Гей, при дорозі ще й над Десною
Ріс білий камінь попід горою.
Ой під каменем лютий змій лежить,
Лютий змій лежить, аж земля дрижить.
Дорогою йшов молодий юнак,
Молодий юнак, червоний козак.
Глянув-поглянув — то ж не змій лежав,
А сам пан-буржуй у трясці дрижав.
— Ой віддам тобі аж три городи,
Постелю шляхи срібним килимом,
Поставлю стовпи позолочені,
Повісю мости ще й оточені,
Будеш їхати з королівною!
Молодий юнак почав гукати,
Змія-велетня на щент рубати:
— Не треба мені тії городи,
Для мене лежить весь великий світ,
Де панує сум, де панує гніт!
Хай сяє по всій робочій землі
Не королівна — червона зоря,
Ковалі, женці, червоні стрільці.
— Ми ж тебе, юнак, не зневажаєм,
З перемогою поздоровляєм,
Червоним стрільцем ще й величаєм!