. К.) на борону или бидку (двуколесная тележка) и везут в корчму; при этом поют» 1:

Колискові

Забавлянки

Приспівують, легенько підкидаючи дитину на колінах або до стелі:

Весільні пісні

Субота

Випікання короваю

Коли коровайниці сходяться до хати молодої чи молодого, хто-небудь з них заспівує:

Бгаючи коровай, співають:

Коли роблять шишки та «верчі», співають:

Коли з діжі виберуть усе тісто, в неї встромляють ніж і співають:

Коли коровай посадили у піч, «староста рве колоски з житнього покутнього снопа, який стоїть у куті за столом зранку, тиче по два колосочки за намітку кожній коровайниці і цілується з кождою» 2. Коровайниці співають:

Коли коровайниці довго квітчають коровай, дружко співає:

Як молода «покритка» або свахи наперед знають, що молода «нечесна» («без вінка»), то співають при короваєві:

Неділя

У молодої

Коли молодий викупає молоду у її брата, світилки і свашки молодого співають:

«Дратувня»

Під час застілля у молодої

Дружки — світилкам:

Дружки — свашкам молодого:

Дружки — боярам:

Свашки молодої — дружкові:

Свашки молодого та світилки — дружкам

Бояри — дружкам:

Дружини

вечеря у старшої дружки, куди запрошуються бояри, світилки, дружки; відбувається після того, як поділять коровай у молодої

Перед від’їздом до молодою

Коли молоді виходять з-за столу, збираючись їхати до свекрухи, їм співають:

Діжа

«Як виведе дружко молодих за поріг, то покличуть до порога музик, щоб грали, тоді дружко водить молодих кругом діжі, а за молодими ходить світилка з мечем, за світилкою ходять свашки і пісні співають» 3:

Їдуть до молодого

Коли молоді з приданим їдуть до молодого, свашки дорогою співають:

Ввечері у молодого

Коли молоду привозять до свекрухи, співають:

Під час вечері

Коли подали кашу, співають:

«Когда жаркое подано, его ставят перед дружком, который должен порезать на куски и передать гостям. Дружка разрезывает, а ему поют» 4:

Перед коморою

світилок і бояр у хаті вже нема

Готують постіль

Коли дружко приніс до комори куль соломи, свахи, що готують постіль, співають:

Молодих ведуть у комору

Коли дружко веде молодих в комору, їх супроводжують свашки і піддружий; свашки співають:

Молоді в коморі

Під час перебування молодих у коморі, гості за столом співають:

Якщо молода перед тим, як йти в комору, зізналася, що «вже спала», гості, коли молоді перебувають у коморі, співають:

Вивод

«Ці пісні називаються «виводом», бо як піде чарка в колію, то хоч би було і 100 душ, то треба грати виводи кожному, бо якби которому не заграли музики вивода, то буде сердитесь... Як кожне весільне випиває чарку горілки, то йому приграють» 5 (тобто співають — М.К.).

Шевцю:

Бондарю:

Мельнику:

Ковалеві:

Гончарові:

Будь-якому ремісникові:

Вдовиці:

Солдату:

В очікуванні «калини»

Під час перебування молодих у коморі, коли всі нетерпляче чекають «калини», старшій свашці співають:

Або дружкові:

Молодих зачиняють у коморі на замок. Коли молодий «добуде калину», він стукає, щоб одчинили. У цей час співають:

Понеділок

Після комори

Коли виявиться, що молода чесна, сорочку перев’язують червоною стрічкою, дружко вносить її до хати (молоді ще в коморі), танцює з сорочкою кругом стола по лавках, за ним скачуть усі свахи, співаючи:

«Як чесна молода, то після того, як молоді увійдуть у хату, бере дружко на столі перепієць, обмотує його червоною жичкою і оддає той перепієць тим двом чоловікам, що на довідки прийшли (од молодої батька)» 6. При цьому співають:

Після цього відправляють послів до батьків молодої. Прославляючи молоду, співають:

Молода, стоячи у сінях на порозі, співає таку пісню:

Після того, як молодих вивели з комори, на молоду надівають шапку молодого (іноді це роблять перед тим, як молодим іти в комору) і співають:

Якщо виявиться, що молода «нечесна», свекруха може проголосити:

Вечеря

Молодих знов відправляють у комору — відсипатися, а гостям подають вечерю. Під час вечері, коли частують горілкою, співають:

«Яловиця»

