Да пане Іване обмурував двір,

Приспів:

Святий вечір!

Обмурував двір білим каменем,
А ворітечка з жовтої міді.
А по тій міді стоять намети,
Стоять намети, як біль, біленькі.
А в тих наметах сидить пан Іван,
Стрілочки струже да в лучок кладе,
А з лучка бере да й заправляє.
Ой стучить, гремить з поля сторожа,
Да вдариться в жовтії ворота:
— Пане Іване, чи спиш, чи не спиш?
Ой коли ж ти спиш, господь з тобою!
А коли не спиш, промов зо мною,
Що в наші города турки вступили,
Турки вступили пополам з татарми,
Пополам з татарми, з кіньми з сто парми.
— А я ж тих турків да й не боюся.
Ой я з ними в пил переб’юся!
Ой дайте мені коня воронця,
Коня воронця й гострого меча!
Його матінка випроводжала,
Випроводжаючи да й научала:
— Сину Івасю! Як підеш на войну,
То не вихвачуйся поперед війська,
Да зоставайся позаду війська!
А він матінки да не послухав —
Поперед війська конем грає,
А позад війська мечем рубає,
Хвалиться конем перед королем,
Перед панною — гострою шаблею.
— Ой чий то синок, синок Іванок
Поперед війська конем грає,
А позад війська мечем рубає,
Хвалиться конем перед королем,
Перед панною — гострою шаблею?
Ой дам я йому половину царства,
Половину царства і свого панства,
І свою дочку-королівночку.