Гей, на біду, на горе
Козак уродився, —
В чистім полі, край дороги,
Ляшкам знадобився.
У недільку рано
Та й славонька стала:
Взяли ляшки сіромаху
Да й забили в кайдани.
Ой на руки кайдани,
А на ноги диби, —
Хотять ляшки сіромаху
До світа згубити.
Ой на руки кайдани,
На ноги скрипиці
Та й вкинули сіромаху
В темную темницю.
Ой приїжджає жовнір,
Став його питати:
«Чи є в тебе, козаченьку,
Отець, рідна мати?»
«Ой є в мене родина —
Уся Україна,
Та доведеться сіромасі
Без помочі згинуть.
Ой Великий Луг — батько,
А Січ- — моя мати;
Доведеться сіромасі
У неволі погибати.
Гей, ви мені не пани,
А я вам не хлопець —
Догадайтесь, вражі сини,
Що я запорожець!»
Та збиралися люди
Й молоді молодиці:
«Визволь, боже, сіромаху
З темної темниці!»
Прилинула Галя
З темними бровами.
Обійняла козаченька
Та й поцілувала.
Прилинула друга —
Ця вже не такая,
Ця обняла козаченька
Та й плакати стала.
Ой їв же я сласно,
Ходив я прекрасно, —
Доведеться мені, молодому,
Погибнуть напрасно.
Ой їв же я сласно
Та ще їсти буду —
Таки ляшкам, синам вражим,
Поки жив не забуду!»