Верховино, світку ти наш,
Гей, як у тебе погано.
По цілих днях — вдень і вночі —
Треба робити на пана.
Ой нема-то краю, краю
Над ту Верховину,
Тут з бідою розпізналась
Найменша дитина.
Ходить біда по го́роду,
Онучі збирає,
А пан собі у готелю
Життя заживає.

Тут «демократ-республіка»
Хвалиться правом народу,
А той народ, мов той туман,
Бажає крихти свободи.
Тут поліція з палками
По головах чеше,
А буржуй в своїх газетах
Як може, так бреше.
По вулицях нападають
На невинних прохожих
І частують, як воєнних
Плєнників ворожих.

Тут фабрикант, хитрий ділок,
Шалені зиски збирає.
А той народ, мов той туман,
З голоду пухне, вмирає!
А коли хтось підійметься,
Щоб рвати кайдани,
То зараз він упадеться
У руки тиранів.
Тут б’ють його, побивають,
Кров невинну точать,
Свої власнії закони
Ногами толочать.

Верховино, світку ти наш
Бодай ти була пропала!
Тебе держить неситий пан,
Несита вража навала.
Коли б вже люд робочий
Зі сну пробудився,
Коли б уже раб з оружем
На бій підоймився.
Прийде, прийде та година
В великій віднові —
Скупається Верховина
В буржуазній крові!