Веду коня до Дунаю,
Кінь не хоче пити,
Підоймає праву ніжку,
Хоче мене вбити.
Підоймає праву ніжку,
Хоче мене вбити.

— Чо ж ти коню, воду не п’єш,
Лиш на воду дуєш?
Чо ж ти, синку мой Васильку,
Дома не ночуєш?
Чо ж ти, синку мой Васильку,
Дома не ночуєш?

— Та як мені, моя мамко,
Дома ночувати?
Як в дівчини вечорниці І
Не дають ми спати.
Як в дівчини вечорниці І
Не дають ми спати.

Веду коня до Дунаю,
Кінь не хоче пити,
Підіймає копитечка,
Хоче мене вбити.
Підіймає копитечка,
Хоче мене вбити.

Чом ти, коню, води не п’єш?
Бо дорогу чуєш.
Чом ти, сину Василику,
Дома не ночуєш?
Чом ти, сину Василику,
Дома не ночуєш?

— Ой час, мати, жито жати,
Колос половіє.
Жени, мати, Василика,
Бо серденько мліє.
Жени, мати, Василика,
Бо серденько мліє.

Ой час, мати, жито жати,
Колос похилився.
Жени, мати, Василика,
Бо розволочився.
Жени, мати, Василика,
Бо розволочився.

Ой як вийде на вулицю,
На дудочку грає,
Кличе мати вечеряти,
А він й не думає.
Кличе мати вечеряти,
А він й не думає.

— Ой вечеряй, моя мати
Що ти наварила,
А я піду на той куток,
Де дівчина мила.
А я піду на той куток,
Де дівчина мила.

Підходить він під віконце:
— Ой відчини, серце,
Ой відроби мені теє,
Що зробила перше.
Ой відроби мені теє,
Що зробила перше.

— Ой нічого, козаченьку,
Тобі не зробила,
Брала пісок з-під чобіток
Та в печі палила.
Брала пісок з-під чобіток
Та в печі палила.

Брала пісок з-під чобіток
Та в печі палила,
Руту рвала, к серцю клала,
Бо вірно кохала.
Руту рвала, к серцю клала,
Бо вірно кохала.