Таємничий дивосвіт українського еросу

«І навіщо видавати таку книжку? Хіба у нас мало порнухи і чорнухи? А по вулиці і п’яти хвилин не пройдеш, щоб не почути матюк...», — казали мені деякі колеги, з якими я обговорював задум цього видання. Однак ці ж самі люди розповідали мені історії на кшталт такої. Вчителька розучувала з дітьми українські жартівливі співанки, які школярикам дуже подобались, як і слухачам на концертах. Однак, коли фольклористка пояснила вчительці, який насправді зміст деяких з цих пісень, та була просто шокована. І дійсно, більшість наших сучасників (у тому числі носіїв фольклорної традиції) і не здогадується про еротичну сутність багатьох достатньо відомих українських пісенних творів, зокрема і тих, що увійшли до дитячого репертуару або співаються маленьким дітям.

Ну от, скажімо, забавлянка-чукикалка, яку можна почути в кожному селі (принаймні мною вона фіксувалася десятки разів у Харківській, Полтавській, Сумській, Дніпропетровській областях):

Ну і що тут такого? — спитаєте ви. А я спитаю: чи не замислювались ви над тим, чого це раптом «сковорідка текла» , і як ви це уявляєте? Та краще навести кілька цитат з книги, яку ви тримаєте у руках. У весільних перезв’янських піснях співається:

***

***

***

Досить? Сковорода — один з численних усталених образів-евфемізмів, що в українському еротичному фольклорі позначають жіночий статевий орган. Порівняймо у загадці: «Чорна манда по печі гайда» (сковорода) ¹. Кочерга — образ фалоса; до того ж, так називався розріз у штанях спереду. Щука (щупак), та й риба взагалі — художній синонім чоловічого статевого органу. Що значить «рибку пекти», здається, пояснювати вже не треба.

Але чому це у творах для маленьких дітей раптом з’являються еротичні мотиви? Справа в тім, що ці тексти призначалися не тільки для дітлахів. Зазвичай, коли ми чуємо слова «дід» і «баба», уявляємо собі людей пенсійного віку, та ще, мабуть, і з ковіньками. Однак за старих часів, коли дівчата виходили заміж у 15 — 17 років і майже одразу ставали матерями, онуків вони найчастіше дожидали, коли їм не було і 40 років. Тому сексуальні натяки, розраховані на вуха чоловіків, були досить доречними, тим більше, що проблеми в інтимних стосунках траплялися не в одній родині: «навіть не дуже-то вже старі люди, а не хотять цього дива знать» ².

Або згадаймо загальновідому веселу пісеньку про журавля, яку залюбки співають у наших дитячих садочках:

Виявляється, що і тут є еротичний підтекст. Д. Бантиш-Каменський, описуючи перезв’янські розваги 1-ї чверті XIX ст., зазначає: «Начинается гулянье, попойка, журавель. Все гости берутся крепко за руки, пляшут и поют:

Прочие куплети... составляют не только бессмыслицу, но и неблагопристойность, происходящую от пьяных баб» ³.

Співали пісні про журавля і на похрестинах (на другий день після хрестин): метою їх було обмежити сексуальну активність чоловіка породіллі. Ці пісні вказують чіткий термін (на шосту неділю), коли подружжю після пологів дружини можна відновити статеве життя. Тому-то і обіцяють нетерплячому журавлю, який «в первую неділю дибле... породіллю», києм ноги перебити. Що ж до «конопельок» або «ленка», «унадитися» туди може і «Йванюша-пареньок» — і будьте певні, ліричний герой цих пісень у поле навіть і не навідувався.

Ну, а процес обробки коноплі — це супереротика, яка і не насниться Голівуду. От, приміром, пісня про «доброго» кума, який нібито допомагає кумі по господарству. Вслухайтесь у ці запитання:

Взагалі українські пісні на інтимні теми часто нагадують еротичні загадки, де звичайнісінькі дії зі звичайними предметами уподібнюються коїтусу або окремі речі порівнюються з геніталіями: «Дід на лавці налапав мохнатицю та й засунув голяка» (рука І рукавиця); «Стоїть корова — на її дірка здорова, підійшов бик — у дірку штрик!» (замок і ключ) ⁴ і т.п.

