Українські народні пісні

ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА (ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ)
Українська народна пісня

Ой по Чорному морю,
ой на каміні біленькому
там сидіев сокіль (sic) ясненький,
жалібненько квилить-проквиляє
і на Чорнеє море спилна (sic) поглядає,
що на Чорному морю все недобре починає,
зла супротивна хвилешна хвиля уставає,
судна козацькії, молодецькії
на три части розбиває.
Перву часть ухопило —
в турецьку землю занесло,
другу часть ухопило —
в Дунайське гирло забило;
а третя часть тут має,
посередині Чорного моря,
на бистрій хвилі,
на лихій хуртовині потопає.
О при той части було ві(й)ська много,
хто був старшиною?
Грицько Коломічин
по всьому ві(й)ську ізбарзе (sic) окличен
о до козаків словами промовляйи,
сльозами (в)бливайи:
— Ей, козаки, панове-молодці,
добре ви дбайте,
гріхов (sic) не тайте,
сповідайтесь ви наперед милосердному богу
і Чорному морю,
ой отаману кошовому.
(А) ті (ж) козаки те зачували,
та всі замовчали,
(о) тільки (ж) обізветься Олексій Попович —
гетьман-запорожець.
— Ой козаки, пановє-молодці, добре ви вчиніте,
мене ж, Олексія Поповича,
самого возьміте,
до моєї шиї біленький камінь прив’яжіте,
очі мої козацькії, молодецькії
червовой китайкой запніте,
ой самого мене в Чорне море іспустіте;
нехай же я буду
сам своєю головою
Чорне море дарувати,
ніж(е)ли я маю много душ вір християнських
по Чорному морю безневинно погубляти.
(Ой) ті ж козаки те зачували,
до Олексія Поповича словами промовляли,
сльозами обливали:
— Ей, Олексію Поповичу,
славний лицарю,
писарю,
ти ж сьвате письмо по утричі на день читайиш (sic)
і нас, простих козаків, на все добре научайиш, (sic)
почому ж ти від нас гріхів більше майиш?
(Ой) Олексій Попович те зачувайи,
словами промовляє,
сльозами обливає:
— Ей козаки, панове-молодці,
я ж сьвате письмо по тричі на день читаю
і вас, простих козаків, на все добре научаю,
від вас таки гріхів більше маю,
що я в охотне військо од’їжджав,
недобре починав,
з отцем і з матір’ю прощения не мав
і старшого брата за брата не мав,
старшую сестру збарзе поважав,
ой у груди стременом одпихав,
либонь мене, панове-молодці,
найбільше (й) то гріхів спіткав.
Ой що із города вибігав,
триста душ маленьких дітей
конем розбивав,
кров християнську безневинно я проливав.
Ой молодії жени за ворота вибігали,
маленькі дітки на руки хватали,
мене, Олексія Поповича, кляли-проклинали.
Ой іще ж я поз сорок церков пробігав,
за своєю городощу шапки не скидав,
на себе хреста не складав
і отцівської-материної молитви не споминав,
либонь мене, козаки панове-молодці,
найбільше то гріх спіткав.
Ой іще мимо царську громаду пробігав.
За своєю гордощу шапки не скидав,
мужикам-козакам на день добрий не давав,
с празником не поздоровляв,
либонь мене, козаки панове-молодці,
найбільше то гріх спіткав.
Ой не єсть же се мене Чорне море потопляє,
а єсть се мене отцівська-материна
молитва од смерті вборонила,
на Чорному морю не втопила.
(То) як буду я до отца (sic),
до матері, до роду прибувати,
буду отца і матір штити-шанувати й поважати,
і старшого брата буду я за рідного отца почитати,
а близьких сусід за рідне браття в себе мати.
Скоро став Олексій Попович по істинні
правді гріхи богу сповідати,
зараз стала зла супротивна хвилешна хвиля
на Чорному морю притихати.
Притихала
і впадала,
мов на Чорному морю не бувала,
ой усіх козаків до острова живцем прибивала.
Ті козаки на острові (sic) виходили,
сльозами обливали,
що на якомусь Чорному морю,
на бистрій хвилі,
на лихій хуртовині
потопали,
о (sic) одного через Олексія Поповича козака
з міждо війська не втеряли.
(Ей) Олексій Попович на чуда виходжає,
бере в руки сьвате письмо,
по тричі на день читає,
ой усіх козаків на все добре научає:
— Слухайте, козаки, панове-молодці,
як се сьвате письмо висьвічуйи,
на все моление указуйе:
ей, которий чоловік отцівську-материну
молитву штить-шануе-поважає,
то отцівська-материна молитва
у купецтві,
і в реместві,
і на полі,
і на морі
(о) на-помощ (sic) спомагає,
то отцівська-материна молитва
зо дна моря винімає,
од великих гріхів душу відкупляє,
в царствія небесного привождає,
за которими молитвами стали ми хліба-солі поживати...
Дай же, боже, миру царському
і народу християнському
од сьогодні всім на здравія,
на многая лєта,
многая лєта!

Українська народна пісня ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА — ноти
ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА — ноти — українська народна пісня
Українська народна пісня ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА — ноти
ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

Співав кобзар Гнат Гончар (Гончаренко) 2-го декабря 1908 р. в Ялтах

Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 146 — 156.

