Зажурилася молодая вдівонька,
Що не кошена зелена дібрівонька.

— Найму косарів двадцять ще й чотири,
Щоб викосили всі гори і долини.

Косарі косять, а вітрець повіває,
Шовкова трава на покіс полягає.

Шовкова трава на покіс полягає,
Молодий козак вороного сідлає.

— Покинь, козаче, вороного сідлати,
Іди до мене вечерю вечеряти.

— Вечеряй, мила, що бо ти наварила,
А я поїду, десь моя чорнобрива.

Вечеряй, мила, оставайся здорова,
Бо мені стелиться далека дорога.

— Тобі дорога, а мені — шляшок битий.
Серце-козаче, з ким же я буду жити?

Ой зрубай, батьку, високу яворину
Та зроби, батьку, широку домовину.

Та положи нас докупи головами,
Чи не почуєш розмови межи нами.

— А бодай ти, доню, та не дочекала,
Щоб на тому світі з козаком розмовляла.

Лежить дівчина в світлиці на лавоньці,
Молодий козак — у зеленій дубровці.

За дівчиною вся родинонька плаче,
А за козаком чорний ворон кряче.

За дівчиною — все брати та сестриці,
А за козаком — дівчата й молодиці.