Щоб розуміти еротичний фольклор, треба знати певний код, тобто усталені порівняння, метафори, евфемізми, враховувати контекст пісенний та побутово-обрядовий і т. ін.

Коли у казці ми читаємо, що «дівчина іде і пундик несе», ми, звичайно, сприймаємо це за чисту монету: ну несе собі пиріжок... Так само, як почувши у коломийці:

думаємо, що хлопець зголоднів. А в описі весілля, зустрівши насмішку дружок над боярином:

можна вирішити, що дружки змальовують парубка беззубим. Можна. Однак варто знати, що «пиріжок» (як і «качка» або «курка») — усталений художній аналог жіночого статевого органу, а процес їжі, годування в еротичних піснях завжди асоціюється із статевим актом:

Поця, поцька, потка, пцьоха — народні назви жіночих геніталій. Так що леґінь вмирає не від голоду, а боярина насправді насмішкуваті дівчата дражнять імпотентом.

Серед виробничих процесів, які найчастіше уподібнюються зляганню, найпопулярнішими, крім обробки льону і коноплі, є ті, де є биття або тертя. Саме тому коваль у пісенній традиції постає «маленьким гігантом великого сексу», як і мельник, який «на животі крупи тре». Не випадково «ковалі» (найчастіше — жінки) розпочинають «циганщину», «підковуючи» гостей за допомогою здорового гвіздка та дерев’яного молотка. Биття й само по собі часто асоціюється з коїтусом, тому дід, який «бабу бив-бив, колотив», — не садюга, він лише чемно виконує свій шлюбний обов’язок (б’є він, до речі, найчастіше все тією ж «кочергою»).

Відповідно і господарський реманент (жорна, ступа, товкачі...) не міг не набути у народній культурі еротичної семантики. Коли, забираючи придане молодої, весільний поїзд співає:

не треба думати, що їм дійсно віддали цю корисну річ. Що саме вони везуть — про це виразно свідчить відмова мельнички мельнику позичити «ступки обідрати крупки»:

Орання — теж улюблена народом-аграрієм метафора для символічного означення коїтусу (ми зустрічаємо її, до речі, у «Ведах» та інших стародавніх текстах). Коли вдова у відомих піснях наймає ведмедя, зайця або козака виорати лан, знову ж таки не варто вважати, що вони справді цим і займаються. Здається, цілком зрозумілі жіночі претензії до ведмедя:

А у одній з коломийок співається:

І коли кум пропонує:

кумі менш за все можна це розглядати як ділову пропозицію або обіцянку «гуманітарної допомоги». Втім, «родзинка» подібних текстів саме у мерехтінні смислів, у двозначності, двоплановосгі, грі слів — хоча, зрозуміло, еротичний підтекст значно сильніший, вагоміший, ніж те, що лежить на поверхні.

Багатство еротичної фантазії українців, здається, просто невичерпне: адже майже все може нагадувати коїтус:

***

***

Останній текст може бути (хоч і не обов’язково) звертанням до музики, однак не про ту музику тут йдеться. «Грати» — постійний синонім злягання. Тому наймання вдовою дударика, запрошення «пограти на дуду» або на бандуру («Сам сидить на постелі, а бандура аж під стелю») — це досить специфічне «музикування». Пісні типу «Чоловіче, мій дударю...» могли спокійно друкуватися за радянських часів саме тому, що нікому й на думку не спадало, що, крім прямого значення, тут є ще й переносне. Однак шкода, що навіть такий знавець української мови і культури, як Андрій Содомора, цитуючи відомі рядки:

не здогадується, що крім поверхневого елегійного плану, тут є ще й еротично-жартівливий ⁵.

