Пісні про кохання
Найхарактерніші риси пісень про кохання — ніжність, долання перешкод до щастя закоханих, образи ворогів та розлучників. Пісні виконуються хором під час весільного застілля, на родинах, хрестинах, толоці.
У ліричній поезії вони займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізовані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі переживання, емоції.
Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка: «Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав» зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе» вечірнього гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече».
Для пісень про кохання характерні:
- романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):
|
А я візьму кріслечко, |
- гіперболізація духовних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя):
|
Ой не хочу, дівчинонько, |
- сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину)
|
Гиля, гиля, сиві гуси, |
Або:
|
А у гаю, край Дунаю з тою самотою |
Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи:
- пара голубів — закохані:
|
Коло млину, коло броду, |
- зірка — дівчина, місяць — хлопець:
|
Котилася зоря з неба |
- зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:
|
Кувала зозуля в стодолі на розі, |
- хміль — символ невірного хлопця:
|
Ой хмелю мій, хмелю, |