Мати синочка
Да породила, (2)
Да ізростила, (2)
Письма навчила, (2)
Коня купила, (2)
В військо оддала, (2)
Да й підсадила, (2)
Да й одправила, (2)
Да й приказала:
«Да й їдь, синочку,
На Вкраїночку,
Їдь же, синочку,
Да й не барися, (2)
Да й не женися.
А синок мамки
Да й не послухав,
Да й забарився,
Да й оженився.
Жде мамка годок,
Жде мамка другий,
На третій годок
Аж їде синок (2)
Із невіхною, (2)
Із подругами.
Да й вийшла мати
Сина вітати (2)
Вином да медом,
А невіхночку
Дак отрутою.
Син вина не п’є,
Під коня іллє:
«А й отрутоньку
Пополам вип’єм».
Що синок умер
У неділеньку,
Й а невіхночка
— В понеділочок.
Сина сховали
Да й під церквою,
А невіхночку
— Під дзвіницею.
На синку виріс
Явор зелений,
На невіхночці
— Біла береза.
Дай росли ж вони,
Похилилися,
Через церковку
Ізчепилися,
Да й ішла мати
Богу молиться, (2)
Дива дивиться:
— Діточки мої
Вірно любилися,
Через церковку
Ізчепилися.