Кажучи про особливості української еротичної фантазії, не можна обминути і такий факт: у багатьох текстах геніталії живуть нібито своїм окремим життям, незалежно від господарів, — так само, як ніс майора Ковальова у повісті Гоголя (до речі, знавця і збирача українського сороміцького фольклору). Баба може накупити «пицьків торбу», а фалос — лежати на прилавку або на полиці, поглядаючи, «де є гарні молодиці»; яка-небудь «приподобниця» може повісити «шанду-манду над віконницею»; інша баба може піти в ліс і забути вдома ознаку своєї статі; ну а молодиці чи дівчині просто раз плюнути — згубити в лісі «кузупеньку». І зовсім вже буденно звучить у іронічній перезв’янській пісні (як «нечесна» молода) повідомлення про влови:

Звичайно, ми тут маємо справу з метонімією (частина замість цілого). Однак важливо, для чого використовується тут цей художній прийом. На нашу думку, для того, що Віктор Шкловський називав «остра́́́́́́не́нием»: ознаки статі, які, як на малюнках Обрі Бердслея, існують самі по собі, значно виразніше і відвертіше передають сенс певних ситуацій, ніж будь- що інше. Особливо це стосується кульмінаційного моменту весілля.

Втім, про весільні сороміцькі пісні треба говорити окремо. Сам епітет «сороміцькі» дійшов до нас з весільної термінології.

просять в одній з весільних пісень ⁶. В описах весіль часто зустрічаємо нотатки такого типу: «Других песен (особенно на «нехорошей» свадьбе) не хотели говорить, т. к. они чересчур неприличны» ⁷. Але й тоді, коли збирачеві ставали відомі такі пісні, далеко не завжди вони потрапляли до його зошита. Хв. Вовк мав усі підстави завважити «на ту велику помилку, яку роблять трохи не усі наші записувачі, залишаючи ради незрозумілого сорому такі пісні у більшій частині матеріалів про весільлє» ⁸. Саме у цих піснях, на думку вченого, збереглися найархаїчніші риси міфологічного світогляду українців, естетична ж цінність їх не викликала у нього ніякого сумніву.

Про «сором» часто йдеться у весільній поезії. Невипадково наприкінці традиційних жартівливих перекорів роду молодого з родом молодої одна з сторін втихомирювала іншу:

Тобто сороміцькими самими виконавцями визнавалися пісні, в яких відверто згадувалися геніталії, статевий акт та усі прояви тілесного низу (зокрема такі популярні у веснянках, пародійних колядках і щедрівках, дитячому фольклорі, а також у весільних текстах капрологічні мотиви). Зрозуміло, вони «сороміцькі» ще й тому, що їх соромно буде чути сторонній людині. Однак і перші збирачі українського сороміцького фольклору (скажімо, М. Максимович), і перші публікатори (зокрема Хв. Вовк) розглядали поняття «сороміцький» більш широко — у значенні «еротичний», «пов’язаний з сексуальним життям людини». Інакше б не з’явилися у публікації «Сороміцькі весільні пісні» тексти на зразок «Бреди, Марусенько, бреди...» ⁹. І у збірці «Бандурка. Українські сороміцькі пісні»(К.: Дніпро, 2001), яку упорядкував доктор філологічних наук М. М. Судима, вміщено багато творів, які не є сороміцькими у вузькому розумінні цього слова. Тому й ми подаємо як власне сороміцькі, так і еротичні тексти, у яких «непристойний» підтекст ще треба вміти вичитати.

Для більшості сучасних освічених людей весільна сороміччина — прояв «некультурності» сп’янілих селюків, «похабщина» або — у кращому випадку — «прикольні пісеньки». Однак, якщо ми уважно прочитаємо хоча б один достатньо повний, без купюр, опис українського традиційного весілля (напр., «Весілля в селі Зятківцях» Г. Танцюри; за радянських часів не було видано жодного такого опису, та й в описах останніх років про комору і перезву ми дізнаємося небагато, а відповідних пісень майже зовсім не знайдемо), ми переконаємося, що сороміцький елемент у цьому дійстві більш ніж доречний.

Взагалі і пісенний фольклор, і атрибутика, і розмови, і дії учасників як сватання, так і весілля перенасичені еротикою. Найтиповіше порівняння дівиці з куницею, на слід якої натрапили «мисливці»-свати — це не тільки образ дівчини, а й характерна для весільної поезії назва жіночого статевого органу: вираз «положили догори куною» не потребує коментарів. Коли у коморній пісні сповіщається, що соболь грає з куною — це стільки ж молодий і молода, скільки fallos та vagina. А що таке, скажімо, макогін, який де-інде виносили сватачам на знак незгоди дівчини йти заміж, як не фалічний символ (про жениха-невдаху казали, що він «облизав макогін» або «піймав облизня»)? А що, як не образ ерегованого прутня — довга свічка, встромлена у букет квітів, або стара шабля чи дерев’яна її подоба, встромлена у окраєць хліба і прикрашена квітами та двома свічками — «меч», який носе світилка, а потім, коли треба йти до комори, — свашка? Невипадково бояри охороняли цю світилочку (дивилися, щоб ніхто не вкрав чи не зламав «меч»; потім ставили його в головах біля шлюбного ложа).

