В неділеньку рано-пораненьку,
Ще й сонечко не зіходило,
Срібла-роси не визбирувало,
А з-за Збруча, з-за Дунай-ріки,
Та з далекої сторони,
Налетіли хижі птиці,
Хижі птиці круки-ворони
На поля, луга зеленії,
На міста і села славнії,
На цвітучу землю нашую,
Землю-матінку радянськую.
В кігтях-пазурях несли вони,
Чорні птиці, хижі ворони,
Люту смертоньку люду мирному.
А за птицями звірі ринули,
Звірі злобнії, ненависнії.
То не звірі йшли, не вода текла —
То солдати війська дикого,
Що не хліб їдять — тіло білеє,
І не воду п’ють — крівцю людськую,
Що слізьми вони упиваються,
Гірким гореньком забавляються,
Над усім світом насміхаються.
Загула земля українськая,
Білоруськая і російськая,
Одвічали їм землі братнії,
А що з півночі і на полудень,
На Далекий Схід простягаються.
І тоді прозвучав голос мудрий з Кремля,
Голос мудрий, утішливий, праведний:
«Гей, ой гей, сини мої, внуки і друзі!
Батьківщина наша в небезпеці і тузі!
На землю нашу чорною хмарою враг наступає,
Щастя наше застилає,
Радість нашу випиває,
Силу й красу забирає,
Землю рідную оскверняє,
Наші поля гайнує,
Доми-палаци руйнує».
Загула земля, затривожилась,
Рать Червоную собираючи,
На врага-супостата споряджаючи.
Гей, ішли полки все відважнії,
А штики у них гостровразнії.
Поклонилась трава їм у ніженьки,
Постелився їм лист на доріженьки,
Як той лист, полягли і воріженьки.
Та не мало їх, ой багато їх,
Немов з моря вода гірка виплескалась,
З моря Білого й з моря Чорного,
Затопляють вони землю милую...
Б’ються жарко полки, не спиняючись,
Зброю з рученьок не пускаючи,
З стремен ніженьок не виймаючи.
Але бистра вода все назад несе,
Зносить рать удалу все потрошечку.
Оглянуться бійці, славні воїни,
Аж вони на землі на донецькій стоять.
З Криму вісточку шлють: тяжко б’ємося.
А з Москви несуть: в небезпеці Москва.
Ленінград-богатир теж поранений.
Защеміло в душі, запотьмарилось —
Як же сталося так, що й не марилось?
Тоді знов прозвучав голос мудрий з Кремля,
Голос мудрий, утішливий, праведний:
«Гей, ой гей, сини мої, внуки і друзі!
Бийте врага, громіте,
Ні одного не щадіте,
За горе-сльози платіте!
Так наказують вам —
Матері ваші,
Так наказують вам —
Жінки ваші,
Так наказують вам — Діти ваші!»
Чарівне було слово те, слово Сталіна,
Придало воно свіжих сил військам
Понеслись вони — тільки пил кругом розлягається.
Аж глухії — і то прочуваються,
Аж покійники прокидаються,
Щоб побачити, щоб дослухатись,
Як за землю свою плодородную.
Землю руськую благородную
Із ордою погано-фашистською
Славні витязі сміло змагаються.