Зелений гай, пахуче поле
В тюрмі приснилися мені...
І степ широкий, наче море,
В далекій рідній стороні.

Сниться мені, що я на волі,
Що Україна вже вільна,
А місто Київ — вже столиця!
І... провалилася Москва.

А вдома жде старенька мати,
За сином тужить по ночах,
І сестра плаче теж в чужині,
І цілі ночі у сльозах.

Орли гуляють по Вкраїні —
Бандери вірнії сини,
На наших землях знов скрізь руїна,
І тільки сняться волі сни.

Зелений гай, пахуче поле
В тюрмі приснилися мені,
І степ широкий, неначе море,
В далекій рідній стороні.
І степ широкий, неначе море,
В далекій рідній стороні.

Садок вишневий коло хати.
Хатина вбогая моя,
А в тій хатині сумує мати,
Й лежить, нездужає сестра.
А в тій хатині сумує мати,
Й лежить, нездужає сестра.

Поблідло личко, згасли очі,
Надія вмерла, стан зігнувсь...
І я заплакав опівночі,
І, гірко плачучи, проснувсь.
І я заплакав опівночі,
І, гірко плачучи, проснувсь.

Зелений гай, пахуче поле
В тюрмі приснилося мені.
І степ широкий, наче море,
І тихий сум на чужині...

Садок вишневий коло хати,
Вечірня літняя пора!...
В хаті була весела мати,
Пісні співали нам дівчата.

Любив її і звав своєю,
Немов ту пташечку кохав,
В гайок, в лісок ходив я з нею,
Пісні свої її співав.

Вона заплакала крізь сльози
І, опустивши очі вниз,
Немов шукала по дорозі
Те, що згубила ще колись.

Поблідло личко, згасли очі,
Надія вмерла, стан зігнувсь...
І я заплакав опівночі
І, гірко плачучи, проснувсь.

Сниться мені, що я на волі,
Що Україна вже вільна,
А місто Київ — вже столиця!
І... провалилася Москва.

Але прокинувся й дивлюся —
А я ще досі у тюрмі...
І сам не знаю, чи діждуся
Того, що снилося мені.