Насичений еротичними елементами і процес приготування короваю: адже це — магічне дійство, яке повинно сприяти, по-перше, успішному статевому акту (власне дефлорації) і заплідненню молодої (саме тому, принаймні на Харківщині, коровай місив чоловік вказівним пальцем; у пусту доку встромляли ніж і т.п.), а, по-друге, це було сакральним «замішуванням» і «випіканням» нової родини (тому коровайницями не могли бути вдови, розлучені, бездітні, нещасливі у шлюбі). У слов’янській весільній обрядовості діжа, тісто і сам коровай уподібнюються жіночому статевому органу. Недарма і зараз у слобожанських селах примічають: як репне коровай, значить і молода «вже репнута» — не дівка (втім, репнути коровай віщує і нещасливе подружнє життя). І свічки, гілки калини, колоски, що встромляли у коровай, калач або лежень, а також шишки (у післякоморній пісні співається: «в пизду шишка впала»), якими прикрашали це обрядове печиво, гільце, яке встромляли у круглий хліб або ставили у глечик (ринка, макітра — стійкі метафори-порівняння для означення жіночого статевого органу) — все це символічна імітація коїтусу. Демонстративна сексуальність коровайниць:

безумовно, мала провокативний характер по відношенню до молодих, чию сексуальність ще треба було пробудити: не всі дівчата і хлопці встигали «пограти» під час ночівель на вечорницях у «притулу» ¹⁰, набути певного досвіду статевого життя; та й бувало, що між собою молоді люди були ледь знайомі (коли їх долю вирішували батьки). Це пробудження сексуальної енергії досягало апогею ввечері у неділю у хаті молодого, коли ані дітей, ані дівчат на весіллі вже не було. У передкоморних піснях часто відтворюються діалоги матері і дівчини, у яких мати заспокоює дівчину, що офіцер (козак), який лізе на дівча і «ножик виймає», — «не заріже», «боже думає». Однак, крім пісень «психотерапевтичного» плану, звучало достатньо і текстів імперативного характеру, іноді нарочито брутальних, як-от:

Коли ж молоді, нарешті, залишалися самі у коморі (клиті), «група підтримки» у хаті (а то й надворі, просто під дверима комори, як було колись і в Давній Греції) співала безсоромні епіталами, у яких за допомогою образів рослинного та тваринного світів відтворювався процес злягання):

***

***

***

Хв. Вовк слушно зауважує, що у цих піснях є «очевидні ознаки безперечного фалічного культу, що виявлені в наївних формах, без якого-будь прикриття, але й без цинізму чи п’яної розпустности» ¹¹. Таким чином те, що відбувалося у коморі, вписувалося у загальноприродний ритм, споріднювалося з великою енергією бажання, яка властива усьому живому.

Післякоморні, а також перезв’янські пісні (мо́лоді вже, як правило, нема, гуляють лише старші люди) — це, кажучи по- сучасному, «крута» еротика. Однак розкутість перезв’ян, оргіястичність того, що відбувається у понеділок, врешті решт має (як майже все у народній культурі) певний практичний і магічний сенс: молодим повинна передатися ця могутня, шалена, життєдайна енергетика еросу, нестримність почуттів, аби дійсно, як сказано у Біблії, «приліпилися» вони один до одного та стали як «єдина плоть».

