«Тепер мені кажеш, що-м зоренька ясна,
Потому ми скажеш: доленько нещасна.
Ти не скажеш, то мати:
Було си сироту не брати!
Заведеш ти мене до свойого дому,
Сама я не знаю, догоджати кому,
Ой чи матері, чи вітцю,
Чи тобі самому, молодцю».
«Як ти будеш, мила, ненці догоджати,
Буде тобі ненька снідання давати.
Як ти підеш, мила, горою,
Назве тебе мати бідою.
Як ти підеш, мила, долинов,
Назве тебе мати дитинов».
«Заведеш ти мене до свойого дому,
Ще красну молоду, та й на всьо здорову.
Не дай, боже, недуги,
Будеш ся дивити на другі».
«Скарай мене, боже, на душі, на тілі,
Як я погадаю о іншій котрії.
Скарай мене, боже, на душі,
Як я погадаю о іншій.
На горі церковця, там будем шлюб брати,
Там треба, миленька, всю правду сказати.
Як нам зв’яжуть руку з рукою,
Тепер ходи, мила, зо мною».