Українські народні пісні

Пісні на жнива

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.

Сам обряд обжинків має такі головні моменти:

  • закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, яке зв’язують угорі, обертають колосками вниз і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році
  • закінчуючи жнива, сплітають вінок із збіжжя, прикрашають його польовими квітами (іноді галузками калини) й одягають на голову найкрасивішій дівчині, найкращій робітниці. Йдуть на подвір’я господаря. Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців, звучать співи, музика.

Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба — збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні — виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа — «воєводи». Його мала нажати «в добрий час» «легка на руку» жниця — обов’язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати. Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Бажання зберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в них зберігається плодюча сила зерна.

Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою «бородою», а подекуди — „козою», «перепілкою». Колосся зв’язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили.»

З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. В такому вінку найкраща жниця — «княгиня» в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні дівчат — «дружок», поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили.

Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб, старий за новий», тобто, щоб не було безхліб’я і просили за нього викуп — «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.

Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини.

Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя.

Обжинкові пісні нагадують весільні пісні: наявне плетіння обжинкового вінка, його носять «княгиня» й «дружки».

Дивіться також