Звернімо увагу на те, які пестливо-зменшувальні форми вживаються при називанні статевих органів, які ласкаві евфемізми добираються при їх позначенні: хуєньку, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька (згадаймо «девичью игрушку» Івана Баркова); пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька... Не знаю, як в кого, а у мене язик не повернеться назвати весільну сороміцьку поезію «чорнухою» та «порнухою», хоча є тут і зразки чорного гумору (небагато, до речі), і, звичайно, найвідвертішої еротики. Межа між порнографією і еротикою часто дуже тонка, але все-таки є; ерос панує і там і там, однак у першому випадку втілення його не претендує на художність, а у другому претендує. Весільні сороміцькі пісні — це художні твори, і часто такого рівня, що ховати їх у архіви — просто гріх.

Так звана «обсценна» (матірна) лексика у XX ст. стала, на жаль, для багатьох наших співвітчизників другою рідною мовою (а для деяких і першою). Однак старі люди неодноразово казали мені, що навіть 50 років тому в українському селі ці слова сприймалися як чужі і ніколи не були побутовою говіркою, навіть серед чоловіків. Недарма Хв. Вовк, подаючи перелік українських лайливих слів, робить примітку до всім нам відомих висловів: «московська лайка». У хаті взагалі не можна було лаятись, а як хто почне, його одразу спинять однією фразою: «Мовчи, бо піч у хаті!» Не можна було лаятися і коло води: «воно тобі верне». Зрозуміло, присутність дітей, жінок, старих людей стримувала нецензурну лайку. Коли ж діти випадково засвоювали щось з того, що для них зовсім не призначалося, реакція батьків була приблизно такою, як це описує Степан Пушик: «... на весіллі... мені запам’яталася й розсмішила мене жартівлива коломийка:

Другої днини ... я сів собі на мішок з кукурудзою і зацвірінькав коломийку, як той горобчик. Матір мою мов хтось окропом ошпарив! Підбігла, вдарила по губах і сказала до батька:

— Видиш, що пустельник навчився!» ¹²

І в експедиціях, записуючи сороміцький фольклор (якщо це було не на гуляннях), я стикався з таким фактом: люди майже завжди замість матірних слів вживали займенники «той», «тая» або просто щось мугикали чи казали: «Ну, ви розумієте...» А скільки доводилося іноді припрошувати, щоб проспівали саме таку! А скількох так і не впросили... «Вульгарщина... А от без неї не обійдешся, як гуляння. Наче чогось не хвата...», — зазначила наприкінці нашої розмови Мотрона Ножалкіна, від якої нам пощастило записати багато фольклорних творів, зокрема і тих, що увійшли до цього видання.

Ні, ця книга — не свідоцтво «розбещеності» нашого народу, не зібрання «похабщини», а історичний і художній документ, у якому відбилися вдача, неповторний соковитий гумор, світогляд, образне мислення, чуття мови, побут українців. А ще — це ліки від нудьги, поганого настрою, буденно-сірого життя, а можливо, й від надмірно трагічного, песимістичного погляду на світ. Принаймні, саме так сприймали ці тексти М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко, В. Гнатюк, Хв. Вовк.

Отже — «грай, голояй!»

Висловлюю щиру подяку співробітникам Рукописного відділу ІМФЕ ім. М. Рильського за допомогу в роботі, а також усім збирачам, які подали свої польові матеріали до цієї збірки. Низький уклін живим і мертвим носіям фольклорної традиції, що передали нам у спадок живу душу українського народу.

Михайло КРАСИКОВ

Календарні обрядові пісні

Родинні побутові та обрядові пісні

Жартівливі пісні

• 467. Ой напиймося
• 468. Я тобі казала, Марку
• 469. Горілочка смаковита
• 470. Ой ви хлопці мої
• 471. Дівчина сінечки мела, засміялася
• 472. Ой кум до куми раненько іде
• 473. Чоловіче, мій дударю
• 474. Як стояла біля полу
• 475. Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі
• 476. А в лугу, лугу, лугу
• 477. Ой над морем глибоким
• 478. На вулиці та в переулку
• 479. Била ж мене мати зранку
• 480. Прийди, прийди, — сама буду
• 481. Прийди, прийди, мій хороший
• 482. Ой льон, льон, льон
• 483. Іде штриха-мниха
• 484. Дурний Гриць (Ой плаче Гриць, плаче)
• 485. А ще сонце не заходе
• 486. Од припічка до порога
• 487. На тім боці, на толоці
• 488. А до мене Яків приходив
• 489. Чи я ж тобі не казала
• 490. Ти, козаче гарний
• 491. Несе Галя воду
• 492. Дудка в дудки ночувала
• 493. Ох я й молода в лісу я гуляла
• 494. Сидить дід на печі, на печі
• 495. І сніг іде
• 496. Куди йдеш, куди йдеш, чоловіченьку
• 497. Ору я, ору я у городі та волоньками
• 498. Ой якби мені не тини
• 499. Кожух білий, комір чорний
• 500. Шелесть, шелесть по дубині
• 501. Да сватав мене попів син
• 502. Чернець бабу повалив на льоду
• 503. Сорока летить
• 504. Сіла баба на барана
• 505. Вийшов кум із огорода

