За гори сонце заходило
І чорний ворон закричав,
Сльоза на грудь мою скотилась,
Останній раз «прощай» сказав.

Прощайте, мій отець і мати,
Прощайте, вся моя рідня,
Прощай, мила чорнобрива,
Що кохав тебе три літа.

Подайте коня вороного,
Подайте зброю золоту,
Нехай я сяду та й поїду
В чужу далеку сторону.

Чужа сторонка не рідная,
Буде, мов мачуха мені,
Нікому буде пожалітись,
Мов тій безрідній сироті.

Завезуть мене до табору,
Там ляжу спати на долу,
Не прийде мати та й не скаже:
«Вставай, синочу, постелю».

Не раз я з вечора до рання
Ходив по рідному саду,
Тепер я з вечора до рання
Стою із крісом на посту.

Не раз я з вечора до рання
Тримав дівчину на руках,
Тепер я з вечора до рання
Стою із крісом на часах.