Й а в неділеньку та й пораненьку,
Як виряжала ґречна ґаздиня,
Ґречная паня та й засмучена,
Та й засмучена — рідная мати.
Як виряжала свойого сина,
Свойого синка засмученого.
Розчесала ’му та й головочку,
Та й дала йому білу сорочку.
Та й головочку ’му розчесала
Та й сльозочками все покапала.
Як виряжала, а все просила:
— Ані наперед си не видавай,
Ані на заді си не вилишай.
— Ой царю, царю, німецький княже,
А пусти ж мене в Підгір’я наше.
— Ой підеш, підеш, підеш, дружино,
Але як вип’єш черлене вино.
А ґречний панич, хлопець-молодець
Написав письмо до своєй мами:
— Не журіть ко си та ви за мене,
Бо мені си тут добре поводить.
Я так си маю, як калиночка,
Як калиночка — сім рік не цвіла,
Зелену траву гіллям укрила,
Гіллям укрила а все низенько.
А я си клоню до свої мамки,
До свої мамки та й до дєдика.