Головонько моя бідна!
В мене ненечка нерідна.
Посилає до гаю
Зеленеє жито жати
Ще й ячмінь дов’язати.

А я житечка не зжала
І ячменю не зв’язала
Через милого свого,
Через білі ручки його,
Через білі ручки його.

А мій милий чорнобривий
На словечко справедливий,
Убиває ногою,
Відливає водою:
— Говори, мила, зо мною.

А я вчора, говорила,
А сьогодні не промовлю.
Обкипіло серденько
Гарячою крівлею,
Що й словечка не промовлю.

Ніхто мені та не винен,
Ані отець, ані мати.
Сама парня полюбила,
Головоньку й утопила,
Тепер мусю пропадати.