А в неділеньку рано-пораненьку
Збирає женці коваленко,
Збирає женці а все прибірнії
— Дівки, парубки а все молодії.
Та повів же їх на долину,
На пшениченьку на озиму:
— Ой жніте, женці, розжинайтесь,
А назад себе не оглядайтесь!
— Аж з-за гори орда іде,
За собою коваля веде:
Йому руки позав’язувані,
Йому очі позаглажувані.
Ото ж будеш, ковалю, знати,
Як неділеньку шанувати.
— Ой дай, боже, такую годину,
Щоб зобачити світ хоч на часину,
То буду вже знати,
Як неділеньку шанувати!