Їхав козак, їхав
Лугами-берегами
Та здибав дівчину
З чорними бровами.

Здибав дівчину
Та й став коня радить,
Та й став коня радить,
Якби дівчину зрадить.

А кінь йому каже:
— Їдьмо до Львова,
Їдьмо до Львова,
Там є молода вдова.

Як дівчину зрадиш,
Щастя-долю втратиш,
А як вдову зрадиш,
Щастя-долі не втратиш.

Він коня не слухав,
Взяв дівчину за руку,
Повів під калину
Та й зрадив дівчину.

Як зрадив дівчину
Та й на коня кивнув,
Молодій дівчині
Сто червінців кинув.

Ой виїхав козак
В зелену дубину:
— Що се буде, коню?
Я зрадив дівчину.

Виїхав козак
На жовтії піски,
Оглянеться назад —
Біжить дівча пішки.

— На тобі, дівчино,
Сто рублів на білля,
Сто рублів на білля,
А других — на мило.

Вставай раненько,
Вмивайся біленько,
Вмивайся біленько
Та й ходи хорошенько.

— Щоб тебе білила
Лихая година!
Відцуралась мене
Вся моя родина.

Відцуралась мене
Вся моя родина,
Десь узялась
Малая дитина.

Відцурався батько,
Відцуралась мати
Ще й той відцурався,
Що думав узяти.