Місяць світить, а зорі немає,
Чогось мене моя мати лає.

Лає, лає ще й береться бити:
— Не йди, доню, на чужину жити.

На чужині та все чужі люди,
А хто ж тебе жалувати буде?

На чужині ні батька, ні неньки,
Тільки в саду поють соловейки.

— Соловейку, ти мій рідний брате!
Виклич, виклич дівчиноньку з хати.

Виклич, виклич дівчиноньку з хати,
За щось маю її розпитати.

За щось маю її розпитати,
Чи не била її стара мати.

— Ой не била, тільки пору гала,
Щоб з нелюбим пізно не стояла.