Наїхали татарочки
Та забрали мою дочку,
Дочку мою Марусину —
Осталась я з одним сином.
А прийшли другії — забрали і сина,
Осталась я, бідна вдова, сиротина.
За третім разом взяли й мене старую...
...Взяв турок на службу,
Стала я тяжко робити,
Неприятелеві служити.
Дочка матері не пізнала.
Сім робіт загадала:
Рученьками кужіль прясти.
Ніженьками дитя колихати,
Оченьками товар пасти...
Одному попались —
Всі троє зібрались.
А як мати дочку пізнала,
А син сам признався...
Та й всі троє з’єднались.
Тоді дочка туркові стала казати,
Що це мій брат, а це моя мати,
Тоді став турок на їх звіряти.
Все хазяйство в їх руки давати,
А вони що не сповняли —
Про свій край думали-гадали.
Коли турок з дочкою на бал виїжджали,
Ключі вручали;
Син і мати золоті ключі брали,
Душі невільницькі з льохів випускали,
Коні сідлали,
В свій край мандрували.
Ой стали вони Дунай перепливати,
Стали їх турки-недовірки доганяти...
На тім боці кричали:
«Ой Іване, Іване!
Знаєш ти та знаєш,
Та напийся зілля чорнобилю,
То ще будеш лучче знати!»
Отаман Іван Корсун став їм казати:
«Переплив я Дунай-ріку —
Відцурався ворога довіку!»