Від Сяну і Збруча йде пісня могуча,
До Дону гукнули Карпати:
«Вставай, Україно, бери своє віно,
Збирай жемчуги й дукати!»

У досвітніх росах сріблиться колосся —
Твої це пшеничні вінці,
Вінчайся вже, зілля, на гоже весілля
Скликай всіх діток-українців.

Гей ріднії діти, вже сонечко світить,
Збирайтесь на пир погуляти,
На рідних загонах вином, та червоним
Московських гостей напувати.

Щоб так напилися, щоб не піднялися,
Щоб з роду й до роду йшла слава,
Яка була грізна, огненна, залізна,
Остання з Москвою розправа.