За городом, за лугом
Ходить жовнір за плугом,
Оре ниву не свою,
Добре, що в своїм краю.

Оре ниву і тужить:
«Хто родині послужить?
Хто їй зоре і пожне,
Як не стане і мене? ».

Сонце гріє так мило,
Світ як злотом накрило.
Лиш здалеку громи б’ють,
Людям жити не дають.

«Станьте, коні вороні,
Бо є ями в загоні
І могили на межі...
Ще й до того не чужі...

Я ті ями загою
І слід щезне по бою.
Тут пшениця поросте,
Синій блават зацвіте».