Дівка Параска надіялася,
Надіялася свого милого,
Свого милого, чорнобривого.
Що на Дунаю гаті гатила,
А за гатями мости робила,
А за мостами ліси садила,
А за лісами садила сади,
А за садами поля міряла.
Гатила гаті ружними сукни,
Мости робила срібними грішми,
Ліси садила самов кедринов,
Садила сади, все виногради,
Міряла поля все жердочками.
Як її милий з-за гіря ме йти,
З-за гіря ме йти, зійде на гаті:
— Зашуміть, гаті, ружними сукни.
Гаті перейшов, на мости зійшов:
— Задзвеніть, мости, сріблом, золотом.
Мости перейшов а в ліси ввійшов:
— Зашуміть, ліси, самов кедринов.
Ліси перейшов й а в сади ввійшов:
— Родіте, сади, все виногради.
Сади перейшов, на поля зійшов:
— Зародіть, поля, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, всяку пашницю.