Насувала грізна хмара
З далекого краю;
Закувала зозуленька
З великого жалю.

Закрякали чорні круки,
Із поля летючи;
Заплакала дівчинонька,
Долиною йдучи.

То й не круки, то й не чорні
З поля налетіли, —
То фашистські вражі полки
Всюди обступили.

Мов та галич, села вкрили,
Міста підпалили,
Людей мучили, вбивали,
Вішали й казнили.

Вражі гади фашистськії
Усе руйнували,
Молодих дівчат і хлопців
В полон забирали.

Та й погнали молоденьких
На тяжкі роботи, —
Бідним батькам та матерям
Великі скорботи.

Ой багато вражі німці
Людей розлучили,
Батька з сином, матір з дочкой,
Милого з дівчиной.

Ой хто ж дітей порятує
З тяжкої неволі?
Хто ж визволить невільників
На вольную волю?

Дав наказа маршал Сталін
До бійців завзятих
Рятувати діток своїх
Від катів проклятих.

Б’ються бійці за Вітчизну,
За вольную волю.
За людей, що у фашистів
Проклинають долю.