Зранку у понеділок старший дружко бере курку, що привезла молода, вириває з крила тверде перо і коле ним птицю у шию. Потім курку скубуть і цілу кладуть у великий горщик, аби вона спеклася, ніби жива. Коли прикрашають курку (її називають «яловицею») калиною, барвінком, червоними жичками від пояса, кладуть на тарілку пиріжки та обмотують все це навхрест двома червоними поясами, співають:

Несуть сніданок

Снідальниці (дружки, дівки, молодиці з дому молодої, що несуть сніданок), ідучи зранку у понеділок до хати молодого, співають:

До церкви

Іноді після снідання ведуть молодих до церкви «скривати молоду» (піп читає над ними молитву і тоді молода закутує собі наміткою голову). «Чесній» молодій співають:

«Нечесній» співають:

«Водять сороку»

Якщо вночі не було послів від батьків молодої, вранці старший дружко несе сорочку з «калиною» до них. З ним ідуть брат молодої, свашки, приданки і рід молодого. Це називається «водити сороку» 7.

Сестри-приданки та свахи молодої дорогою співають:

Разом співають:

До криниці. «Молотять жито» 8

«Ведуть молодуху по воду, а за нею геть усі весільні бояри беруть граблі с собою, ціпа, мітлу, вила, околотів зо три або чотири, а свахи теличку с плугом, а музики грають» 9:

«Водою, яку витягає молодуха, хто-небудь час від часу обливає весільних. Ті скачуть і співають... Тоді виходить молодий, виносить горілку, частує їх коло кирниці. Околоти палять і ціпками молотять, і граблями гребуть аж до самої кирниці» 10.

Коли «молотять жито», співають:

До батьків молодої «прохати перезву»

Після обіду молодий і його родичі йдуть до батьків молодої «прохати перезву». Коли молодий з дружком прийшли до тестя, жінки у хаті співають:

Якщо молода «чесна», співають:

У «понеділок поганий» (як «нечесна» молода) співають батькам молодої:

Кухарки та старі жінки співають:

Чоботи

Коли зять обдаровував тещу чоботами та взував її, співали:

Теща — зятю:

Після частування молодий бере під руку тещу і веде до своїх батьків. Йому співають:

Якщо молода виявилася «нечесною», свахи співають:

Перезв’яни дорогою можуть також проспівати:

Перезва від молодої у хаті молодого

«Як увійде тесть і теща молодого у хату молодого, то жінки ті, що у хаті сидять, начнуть приспівувати батькові молодої такої пісні, якщо нечесна молода» 11:

Як увійде перезва у хату молодого, заспіває:

Свашки, сидячи за столом, одказують, якщо молода «чесна»:

Як «нечесна» молода, одспівують:

Перезву пригощають, «а далі налльє перезва на стіл води та тоді руками плещуть жінки по столі, та приспівують отаких пісень» 12:

Перезва приспівує молодому:

Як «нечесна» молода, перезва співає:

Свах молодої садовлять за стіл. Вони співають:

Може виникнути і такий діалог:

Якщо перезва не вдовольниться пригощанням у хаті молодого, співають:

Чоловіки — «весільній матері»:

Роздають коровай

Коли дружко ріже коровай, перезва йому приспівує:

Піддружому, який розносить коровай на тарілочці, співають:

«Дід», якого запрошують на весілля замість музик, щоб розважити гостей, каже скоромовкою або приспівує речитативом:

Молодим співають:

«Тоді вже вони мусять сказати «спасибі», та ще непримінно обоє, бо як скаже одно, то будуть співати другому цеї ж самої пісеньки» 13.

За вечерю, перед тим, як розходитись по домівках, співають:

До шинка

Іноді у понеділок гуляли у шинку.

Дружко веде усіх, крім батьків молодого, до шинка; від хати молодої йде така ж процесія (без батьків). Дорогою співають «чесній» молодій:

Якщо «нечесна» молода, жінки, які йдуть до шинка, співають 17:

Циганщина 18

Гостей, які сходяться зранку до хати молодого, «цигани» біля воріт «підковують» («кують»), приспівуючи:

Інші перезв’янські пісні та приспівки 19

Вівторок

Варять кашу

«В вівторок збираються весільні до батька, беруть од батька півня, од матері курку, од дружків тож по курці, беруть казанок горілки і йдуть на огород каші варить. Зараз і співають» 14:

«Одруження батьків» 15

Ігри

У вівторок грають у різні ігри.

