А Тетяна жито жала,
В правій руці серп держала,
А лівою підбирала,
Свого кума закликала:

— Ходім, куме, у долину,
Під зелену яворину.
Взяв кум куму за ручину,
Повів її у долину.

Став за ручку потискати,
Стала кума утікати.
— Чи ти, куме, зійшов з ума —
Та я ж тобі рідна кума!

— Ходім, кумо, до владики,
Бо за куму гріх великий,
Від владики у пшениці,
Бо я люблю молодиці.