А хто хоче Гандзю знати,
Прошу мене запитати,
Бо я Гандзю добре знаю,
Бо я в Гандзі все буваю.

Там-то Гандзя, там-то стан,
Не з дурниці любив пан!
Там-то Гандзя, там-то гожа,
Там-то личко, як та рожа.

Іно в Гандзі зла натура,
Сіла шити та й заснула.
Прийшов тато та й торкає:
— Вставай, Гандзю, вже світає!

А хто хоче Гандзю знати,
Прошу мене запитати,
Я вам скажу правду щиру,
Тільки прошу, дайте віру.

Така красна, яко рожа,
Як тополя, така гожа,
А в рум’янці така сила,
Що всі цвіти погасила.

Зуби, яко перла чисті,
Циці тверді і паристі,
А все тіло, як день, біле,
Куди глянеш — всюди миле.

Там-то Гандзя, там-то зух,
Там-то письо, як пампух,
Там-то брови, там-то очі,
Цілуй, цілуй, ще ся хоче.

Як я Гандзю не зобачу,
То ся тужу, то ся плачу,
Скоро Гандзя на мня гляне,
То вся туга перестане.

Як я з Гандзею зійдуся,
Тоді ж то я утішуся;
Там-то брови, там-то очі,
Цілуй, цілуй, ще ся хоче!

Ой най ся багач не хвалить,
Що мене Гандзя позбавить;
Не возьме ми жадна сила,
Бо ми Гандзя, бігме, мила!

А хто хоче Гандзю знати,
Прошу мене запитати;
Прошу тебе — дай мі віру,
Скажу тобі правду щиру.
Моя Гандзя, коби рожа,
Як тополя, така гожа,
А в рум’янцю така сила,
Що всі цвіти закрасила!
Нехай багач ся не хвалить,
Що мі, Гандзю, тя позбавить,
Не видре ї жадна сила,
Мені Гандзя люба, мила.
Як я Гандзю не зобачу,
Завжди тужу, завжди плачу,
Як я, Гандзю, при тобі —
Моє щастя при мені.
Як я, Гандзю, од тебе —
Моє щастя од мене,
Як я Гандзю зобачу,
[Я радію і скачу].
І чи в сльоту, чи в погоду
Іду весел на роботу!