Пісні до весільних ігор

До гри «Вербунка»:

До гри «Піп і Смерть»:

«Як тільки Смерть побачить Попа, — падає мертвою. Піп виймає (яку-небудь) книжку, поволі розкладає й вимахує кадилом. І протяжно читає (співає)» 16:

Хор:

Або:

Після кожного номера хор рефреном співає одне з цих речень

Піп:

Хор:

Піп:

Хор:

Піп:

Останній день

В останній день весілля (це може бути і середа, і субота) співають:

Походження та примітки

1 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Том 4. Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. Издан под наблюдением д. чл. Н. И. Костомарова. [Нотації М. В. Лисенка]. — СПб., 1877, с. 14.

2 Весілля в селі Шпичинці Сквирського повіту Київської губернії. Текст і музику записав В. М. Верховинець. 1914 // Весілля: У 2-х книгах. / Упор. М. М. Шубравська (текст), О.А. Правдюк (ноти). — Київ: Наукова думка, 1970. — Книга 1. — сторінка 220—281, с. 226.

3 Гриша О. Весілля у Гадяцькому повіті, у Полтавщині [у селі Ціпках] // Материяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє Етнографічної Комісії [Наукового товариства їмені Тараса Шевченка]. Львів. — 1899. — Том 1. — сторінка 111—156, с. 137.

4 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Том 4. Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. Издан под наблюдением д. чл. Н. И. Костомарова. [Нотації М. В. Лисенка]. — СПб., 1877, с. 204.

5 РВ ІМФЕ, ф. 29-3, одиниця зберігання 408, аркуш 9. У деяких селах подібні пісні співають як перезв’янські.

6 Гриша О. Весілля у Гадяцькому повіті, у Полтавщині [у селі Ціпках] // Материяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє Етнографічної Комісії [Наукового товариства їмені Тараса Шевченка]. Львів. — 1899. — Том 1. — сторінка 111—156, с. 142.

7 Так називається цей звичай на Чернігівщині.

8 У деяких місцевостях (зокрема на Полтавщині, Чернігівщині) «молотять жито» у вівторок. Роблять це сусіди: «принесуть снопи уже змолоченої соломи, б’ють її на дворі, в сінях і навіть у хаті ціпами і потому домагаються для себе горілки за «труди»» (Л., с. 169).

9 Рукописний відділ Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (м. Київ), ф. 29-3, одиниця зберігання 408, аркуш 14.

10 Рукописний відділ Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (м. Київ), ф, 29-3, одиниця зберігання 408, аркуш 15 — 16.

11 Гриша О. Весілля у Гадяцькому повіті, у Полтавщині [у селі Ціпках] // Материяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє Етнографічної Комісії [Наукового товариства їмені Тараса Шевченка]. Львів. — 1899. — Том 1. — сторінка 111—156, с. 148.

12 Гриша О. Весілля у Гадяцькому повіті, у Полтавщині [у селі Ціпках] // Материяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє Етнографічної Комісії [Наукового товариства їмені Тараса Шевченка]. Львів. — 1899. — Том 1. — сторінка 111—156, с.149.

13 [Весільні сороміцькі пісні] — зап. кін. XIX — поч. XX ст., записувач, місце запису та інформант невідомі — Рукописний відділ Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (м. Київ), фонд 29-3, одиниця зберігання 408, аркуш 32.

14 Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях / Сост. Б. Д. Гринченко. — Чернигов, 1899. — Том 3: Песни, с. 453.

15 Цей обряд може відбуватися або у вівторок, або у останній день весілля.

16 Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях [Гайсинського району Вінницької області] / Упорядкування, редагування М. К. Дмитренка, Л. О. Єфремової. — Київ: Редакція часопису «Народознавство», 1998, с. 300.

17 Ці або подібні пісні співають і тоді, коли перезва йде до батьків молодої (як «нечесна» молода).

18 Зараз, коли весілля найчастіше святкується 2 дні (субота-неділя), ці обрядодії відбуваються у неділю.

19 Приспівки до весільних танців див.: №№ 544, 549 — 553.

Жартівливі пісні

Перед тим, як розходитись з гуляння, п’ють останню чарку — «на коня». Якщо господар не квапиться наливати, гармоніст або хтось з гостей починає:

Жартівливі приспівки, триндички

Приспівки до танців

До краков’яка:

До карапета:

До аркана:

До польки:

До інших танців:

Коломийки

Частушки 1

Походження та примітки

1 Більшість частушок може виконуватися і як приспівки до танців.

З дитячого фольклору 1

Глузують з неповорітких дітей:

Походження та примітки

1 Дитячий обрядовий фольклор (колядки, щедрівки, меланку) дивіться у першому розділі.