Українські народні пісні

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ
Українська народна пісня

Українська народна пісня ДУМА ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І БАРАБАША — ноти
ДУМА ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І БАРАБАША — ноти — українська народна пісня

Тематичні розділи

  • Думи

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ
Українська народна пісня

Як із день-години
Зчиналися великі войни на Україні,
Оттогді ж то не могли обібрати,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький,
Да Клиша білоцерківський.
Оттогді вони од своїх рук листи писали,
До короля Радислава посилали.
Тогді ж то король Радислав листи читає,
Назад одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:
«Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоть писарем військовим».
Оттогді ж то небагато Барабаш,
Гетьман молодий, гетьманував —
Тільки півтора года.
Тогді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
«Ей, пане куме, пане Барабаше,
Пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох
Королевських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?»
Оттогді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький.
Пане писарю військовий!
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?»
Оттогді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердіє має,
Ще кращими напитками вітає.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького
Дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
Оттогді-то Хмельницький добре дбав,
Із правої руки, із мезинного пальця
Щирозлотний перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого повір[е]ного добре кликав-покликав:
«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського,
До пані Барабашевої прибувати,
Королевські листи до рук добре приймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Добре дбав,
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом,
Пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав,
У сіни ввійшов — шличок із себе скидав,
У світлицю ввійшов — низький поклон послав,
Тії значки на скам’ї покладав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей, пані, — каже, — ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі банкети всчиняють,
Веліли вони- тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи королевські оддати,
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?»
Оттогді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
«Ей, не з горя-біди мойому пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі банкети всчиняти!
Нащо б їм королевські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комари годувати —
Од кума свого Хмельницького».
Оттогді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
«Ей, слуго, повірений Хмельницького!
Не могу я тобі листи королевські до рук подати,
А велю я тобі до воріт отходжати,
Королевські листи у шкатулі із землі виймати».
Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною
До воріт одходжав,
Шкатулку з землі з королевськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною
До города Чигрина прибував,
Свойому пану Хмельницькому
Королевські листи до рук добре оддавав.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королевські листи у кума свого Хмельницького зогляда[є];
Тогді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора тихо з’їжджає
Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає:
«Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Крачевський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —
Ще б нас могли ляхи,
Мостивії пани,
За білозорів почитати».
Оттогді-то Хмельницький
Як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша
Велике пересердіє мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав.
Оттогді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковниче — Максиме ольшанський,
А другий полковниче — Мартине полтавський,
Третій полковниче — Іване Богуне,
А четвертий — Матвій Бороховичу.
Оттогді-то вони на славну Україну прибували,
Королевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає
І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський очинаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!»
Оттогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,
Од сна уставали,
Руський очинаш читали,
На лядськії табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали.
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,
Конем поїжджає,
Плаче-ридає
І стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Хмельницький,
Пане писарю військовий!
Нащо б тобі королевські листи у пані Барабашевої визволяти?
Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм уживати?»
Оттогді-то Хмельницький
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане куме, пане Барабашу,
Пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами докоряти, —
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти.
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському салтану у подарунку одіслати».
Оттогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й учинив:
Куму свойому Барабашеві, гетьману молодому,
З пліч головку, як галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському салтану у подарунку одіслав.
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.
Оттогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Стиха словами промовляли:
«Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали!»
Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слушащи-м,
Всім православним християнам
Пошли, боже, много літ!

Походження та примітки

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ.

Записано на початку 50-х років XIX ст. від кобзарів Андрія Шута і Андрія Бешка. Друкується за зб. «Народные южнорусские песни», стор 385—391.

Відомо кілька варіантів думи; найбільш ранній запис зроблено в 10-х роках, останні — в 70-х роках XIX ст.

В думі поряд з правдивим показом конкретних історичних подій визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. (патріотичне піднесення народу, обрання гетьманом Хмельницького і т. п.) наявні також поетичні домисли (приписування Хмельницькому страти Барабаша та ін.).

Як із день-години зчинялися великі войни на Україні — поетичний заспів думи, в якому нагадується про історичну обстановку — численні селянсько-козацькі повстання на Україні в 30-х роках XVII ст., що передували визвольній війні 1648—1654 рр.

Барабаш (гетьман молодий) — Іван Барабаш, черкаський полковник у 40-х роках XVII ст., перебував на службі у польського короля, прихильник польської шляхти. В 1648 р. реєстрові козаки, яких вів Барабаш по Дніпру проти військ Хмельницького, повстали, убили Барабаша, а самі під проводом Філона Джалалія приєдналися до Хмельницького; про гетьманство Барабаша історичних даних немає.

Клиша білоцерківський — якого саме Клишу оспівує дума, не встановлено; з історичних джерел відомий полковник Клиша (1637 р.), а також Клиша — учасник посольства Хмельницького у лютому 1648 р. до кримського хана Іслам-Гірея III.

Радислав — польський король Владислав IV (перша половина XVII ст.).

Хмельницький у городі Чигирині хоть писарем військовим. Хмельницький в 1637—1633 рр. займав високу посаду військового писаря козацького реєстрового війська. Після придушення польською і українською шляхтою селянсько-козацьких повстань 1637—1638 рр. був понижений у посаді і призначений чигиринським сотником.

Крачевський (староста) — Станіслав Кричевський, чигиринський полковник, друг Хмельницького, брав активну участь у визвольній війні на боці Хмельницького, який призначив його київським полковником.

Максим ольшанський — Максим Кривоніс (Перебийніс), один з видатних військових керівників і народних героїв визвольної війни 1648—1654 рр., «перший полковник Хмельницького», як називають Кривоноса сучасні йому джерела.

Мартин полтавський — Мартин Пушкар (Пушкаренко), один із видатних помічників і сподвижників Хмельницького, полковник полтавський.

Іван Богун — один з видатних народних героїв і військових керівників середини XVII ст., полковник вінницький і брацлавський, один з найвидатніших сподвижників Хмельницького, борець за возз’єднання України з Росією.

Матвій Борохович — висловлювалися догадки, що це Матвій Гладкий, один із помічників Хмельницького, перший миргородський полковник, якого було скарано в 1652 р. за опозицію проти гетьмана в питаннях Білоцерківської угоди від 18 вересня 1651 р.

Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає — поетичний образ початку переможної битви українських військ проти військ польської шляхти під Корсунем, яка припала на так звані зелені свята (трійцю) 15—16 травня 1648 р.

Джерело

Тематичні розділи

  • Думи
  • Визвольна війна українського народу 1648—1654 років. Возз’єднання України з Росією