|
Список повстанських пісень:
· 1
· 2
· 3
· 4
· 5
· 6
· 7
· 8
· 9
·
Полковник Андрій МЕЛЬНИК (1890-1964 рр.) - провідний діяч націоналістичного руху, вояк і філософ, сотник УСС, оборонець УНР. З 1917 р. співтворець і помічник Є. Коновальця в організації і в Команді Корпусу СС у Києві. В 1919 р. - начальник штабу дійової армії УНР, у 1920-1921 рр. - ревізор військових місій УНР у Парижі, з осені 1922— 1924 рр. - у Львові крайовий комендант УВО після Є. Коновальця, політичний в’язень у Польщі в 1924-1928 рр. У 1923-1938 рр. - голова Головної Ради організації української католицької молоді "Орли Галичини". Організатор діяльності ОУН на окупованій території та за межами України у 1930-1950 роки. Очолював ОУН у часи одного з найгероїчніших піднесень націоналістичного руху в історії України.
Вже з гімназійних років брав участь у різних виявах служби українській визвольно-державницькій ідеї. Жодні труднощі і перепони не захитали його віри в правильність успадкованих від батька ідеалів. Загартований у боротьбі, він був суворим до себе, але теплим до інших. Це людина незламної волі, кришталевої вдачі з непересічними організаційно-провідницькими здібностями та розумом державного мужа.
В 1914 р. А. Мельник зголосився добровольцем до легіону Українських Січових Стрільців. Особиста відвага здобула йому любов і пошану стрілецтва і старшин Легіону в окопах першої світової війни. Ходили легенди про його героїзм в бою на Маківці й Лисоні. Московський полон дає йому змогу познайомитись з перспективами українського національного руху. Разом з Є. Коновальцем та іншими старшинами творить корпус СС, що був однією з найкращих формацій армії УНР. Він віддано служить у всіх українських арміях, відстоює священні ідеї самостійності і соборності України. Після підписання П. Скоропадським документу про союз і федерацію з Росією, Коновалець і Мельник очолюють стрілецтво у протигетьманському повстанні Симона Петлюри.
15 грудня 1918 р. Директорія УНР призначає Є. Коновальця і А. Мельника отаманами військ УНР. Мельник став начальником штабу діючої армії УНР. Тут він здобув пошану старших віком і рангами старшин, які бачили в ньому провідника і державного мужа. Ці події закріпили і особисту дружбу Петлюри, Коновальця, Мельника. Петлюра, як президент УНР, віддається політико-дипломатичній акції, а на Є. Коновальця і А. Мельника лягає обов’язок організувати боротьбу підпільними методами. Так постала Українська військова організація (УВО), очолена Є. Коновальцем. А в 1922 р., коли Коновалець виїжджає за кордон, він призначає А. Мельника першим крайовим комендантом УВО. На цьому посту він був до 1924 р., до арешту поляками, які присудили йому 5 років тяжкої тюрми. В’язні згадували, що полковник був для них гідним прикладом стійкості, витримки, бо слідство, тортури, побиття, карцер не зламали його духу.
У 1929 р. новостворена ОУН стає найвпливовішою силою національного буття, що організувала боротьбу з усіма окупантами. Тоді Є. Коновалець, наче відчуваючи присуд долі, викликає на зустріч свого найближчого соратника А. Мельника і наказує йому бути готовим очолити ПУН-ОУН, якщо б з ним самим щось сталося. Є. Коновальця вбили в Роттердамі 23. 05. 1938 р. 12 жовтня 1938 р. А. Мельник, виконуючи волю Є. Коновальця, перебирає кермо ОУН і Українського націоналістичного Руху. Наприкінці серпня 1939 р. в Римі відбувся II Великий збір українських націоналістів (ВЗУН), який одностайно затвердив А. Мельника головою ПУН і ОУН. Він прийшов до керма ОУН у часі державного будівництва Карпатської України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю в складі військової формації - Карпатської Січі - стала на боротьбу з переважаючими у силі угорськими окупантами. Однак у ці дні, коли потрібна була непохитна єдність усіх націоналістичних сил, у кадрах провідного членства ОУН вже визрівало розходження стратегічних концепцій. Стався розкол, були втрати. Мельник заборонив у відповідь проливати братню кров.
