На завороттю трава-мурава,
Туди ж нам здавна стежечка злягла.
Ой ішов нею ґречний молодець,
Утяв же собі три калин стрілки,
Видів-завидів на яворочка,
Мірив-замірив в сиз соколочка.
Сокіл до него чом промовляє:
— Ой стій, не зміряй, в мене не стріляй.
Стану я тобі Й а в пригодоньці,
Як ти ся будеш, молод, женити,
Як меш їхати в ляцькую землю,
В ляцькую землю по ґречну панну,
По королівну, по свою рівню.
Споряджу мости дорогим каменем,
Загачу гати ляцькими шати,
Зволочу ліса паволоками,
Засію поля дрібнов жемчугов.
З’їдеш на мости, задзвенять мости,
Задзвенять мости дорогим каменем.
З’їдеш на гати, зашум’ять гати,
Зашум’ять гати ляцькими шати.
З’їдеш на ліса, зашум’ять ліса,
Зашум’ять ліса паволоками.
З’їдеш на поля, засвітять поля,
Засвітять поля дрібнов жемчугов.
Привезеш панєнку перед свою неньку:
— На тобі, мамко, чом невісточку,
Вчи її собі, як сама знаєш,
Шити, білити, красно ходити.