Перед тим, як розходитись з гуляння, п’ють останню чарку — «на коня». Якщо господар не квапиться наливати, гармоніст або хтось з гостей починає:

• 506. Гуляння, гуляння

Коломийки

• 565. Ой любив я дівок сорок
• 566. Ой Марисю, ходи сюда
• 567. Не орано, не сіяно
• 568. Тече вода з-під города
• 569. Пожену я сірі воли
• 570. Ой до гаю доріженька
• 571. Ой маю я миленькую
• 572. Ой ти свята неділенько
• 573. Стоїт баба под вікном
• 574. Наїлася баба ґрису
• 575. Ти, дівчино, дай-но, дай-но
• 576. Ішов медвідь, здибав бабу
• 577. Ішла дівка з весілля
• 578. Ой ти, стара, стружи моркву
• 579. За кавалок малая
• 580. Дала-м тобі дасиці єще
• 581. Як гоцула не любити
• 582. Ссав же я сім літ цицьку
• 583. Коби-м знала, шо солодке
• 584. Де ти ідеш, Миколаю
• 585. Ой звідки ти, дівчинонько
• 586. Ой як тобі придалося
• 587. Ой дівчино, дівчинонько
• 588. Прийшов козак до дівчини
• 589. А кобила мишастая
• 590. Ти, дівчино, єдж капусту
• 591. Ти, дівчино, пий гербату
• 592. Коб ви знали, дівчатонька
• 593. А дід бабі купив кибал
• 594. Багацкая дівчинонька
• 595. Не сама йду — ведуть мене
• 596. Ой ти хуєньку, залупієньку
• 597. Ой мамуню, мамуненько
• 598. Оженився бандура
• 599. Прийшов, прийшов, заталапав
• 600. Ой піду я до дівчини
• 601. Старий діду
• 602. Пане віте, пане віте
• 603. Кучерявий баранець
• 604. Ішла баба з міста з горбом
• 605. Ой дівчино, дівчинонько
• 606. Наїлася баба каші
• 607. Чомусь тогди не прийшов
• 608. Звернули тато маму
• 609. Питалася баба діда
• 610. Ой не видко того села
• 611. Ходит бугай вулицями
• 612. Чом цигани не орют
• 613. Там, на ставу, на ставочку
• 614. Таке було кучеряве
• 615. Ей я з дуба на гілляку
• 616. Мати ж моя старенькая
• 617. Ой сиділа на порозі
• 618. Прийшов же я до церквоньки
• 619. Ой паничу, паниченьку
• 620. Ой мамуню, горох точу
• 621. Йа у млині нема клина
• 622. Ой били сі дівчатонька
• 623. Ой там, за млином
• 624. Наварила пирогів
• 625. Гох-гоп, гохченьку
• 626. Запалила баба граба
• 627. Пішли дівки по гриби
• 628. А як був я ще маленький
• 629. Ішов гуцул з полонини
• 630. Ой ішов я з полонини
• 631. Всі сі хлопці поженили
• 632. Ой не піду, не піду
• 633. На тім боці при потоці
• 634. Ішов з дівков з забави
• 635. Сипе баба масло
• 636. Їла баба огірки
• 637. То за гарбуз, то за диню
• 638. Помаленьку, Грицьку, грай
• 639. А на п’єцу горіче
• 640. Котилася торба з горба
• 641. Стара баба й умирала
• 642. Ой місяцю-місяченьку
• 643. Ой казала приходити
• 644. Ой дайте ми пиріжка
• 645. Ой на горі на високій
• 646. Ой ішов я горі селом
• 647. Чому-с до ня не приходив
• 648. Я нікому не давала
• 649. Ой ішов я горі селом
• 650. Ой як би-с ми троха дала
• 651. Піду я сі мами запитати
• 652. Як би-сь знала, моя ненько
• 653. Ой ти мене не зачіпай
• 654. Війди, війди, файна любко, на студену росу
• 655. Мене мама породила на Пантелеймона
• 656. Іка я стара, стара, а я би ще жила
• 657. Міхайле-попіхайле, попіхай ми крупки
• 658. Як ішла я з Тернополя, здибав мене шандир
• 659. Маринка, Маринка, в мене — яйці, в тебе — ринка
• 660. Ой як я си вус підкручу
• 661. Підмовив би-м камінь білий
• 662. Ой дам я ти, дівчинонько
• 663. Я би тебе, парубочку
• 664. Йа в потоці синє зилє
• 665. Больи мене руки, ноги

