Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.

Не питай, чом я сохну та в’яну,
Як та квітка без сонця й води,
Бо коли б я тебе не любила,
То не знала б ніколи біди.
Бо коли б я тебе не любила,
То не знала б ніколи біди.

А ти вирвав з грудей моє серце
І покинув нещасну мене...
Проклинатиму я свою долю
І той час, що любила тебе.
Проклинатиму я свою долю
І той час, що любила тебе.

Ти приходиш до мене щоночі
У той час, коли міцно я сплю,
І цілуєш заплакані очі,
І шепочеш: не плач, я люблю!
І цілуєш заплакані очі,
І шепочеш: не плач, я люблю!

Відкриваю заплакані очі:
Навкруги порожнеча німа...
В тишині чарівничої ночі
Мого щастя нема та й нема.
В тишині чарівничої ночі
Мого щастя нема та й нема.

Як була молода, жартівлива,
Щебетала, як пташка в гаю,
І не знала, що доля зрадлива,
І не знала, що щастя не йму.
І не знала, що доля зрадлива,
І не знала, що щастя не йму.

Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого часто втікаю я в гай,
І блукаю я там до півночі, —
Не питай, не питай, не питай.
І блукаю я там до півночі, —
Не питай, не питай, не питай.

Не питай, чого в’яну і сохну як квітка,
Бо так щиро кохаю тебе!
Ти покинув мене, сиротину,
На посміх, поговір для людей.
Ти покинув мене, сиротину,
На посміх, поговір для людей.

Не питай, бо нічого тобі не скажу я, —
Бачив ти мої сльози і сум;
А нещирі слова і байдужі
Не розвіють тяжких моїх дум.
А нещирі слова і(та) байдужі
Не розвіють тяжких моїх дум.