А в Романівці, в славному городі
Зібралася рада — стариків громада,
А другая рада — молодців громада.
Радять вони раду малу й невеличку:
— А зладимо, браття, золотий човничок,
Золотий човничок, срібнеє весельце,
Та пустимо, братця, на Дунай глибокий.
Посадимо, браття, гречнеє дитятко,
Гречнеє дитятко, пана Івана,
Та й пустимо, браття, на Дунай глибокий,
На Дунай глибокий стрілок рубати:
Котора кривая — на Дунай пускати,
Котора прямая — у човничок класти.
Аж тут пливе вутка, сивая голубка.
Він приціляється, він приміряється,
Він приміряється, хоче її вбити.
— Ой не приціляйся, ой не приміряйся,
Ой не приміряйся, пане Іване,
Бо я тобі стану в великій пригоді.
Ой як будеш їхать дівчину сватати,
То помощу гатки з кудрявої м’ятки,
Та помощу мости із тонкої трости,
Та поставлю стовпи та все золотії,
Та повішу хусти та все шовковії.
Як будеш їхати назад з дружиною,
Та й запахнуть гатки з кудрявої м’ятки,
Та затріщать мости із тонкої трости,
Та засяють стовпи та все золотії,
Та забренять шнури та все дротянії,
Та замають хусти та все шовковії.