Нема ні в кого сина такого,

Приспів:

Святий вечір!

А у пана Івана да хороший син,
Небагато пожив, славоньки нажив.
Білим залізом двір обгородив,
Поставив ворота з щирого злота,
Да побив же палі з золотими перстнями,
Да повішав коври шовком до землі,
Да помостив мости битим таляром,
Засіяв поле дрібним жемчугом,
Позаймав ліса поголоснії,
А сам поїхав на горду войну,
На горду войну, по королівну.
А покіль верне з гордої войни,
З гордої войни з королівною,
Да забіліє двір білим залізом,
Да зазяють ворота з щирого злота,
Замигтять палі золотими перстнями,
Замають коври шовком до землі,
Зацвіте поле дрібним жемчугом,
Зашумлять ліси поголоснії.
Да зачули люде, що король їде,
Що король їде, нам слава буде.
Його мамочка да й промовляє:
— Ой то не король, то синочок мой,
Собі жену везе, мені невіхна буде.
— Оце ж тобі, мамочко, да й невіхночка,
Як самі знайте, так научайте:
Мед-вино точить, щоб не перелить,
Шириночку шить, щоб не помилить,
Кросенця ткать, щоб не порвать.