А хазяйський син рано пообіда[в] —
Ще й кури не піли,
А наймиток теє обідає,
Що діти не з’їли.

А пішов наймит, а пішов наймит
У поле орати.
Молодая його хазяєчка —
До корчми гуляти.

А оре наймит, а оре наймит
Та на воли гукає:
«Десь моєї а хазяєчки
З обідом немає!»

А іде наймит, а іде наймит
Із поля з орання, —
Молодая його хазяєчка —
Із корчми з гуляння.

Та позсипала з усіх мисок кришок,
Що діти не з’їли:
«Оце тобі, а ти, мій наймитку,
Вечеря з обідом!

Оце тобі, а ти, мій наймитку,
Вечеря з обідом,
А як буде тобі мало цього,
То закусиш хлібом!

А лежить сухар, а лежить цвілий,
Що кішка не з’їла, —
Оце тобі, ти, мій наймитку.
Вечеря поспіла!»

«Не подоба, пане хазяїне,
Цвілий сухар їсти,
Позволь, позволь, пане хазяїне,
Хоч на лавці сісти».

«Не подоба, ти, мій наймитку,
А на лавці сісти, —
Бери батіг та у свої руки
Та гони воли пасти!»

«Не подоба, пане хазяїне,
Гонить воли пасти,
Бо прийшов соцький і присяжний
У солдати брати.

Ой у лузі та при березі
Зацвіла калина, —
Не за кого піду я в солдати —
За хазяйського сина.

Ой у лузі та при березі,
Там зацвіли квіти, —
Не за кого піду я в солдати —
За хазяйські діти.

Ой у лузі та при березі
Похилились лози, —
Побий, боже, пана хазяїна
За сирітські сльози!»