Засвистали козаченьки
В поход з полуночі, —
Заплакала Марусенька
Свої чорні очі.

«Не плач, не плач, Марусенько, —
Возьмем тя з собою,
Як будемо від’їжджати
В чужую сторону».

«Ой їдь та їдь, мій миленький,
Та не забавляйся,
На конику вороненькім
Назад ворочайся!»

«Ой бог знає, бог відає,
Чи я повернуся,
Кінь вороний на подвір’ю
Чогось іспіткнувся».

Ой йшли ляхи на три шляхи,
Дороги питали:
«Сли’, сюди козаки йшли,
Чи ви не видали?»

Всі поляки, які йшли.
По три коні мали,
Хвалилися поляченьки,
Що в’ни звоювали.

«Ми підемо, пане-брате,
Козаків рубати,
А як прийдеть зла година,
Будем утікати».

Розплачеться, розтужиться
Потоцького жона:
«Чи я ж тобі, пан Потоцький,
Давно не товкла?

Давно уже ти, Потоцький,
З козаки воюєш, —
Ти козаків не звоюєш —
Свою силу згубиш!»