Тематичні розділи

  • Думи

ДУМА ПРО ОЛЕКСІЯ ПОПОВИЧА (ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ)
Українська народна пісня

Ей, на Чорному морі,
На камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квиле-проквиляє
І на Чорне море
Спильна поглядає,
Що на Чорному морю
Щось недобре начинає:
Злосупротивна хвилечна хвиля вставав,
Судна козацькі молодецькі
На три часті розбиває,
Перву часть ухопило —
У біларапську землю занесло;
Другу часть схопило —
У Дунай в гирло забило;
А третя часть тут має —
Посеред Чорного моря
На бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопляє.
При тій часті було війська много,
А був старшиною
Грицько Коломниченко, —
По всьому війську барзе окличен, —
Словами промовляє,
Сльозами обливає:
«Ей, козаки, панове-молодці!
Добре ви дбайте,
Гріхів не тайте!
Ісповідайтеся ви
Милосердному богу,
Чорному морю,
Отаману кошовому.
Хто на собі гріхи має!»
Тут всі козаки так замовчали,
Як в рот води набрали.
Тільки озоветься
Олексій Попович,
Гетьман-запорожець:
«Ей, козаки, пани-молодці!
Добре ви чиніте,
Самого мене, Олексія Поповича, візьміте,
До моєї шиї камінь біленький прив’яжіте,
Очі мої козацькі молодецькі
Червоною китайкою затміте,
У Чорне море
Самого мене спустіте:
То нехай я буду
Своєю головою
Чорне море дарувати,
Ніж я маю
Много війська безвинно
На Чорнім морі погубити,
Ніж я маю много душ,
Вір християнських,
На Чорному морі потопити».
Тоє козаки як зачували,
Словами промовляли
Сльозами обливали;
«Ей, Олексію Поповичу,
Славний лицарю і писарю!
Ти ж святе письмо
Потричі на день читаєш
І нас, простих козаків,
На все добре научаєш;
Про що ж ти од нас
Гріхів більше маєш?»
Олексій Попович
Тоє зачуває,
Словами промовляє,
Сльозами обливає;
«Ей, козаки, панове-молодці!
Я святе письмо
Потричі на день читаю
І вас, козаків простих,
На все добре научаю,
Од вас таки гріхів більш маю:
Що як в охотне військо од’їжджав,
І з отцем і з матір’ю
Вопрощення не мав
І старшого брата
За брата не мав,
І старшу сестру
Барзе зневажав,
Стременем у груди одпихав;
А ще з города вибігав —
Триста душ дітей маленьких
Конем своїм добрим розбивав,
Кров християнську
Безвинно проливав,
А молодії жони
За ворота вибігали,
Діток маленьких
На руки хватали,
Мене, Олексія Поповича,
Кляли-проклинали.
А ще мимо сорока церков пробігав,
Шляпи не здіймав
І на себе хреста не покладав,
І отцевської- матчиної
Молитви не споминав...
Либонь мене, козаки, панове-молодці,
Найбільше той гріх спіткав.
А ще мимо царської громади пробігав,
За своєю гордощу шляпи не здіймав,
На день добрий не давав...
Либонь мене, козаки, панове-молодці,
Найбільше той гріх спіткав.
Ей, се не Чорне море мене [у]топляє:
Се отцевська-матчина мене
Молитва карає.
Ей, коли б мене отцевська-матчина молитва
На Чорному морю не втопила,
Од смерті боронила!..
Як буду я до отця, до матері
І до роду прибувати,
То буду я отця і матір
Штити, шанувати, поважати.
І старшого брата
За рідного отця почитати,
І близьких сусід
За рідну братію
У себе вживати».
Як став Олексій Попович
Гріхи богу повідати,
То зараз стала злосупротивна
Хвилечна хвиля
На Чорному морю притихати:
Притихала і впадала,
Мов на Чорнім морі не бувала,
Усіх козаків до острова
Живцем прибивала.
То козаки на остров виходили,
Великим дивом дивували,
Словами промовляли,
Сльозами обливали,
Що на Чорнім морі,
На бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопали,
Ні одного козака
Через Олексія Поповича
Междо військом не стеряли!..

Походження та примітки

ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ. Записано на початку 60-х років XIX ст. від невідомого лірника на Харківщині. Друкується за журн. «Основа», кн. VIII, 1862, стор. 21—26, скорочено.

Леся Українка восени 1908 р. записала в м. Ялті від кобзаря Гната Тихоновича Гончаренка з с. Ріпки, Богодухівського району, Харківської обл., варіант думи, близький до поданого. Відомо понад 20 записів цієї думи, зроблених з 10-х років XIX ст. до 30-х років XX ст.

Дума «Олексій Попович» має багато спільного з іншими думами, зокрема з «Бурею на Чорному морі», з билинами про Альошу Поповича, Садка, з болгарськими і сербськими народними піснями та легендами.

Т. Г. Шевченко любив цю думу за її високий гуманізм; він неодноразово цитував її у своїх творах і надрукував у своєму «Букваре южнорусском» (СПБ, 1861, стор. 14). Спеціальне дослідження про цю думу написав Іван Франко.

Олексій Попович — образ мужнього воїна, який ладен принести себе в жертву заради врятування своїх товаришів — козаків; ім’я героя думи майже завжди пов’язується з м. Пирятином («пирятинський родич», «пирятинський попович» та ін.).

Джерело

Тематичні розділи

  • Думи
  • Боротьба проти іноземного поневолення та феодально-кріпосницького гніту в XV - першій половині XVII століття