Летіла зозулька попід гай куючи.
Плакала молода за старого йдучи.

— Умри, старий, умри, за молодого піду,
За молодого піду, щастя й долю знайду.

Умер старий, умер, за молодого пішла,
Щастя потеряла, лиху долю знайшла.

У полі могила з вітром говорила,
Молода старого із гробу будила:

— Устань, старий, устань, ти мій милий пане!
Устань, подивися та на мої рани.

Устань, старий, устань, хрещастий барвінку,
А ти оступися, ти ж мій недовірку.

Устань, старий, устань, ти повная роже,
А ти оступися, претяжкий вороже.

— А ти ж все казала, що дід з бородою,
А тепер у гробі не даєш спокою.

— Варила я рибку, та не шумувала,
А мала ж я щастя, та не шанувала.

Як буду варити, буду шумувати,
Устань, старий, з гробу, буду шанувати.

Устань, старий, устань дітей годувати,
Дітей годувати, довги позбувати.

— А я ж тобі лишив аж два лани жита,
Аж два лани жита, а третій пшениці.

А два лани жита — дітей годувати,
А третій пшениці — довги позбувати.

Ой два лани жита, а третій пшениці,
А ви позбирались обоє п’яниці.