Не дивуйтеся, добрії люди.
Що на Вкраїні повстало:
Ой за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало!
Перебийніс водить немного —
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
«Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Води калюжі болотнянії,
А що пивали по тій Україні
Меди та вина ситнії».
Зависли ляшки, зависли,
Як чорна хмара, на Віслі;
Ляцькую славу загнав під лаву,
Сам, бравий козак, гуляє.
«Нуте, козаки, у скоки.
Заберімося під боки,
Заженем ляшка, вражого сина,
Аж за той Дунай глибокий».
Дивують ляхи, вражії сини,
Що ті козаки вживають,
Вживають вони щуку-рибаху
Ще й соломаху з водою.
«Ой чи бач, ляше, як козак пляше,
На сивім коні грає.
Мушкетом бере, аж серце в’яне,
А лях від страху вмирає.
Ой чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу,
Як не схотіли, забунтували
Та й утеряли Вкраїну.
Ой чи бач, ляше, як пан Хмельницький
На Жовтім Піску підбився,
Від нас, козаки, від нас, юнаки,
Ні один ляшок не скрився.
Нуте ж, козаки, у скоки,
Заберімося в боки,
Загнали ляхів за річку Віслу,
Що не вернуться і в три роки!