Частушки ¹

• 666. Ой дай та не лай
• 667. Ой ти гудз — я петелька
• 668. І твій батько, і мій батько
• 669. Ой ти, гарний Семене
• 670. Якби я такий, як дядя
• 671. І учора галушки
• 672. Ох, юбка ж моя
• 673. Во саду лі, в огороді
• 674. Ой мілка моя
• 675. У попа, у попа
• 676. Посадили гармоніста
• 677. Милий в танці розходився
• 678. Ой милий мой
• 679. Гармошка, заграй
• 680. А хто любить гриби, гриби
• 681. Зійшов місяць хлопців вішать
• 682. Ой милий мой
• 683. Гармоніст, гармоніст
• 684. Ой ішла я пішки
• 685. Моя мила заболіла
• 686. По дорозі бігла
• 687. Я до церкви йшла
• 688. А той півень, півень, півень
• 689. Ой грай, голояй
• 690. Ой яй, голояй
• 691. Ой пішов я до дядини
• 692. Ой ти дід, ти мій дід
• 693. Йшов я лєсом, ще й тропою
• 694. Гоптер, гоптер, гоптернички
• 695. А дєвочка Рая
• 696. Мене мати породила
• 697. Мені милий подарив
• 698. Ех, йоб твою мать
• 699. Ой чия ж то дівчинонька
• 700. Вийшов в поле, сів посрать
• 701. Кукуруза-мандавоха
• 702. На тім боці, на толоці
• 703. Ой ти дєд, ти мой дєд
• 704. А у діда Мусія
• 705. Я на бочкі сидю
• 706. Ой грайте, музики
• 707. Ой Сємьоновна
• 708. Ой ти коник вороной
• 709. Ой дай, дай, дай
• 710. Колихала мене мати
• 711. Ой мамцю моя
• 712. Ой подружка моя
• 713. Ой подружко, вмираю
• 714. Ой подружка, я знялася
• 715. Сидить баба на стільці
• 716. Сидить баба на рядні
• 717. Перестройка, перестройка
• 718. Сала нєт, колбас нє будет
• 719. Ой ти кум, ти Денис
• 720. На базарі я була
• 721. Му — корова, му — корова
• 722. Я у Пітері скакав сам
• 723. Ой була я на вгороді
• 724. Ой гоп с комісаром
• 725. У колгоспі робила
• 726. Говорила баба дєду
• 727. Був у мене ночувака
• 728. Я страдала день і ночку
• 729. Мати дочки питається
• 730. А меня милий провожав
• 731. Ішла баба по гриби
• 732. На базарі я була
• 733. Акуліна і Дем’ян
• 734. Ой мама моя
• 735. Гармоністу за ігру
• 736. Вискочила з плєтня
• 737. Молодая куріца
• 738. Трамба по лісу ходила
• 739. Пошла плясать
• 740. Ході ко мнє передом
• 741. Не давала і не дам
• 742. Я давала, я давала
• 743. На колхозному току
• 744. Одірвали, одірвали
• 745. На припічку, на краю
• 746. Я давала, всім давала

З дитячого фольклору ¹

• 747. Рано нас, рано

Глузують з неповорітких дітей:

• 748. Дєдушка Тарас