Досвід короткої, але героїчної історії Карпатської України, настанови Є. Коновальця - не довіряти сумнівній доброзичливості засланих і підступних сусідів, а орієнтуватись на власні сили, були йому дороговказом. Перебравши головування Проводу ОУН, не спокушався владою, а служив зразком тієї ідеальної людини, до якої прагне український націоналізм. Його особа й життєвий приклад були, як писав Юліан Вассеян, "відкликом до ідеї духовного братерства й життєвого побратимства в серцях українських людей". Націоналістичний рух був для нього не тільки збройним чином, але намаганням переродити українську людину і перетворити її індивідуалізм з анархічності у творчу співпрацю людей, свідомих своєї особистої гідності, сповнених пошани і почуття дружби до інших членів національної суспільності й готових жертвувати собою в боротьбі за національні ідеї.
В його розумінні революція мала служити тільки конкретним національним і державницьким справам, бо кожна зайва пролита крап-
лина крові - це національна втрата. Відмовився дати наказ до повстання в Західній Україні в 1939 р., коли розпадалась Польща, за що потім був звинувачений у бракові революційності. Під його проводом ОУН не піддавався спокусі розгорнути масову партизанську боротьбу в Україні під час німецько-радянської війни, воліючи на короткий час пожертвувати своїм організаційним впливом, аби зберегти людей. В 1941 р. німці запропонували ОУН формувати легіон із кількасот людей для своїх пропагандистських цілей. Відкидаючи цю пропозицію, А. Мельник відповів: "Ми хочемо армії з українським командуванням, підпорядкованої українському державному проводові". Він завжди вимагав від чужинців трактувати Україну як рівну з рівними, не вислужувався для чужих цілей. Цю принциповість зберігав завжди: і при розколі ОУН в 1940 р., і при арешті його самого і його дружини - відданої співробітниці ПУН Софії Мельник (до шлюбу Федаківської).
Принциповість А. Мельника і вірність його українській справі підтверджує той факт, що звільнені з німецьких концтаборів лідери українських організацій (включно з політичними противниками, у тому числі й С. Бандерою) надали А. Мельнику уповноваження вести переговори з німцями від імені українських політичних сил.
Як досвідчений діяч, полковник знав, що світ рахується лише з сильними. А щоб бути українству сильними, треба бути об’єднаними. Тому в перших повоєнних роках він ініціює переговори всіх українських політичних формацій для об’єднання в одному державному центрі. Цього вдалося досягнути в 1948 р. створенням Української національної ради і реорганізацією державного центру в рамках традицій, започаткованих С. Петлюрою 1920 р. Одночасно А. Мельник доручає кадровим діячам ОУН, які поселилися в різних країнах, включатися в громадське і церковне життя, вберігати українську спільноту від денаціоналізації і відчуження від Батьківщини. Він не обмежується закликами, але сам береться до копіткої праці втілення ідеї в життя. Реалізувати це вдалося в листопаді 1967 р., коли в Нью-Йорку відбувся Перший світовий конгрес вільних українців (СКВУ) за участю всіх українських формацій по світу.
Скромний, уникав героїчної пози, проте заслуги його дуже вагомі і вимагають вдумливого аналізу.
Понад 50 років чесно прослужив на провідних і командних постах українського військового, громадського, підпільно-революційного і політичного життя. По вдачі він людина діла, не писав словами історії, а практично творив її. Був скупим на слова, багатим на чини, рішучим у команді, непохитним у прийнятих рішеннях.
У роки ранньої молодості й університетських студій він маловідомий суспільності, лише з доби визвольних змагань звернув на себе увагу якостями провідника й коменданта, холоднокровної відваги, військового старшини, відповідального за долю своїх вояків. Ось так вимальовується його портрет зі спогадів колишніх товаришів по зброї. Цитуємо: "Є в нас окрема група старшин, які творять свій гурт, такий цікавий і відмінний від інших. Маю на увазі наше новочесне лицарство, людей твердих жовнірських характерів, наче вроджених до меча, щоб воювати, людей, які в бою знаходять себе і які творять історію. Це не сентиментальні стрільці, офіцери, а поважні, строгі вояки, провідні стовпи відродженого нашого війська, люди, які творять характери, які вчать своїм прикладом, на собі будують храм будучності".
Головна його прикмета - непохитна логіка, відчуття реальності. Інтереси справи ставить вище власних амбіцій. Ці риси сполучені з гострим і надзвичайно розвинутим інтелектом та інтуїцією. Він твердий у досягненні мети, толерантний в особистих взаєминах.
Чоловік, що мав обличчя і постать аристократа, був у дійсності сином галицького селянина. Його відзначали як генія такту, вказуючи на природну вихованість, вроджену інтелігентність і природну органічність.
Напередодні смерті він залишив заповіт, який актуальний до наших днів і вказує, наскільки реалістично розумів полковник ситуацію в Україні.
Опитування - Найкраща українська народна пісня
|